Рішення № 77245003, 19.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(Д О Д А Т К О В Е)

19 жовтня 2018 року м. Київ № 826/9211/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІШЕМ» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІШЕМ» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними рішення, зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2018 адміністративний позов задоволено повністю.

27.09.2018 до суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме, витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 3 ст. 252 КАС України передбачено, зокрема, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Так, представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Як убачається з матеріалів справи та вказаної заяви, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн., представником позивача надані наступні докази: розрахунок судових витрат, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 6495/10, ордеру серії КС № 417169 та договору про надання правової допомоги від 01.06.2018. (а. с. 216-220)

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 01.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «МІШЕМ» (клієнт) доручив, а адвокат Гулько Жанна Вