Рішення № 77247159, 11.10.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

11 жовтня 2018 року Справа № 926/1249/18

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/1249/18

за позовом обласного комунального підприємства "Центр комунального майна", м. Чернівці

до товариства з обмеженою відповідальністю "Жентол", с. Берегомет Кіцманського району

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Чернівецька обласна рада

про стягнення заборгованості в сумі 52145,49 грн.

представники:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність від 01.02.2018 року;

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: обласне комунальне підприємство "Центр комунального майна" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Жентол" про стягнення заборгованості з орендної плати та компенсації за договором оренди нерухомого майна від 01.01.2012 року №1/12 в сумі 52145,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01.01.2012 року між Чернівецької обласною радою та приватним підприємством "Женнафта" (правонаступником якого є відповідач) укладено договір оренди №01/12 нерухомого майна - приміщення операторної АЗС загальною площею 29,8 кв. м., розташоване у м. Чернівці по вул. Енергетична,2. 30 вересня 2016 року строк дії вказаного договору оренди припинився, однак відповідач орендоване майно не повернув і продовжував користуватися ним до 21.09.2017 року. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача орендну плату та компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.09.2016 року по 21.09.2017 року в сумі позову.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на таке:

- щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати, то відповідач вказує на те, що як за умовами спірного договору оренди, так і відповідно до норм Цивільного кодексу України, право на її стягнення з орендаря має орендодавець, яким, як зазначено вище, є третя особа – Чернівецька обласна рада. Відтак, відповідач вважає, що ОКП «Центр комунального майна» є неналежним позивачем, а його права не є порушеними;

- стосовно вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 17198,79 грн., то, на думку відповідача, у її стягненні також слід відмовити у зв’язку з тим, що позивач не надав обґрунтованого розрахунку вказаної заборгованості, не зазначив яка саме це заборгованість та у зв’язку з чим вона виникла, правові підстави її нарахування.

Позивач не скористався своїм правом на подання письмової відповіді на відзив.

Чернівецька обласна рада (третя особа) позовні вимоги підтримала повністю та просила суд його задовольнити, посилаючись на ті ж підстави, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Ухвалою суду від 23.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11.07.2018 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Чернівецьку обласну раду, запропоновано позивачу, відповідачу та третій особі надати заяви по суті спору та докази в їх обґрунтування, а також докази надіслання іншим учасникам справи.

Надалі ухвалами суду від 11.07.2018 року та 09.08.2018 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 09.08.2018 року та 05.09.2018 року відповідно.

05 вересня 2018 року заступник керівника апарату суду письмово повідомив учасників справи, що призначене на 05.09.2018 року судове засідання не відбудеться у зв’язку з перебуванням головуючого судді Марущака І.В. у щорічній відпустці.

Ухвалою суду від 17.09.2018 року продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 27.09.2018 року.

Ухвалою суду від 27.09.2018 року закрито підготовче провадження у справі №926/1249/18 та розпочато її розгляд по суті. Справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 11.10.2018 року за участю представників учасників справи.

Відповідач та третя особа явку своїх представників у судове засідання 11.10.2018 року не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили.

При цьому, у матеріалах справи містяться відомості про те, що ухвала суду від 27.09.2018 року отримана представниками відповідача та третьої особи 01.10.2018 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (містяться у матеріалах справи). Більше того, у підготовчому засіданні 27.09.2018 року суд, на виконання вимог частини п’ятої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, саме із представниками відповідача та третьої особи узгодив дату та час судового засідання з розгляду справи по суті, що підтверджується розпискою від 27.09.2018 року та технічним записом зазначеного підготовчого засідання.

Пунктом 3 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Таким чином, суд констатує, що відповідач та третя особа належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання 11.10.2018 року.

У свою чергу представник позивача не заперечував проти розгляду справи у судовому засіданні 16.05.2018 року без участі представників відповідача та третьої особи.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 202 ГПК України: “Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;”.

У цій площині суд зазначає, що відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою.

Крім того, застосовуючи на підставі частини другої статті 3 ГПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на вказане суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи у судовому засіданні 11.10.2018 року за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Присутній у судовому засіданні 11.10.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

01 січня 2012 року між Чернівецькою обласною радою (орендодавець) та приватним підприємством “ЖенНафта” (орендар) укладено договір оренди №1/12 (далі – договір оренди), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно - приміщення операторної АЗС літ. "Д", загальною площею 29,8 кв. м., розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2 (далі – майно), що є на балансі обласного комунального підприємства “Інватранс”, вартість якого визначена згідно звіту про оцінку майна і становить 89457,00 грн. (пункт 1.1).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Учасниками справи не надано, а у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору оренди недійсним.

У зв’язку із реорганізацією приватного підприємства «Женнафта» шляхом приєднання до товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол», який є його єдиними правонаступником, між відповідачем та третьою особою укладено додаткову угоду від 15.05.2012 року, якою вирішено змінити редакцію преамбулу договору оренди, а саме слова «приватне підприємство «Женнафта» словами «товариство з обмеженою відповідальністю «Жентол».

Згідно із пунктом 1.1 статуту позивача обласне комунальне підприємство «Центр комунального майна» перейменовано з обласного комунального підприємства «Інватранс». Відповідні зміни найменування балансоутримувача відображені у додатковій угоді від 15.05.2014 року, якою вирішено змінити редакцію пункту 1.1 договору оренди, а саме слів «що є на балансі обласного комунального підприємства «Інватранс» словами «що є на балансі обласного комунального підприємства «Центр комунального майна».

Таким чином, станом на дату ухвалення даного рішення орендарем за договором оренди від 01.01.2012 року №1/12 є відповідач – товариство з обмеженою відповідальністю «Жентол», яке є правонаступником приватного підприємства «Женнафта», а балансоутримувачем майна, що передавалось за вказаним договором оренди – обласне комунальне підприємство «Центр комунального майна», позивач у даній справі.

За приписами пункту 2.2 договору оренди передачі майна в оренду здійснюється в терміни, встановлені за згодою сторін, та оформляються актом прийому-передачі.

Факт передачі приватному підприємству «Женнафта» майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 03.01.2012 року (додаток №1 до договору оренди).

Водночас у пункті 2.3 договору визначено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Майно залишається спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, а орендар користується ним протягом строку дії договору.

Пунктом 1.3 договору оренди встановлено, що майно передавалось в оренду для розміщення операторної АЗС з можливою реконструкцією.

Орендар за користування майном вносить орендну плату на рахунок орендодавця та балансоутримувача майна незалежно від наслідків його господарської діяльності з дня підписання договору оренди (пункт 3.1).

За умовами пункту 3.4 договору оренди орендар щомісячно самостійно нараховує та сплачує орендну плату в розмірі нарахувань за поточний місяць до 30 числа поточного місяця. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, опублікований в місяці нарахування. При цьому в платіжному документі вказується сума орендної плати та сума ПДВ.

Разом з тим, додатковою угодою від 25.12.2014 року вирішено доповнити пункт 3.4 договору оренди абзацом наступного змісту: «У разі, якщо у будь-якому місяці індекс інфляції складає менше 100% (дефляція), при розрахунках у цьому місяці він враховується на рівні 100%».

Додатком №2 до договору оренди узгоджено розмір орендної плати та порядок її сплати. Так, місячна орендна плата становить 1394,64 грн. з ПДВ, а орендар по 50% місячної орендної плати з ПДВ у сумі 697,32 грн. перераховує орендодавцю (Чернівецькій обласні раді) та балансоутримувачу (тоді ще ОКП «Інватранс»).

Надалі, додатковою угодою від 01.09.2012 року внесено зміни до додатку №2 до договору оренди у частині порядку сплати орендної плати, згідно із якими орендар:

- перераховує орендодавцю щомісячно до 30 числа за поточний місяць 50% орендної плати без ПДВ

- перераховує балансоутримувачу 50% орендної плати без ПДВ та 100% ПДВ.

Додатковою угодою від 15.05.2014 року до договору оренди уточнено строк сплати відповідачем орендної плати балансоутримувачу та визначено, що орендар перераховує ОКП «Центр комунального майна» 50% місячної орендної плати без ПДВ та 100% ПДВ щомісячно до 30 числа.

Пунктом 3.9 договору оренди встановлено, що в разі припинення або розірвання договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня передачі орендодавцеві майна за актом прийому-передачі.

Як вбачається з договору оренди, орендар зобов’язався своєчасно і у повному обсязі щомісячно сплачувати орендну плату (пункт 4.2); а також у разі припинення або розірвання договору протягом десяти робочих днів повернути майно орендодавцю (пункт 4.10).

Цей договір укладено на строк два роки 364 дні – з 01.01.2012 року до 30.12.2014 року включно (пункт 1.2 договору). Надалі строк дії договору оренди неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод від 25.12.2014 року (на строк до 31.12.2015 року) та від 29.12.2015 року (на строк до 30.03.2016 року). Востаннє додатковою угодою від 29.03.2016 року термін дії договору оренди продовжено на строк до 30.09.2016 року.

Згідно із пунктом 9.4. договору оренди останній припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 2.4 договору оренди у разі його припинення чи дострокового розірвання орендар зобов’язаний у 10-денний термін повернути орендодавцеві об’єкт оренди, про що складається акт прийому-передачі.

Так, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 року (залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року) у справі №926/3701/16 за позовом Чернівецької обласної ради до товариства з обмеженою відповідальністю “Жентол”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Обласне комунальне підприємство “Центр комунального майна”, про звільнення орендованого майна, у зв’язку із припиненням договору оренди нерухомого майна №1/12 від 01.01.2012: позов задоволено, зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю “Жентол” звільнити орендоване нерухоме майно, а саме: будівлю заправки літ. "Д", площею 29,80 кв. м., (приміщення операторної АЗС), яке розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2 та передати його за актом приймання-передачі балансоутримувачу.

При цьому, господарськими судами у даній справи встановлено, що спірний договір оренди №1/12 від 01.01.2012 року припинив свою дію 30.09.2016 року, оскільки була відсутня згода орендодавця та балансоутримувача на продовження його дії.

Частиною четвертою статті 75 ГПК України унормовано, що: «Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.»

Із долученого позивачем до позову акту державного виконавця від 21.09.2017 року (складеного у за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2) вбачається, що на виконання наказу Господарського суду Чернівецької області від 23.08.2017 року №926/3701/16 представнику балансоутримувача (позивача у даній справі) передано фундамент, цеглу від розібраної будівлі заправки літ. «Д», площею 29,80 кв. м. (приміщення операторної АЗС) та територію, на якій розташований фундамент від розібраної операторної АЗС.

Суд не надає оцінки цілісності стану прийнятого позивачем орендованого майна, оскільки це виходиться за межі предмету спору. Також суд констатує, що позивач передавав відповідачу орендоване майно за актом прийому-передачі, а тому має право на його повернення з оренди, що не заперечується третьою особою.

Отже, майно повернуто позивачу (балансоутримувачу) – 21.09.2017 року, тобто із порушенням строків, передбачених договором оренди. Даний факт не заперечується учасниками справи.

У пункті 8.2 договору оренди відповідачем та третьою особою узгоджено, що у разі несвоєчасного звільнення орендарем майна, при припиненні або розірванні договору, орендар сплачує орендодавцю додатково компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати до дня передачі його орендодавцеві за актом прийому-передачі.

Пунктом 4 додаткової угоди від 25.12.2014 року у пункті 8.2 договору оренди слово «компенсацію» замінено словом «неустойку».

У справі №926/2119/17 за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Чернівецької обласної ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Жентол", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: обласне комунальне підприємство "Центр комунального майна", про стягнення заборгованості у розмірі 18 913,82 грн, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.09.2017 року, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року та Верховного Суду від 11.05.2018 року, позов задоволено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Жентол" на користь Чернівецької обласної ради борг у розмірі 18913,82 грн.

У той же час господарські суди у справі №926/2119/17 встановили, що товариство з обмеженою відповідальністю "Жентол" неналежно виконало свої зобов’язання за договором оренди №1/12 від 01.01.2012, внаслідок чого заборгувало Чернівецькій обласні раді за період з вересня 2016 року по 01.06.2017 року 18913,82 грн. орендної плати та компенсації, а саме: 1091,20 грн. орендної плати за вересень 2016 року та 17822,62 грн. компенсації згідно п. 8.2 договору (з 01.10.2016 року по 01.06.2017 року).

Звертаючись із даним позовом, ОКП «Центр комунального майна» просить суд стягнути 52145,49 грн. заборгованості за договором оренди, яка складається із заборгованості з орендної плати у сумі 17198,79 грн. та 34453,89 грн. компенсації (неустойки) в розмірі подвійної орендної плати.

Статтею 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом частини третьої статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі виплачувати орендну плату.

Відповідно до статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У частині 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Частинами першою та третьою статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 526 ЦК України, встановлено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Приписами статті 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням положень додатку №2 до договору оренди (у редакції додаткової угоди від 15.05.2014 року) у позивача наставало право вимоги на 50% орендної плати без ПДВ та 100% ПДВ з 30 числа розрахункового місяця.

Суд погоджується з відповідачем, що долучений до позову розрахунок заборгованості у частині стягнення орендної плати у розмірі 17198,79 грн. є необґрунтованим. Разом з тим, у ході підготовчих засідань суду надано розрахунок даної заборгованості з урахуванням положень додатку №2 до договору оренди у відповідних редакціях (а. с. 99), здійснений за період з 01.10.2012 року по 30.09.2016 року (день припинення дії договору оренди), з якого можна встановити порядок нарахування орендної плати, що підлягала перерахуванню позивачу. Відповідачу було відомо про даний розрахунок, що підтверджується відміткою про ознайомлення з матеріалами справи на відповідній заяві його представника (а. с. 106). Таким чином, позивач виправив недоліки долученого до позову розрахунку позовних вимог, що не забороняється господарським процесом, а тому суд відхиляє доводи відповідача про його необґрунтованість.

Крім того, у відзиві на позов відповідач не заперечує факт наявності заборгованості з орендної плати, не надає контр-розрахунку вказаної заборгованості чи доказів її сплати, не оспорює розрахунок позивача, здійснений за період з 01.10.2012 року по 30.09.2016 року.

Нормами частини третьої статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Більше того, в матеріалах справи містяться акти звірки взаємних розрахунків сторін за період 09.09.2015-30.09.2016 та за період жовтня 2016р. - квітня 2017р., підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, згідно із якими відповідач визнає, що станом на 30.09.2016 року його заборгованість з орендної плати перед позивачем становить 17198,79 грн.

Таким чином, відповідач не довів факту відсутності заборгованості з орендної плати, нарахованої йому позивачем до закінчення строку дії договору оренди (30.09.2016 року).

Що ж до відсутності посилань у позові на норми договору, що регулюють відносини до припинення дії договору оренди, то суд зазначає, що у позові містяться посилання на пункти 1.1 (предмет договору), 1.2 (строк), 1.3 (призначення майна) договору та додаток №2 до нього, яким визначено порядок, строки та розмір сплати відповідачем орендної плати позивачу. Дані обставини свідчать про належне обґрунтування позивачем заявлених вимог щодо стягнення орендної плати.

Згідно ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України: «Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.».

Відповідач із заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не звертався.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення з відповідача 17198,79 грн. заборгованості з орендної плати, розрахованої позивачем за період з 01.10.2012 року по 30.09.2016 року, слід задовольнити.

Що ж до стягнення компенсації (неустойки), то суд зазначає, що відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, згідно із статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Аналізуючи положення вказаної статті, суд дійшов висновку, що передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України, тому одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням орендаря до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічний висновок наданий колегією суддів Верховного Суду в постанові від 13.02.2018 року у справі №910/12949/16.

Відтак, суд виходить з того, що до моменту припинення дії договору оренди орендодавець вправі вимагати у орендаря сплати орендної плати у порядку і розмірі, передбаченому договором, а після припинення його дії – сплати неустойки у вигляді подвійної орендної плати.

Разом з тим, у постанові від 11.05.2018 року у справі №926/2119/17 той самий склад колегії суддів Верховного Суду дійшов протилежного правового висновку про те, що орендар повинен сплатити орендну плату за весь період оренди по день фактичного повернення майна.

Із зазначеного слідує, що одна й та сама колегія суддів касаційного господарського суду у справі №910/12949/16 вважає, що з орендаря не можна одночасно стягувати неустойку (ч.2 ст.785 ЦК України) та орендну плату, а у справі №926/2119/17 навпаки вважає, що поряд із неустойкою, передбаченою ч.2 ст.785 ЦК України, орендар має сплачувати орендодавцю ще й орендну плату.

При цьому, у постанові від 11.05.2018 року у справі №926/2119/17 не йде мова про відступ від правової позиції, викладеної у справі №910/12949/16, про яку колегії суддів безумовно було відомо, та не зазначається про передачу справи на розгляд відповідної палати Верховного Суду.

У даній справи суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної ним у постанові від 13.02.2018 року у справі №910/12949/16, та погоджується з тим, що стягнення з орендаря і орендної плати, і неустойки є притягненням останнього до подвійної юридичної відповідальності за одне й теж саме правопорушення.

Водночас, як за змістом договору оренди, так і ч.2 ст.785 ЦК України передбачено, що орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати орендодавцю, яким згідно із договором оренди від 01.01.2012 року №1/12 є Чернівецька обласна рада.

Статтею 761 ЦК України регламентовано, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Пунктом 2.3 договору оренди передбачено, що орендоване майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Частиною четвертою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Отже, законом Чернівецькій обласній раді надано право бути наймодавцем комунального майна від імені територіальних громад Чернівецької області.

Натомість позивачем не надано суду доказів делегування йому повноважень Чернівецької обласної ради на укладення договорів оренди комунального майна або укладення відповідних додаткових угод до договору оренди від 01.01.2012 року №1/12, які б свідчили про набуття ним статусу орендодавця у спірних правовідносинах.

Крім того, суд зауважує, що за усталеною судовою практикою баланс (звіт про фінансовий стан) – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (такої правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 12.06.2007 року, справа №4/793).

Тому перебування орендованого майна на балансі позивача не свідчить про набуття ним права власності на нього або наявність у нього правомочності щодо надання такого майна в оренду.

Більше того, суд констатує, що у справі №926/2119/17 з відповідача на користь третьої особи вже стягнуто 17822,62 грн. компенсації (неустойки) згідно п.8.2 договору оренди за період з 01.10.2016 року по 01.06.2017 року. Позивач не довів суду, а в судових рішеннях у справі №926/2119/17 не відображено, що зазначена компенсація стягувалась з розрахунку подвійного розміру 50% орендної плати без ПДВ (додаток №2 до договору оренди).

За таких обставин у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 34453,89 грн. компенсації (неустойки) в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.10.2016 року по 21.09.2017 року слід відмовити.

З приводу інших доводів учасників судового процесу, суд вважає за необхідне послатися на практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Серявін та інші проти України», Заява №4909/04), згідно якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що на інші доводи та аргументи учасників судового процесу не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати із сплати судового збору покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам у порядку статті 129 ГПК України.

Поряд з цим, позивачем долучено до позову орієнтований розрахунок витрат, пов’язаних із розглядом справи – наданням професійної правничої допомоги у сумі 6220,00 грн.

У судовому засіданні 11.10.2018 року представник позивача перед початком судових дебатів звернувся до суду із усною заявою, якою просив суд вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення у зв’язку із неможливістю подання доказів на підтвердження витрат, обумовлених наданням професійної правничої допомоги.

Приписами частин першої та другої статті 221 ГПК України регламентовано, що: «Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п’ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог».

Отже, вирішення питання про судові витрати слід призначити до розгляду у судовому засіданні за участю представників учасників справи.

Одночасно суд нагадує позивачу, що докази не беруться до уваги судом у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи (ч.9 ст.80 ГПК України).

Керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Жентол" (59332, Чернівецька обл., Кіцманський район, вул. Молодіжна, 34 ідентифікаційний код 31595484) на користь обласного комунального підприємства "Центр комунального майна" (58009, м. Чернівці, провулок Текстильників, 1 ідентифікаційний код 21413657) 17198,79 грн. заборгованості з орендної плати та 581,15 грн. відшкодування судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. З набранням судовим рішення законної сили видати наказ.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 11:00 « 24» жовтня 2018 р. Засідання відбудеться у приміщення Господарського суду Чернівецької області за адресою: м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 14, зал судових засідань №19 (другий поверх)

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак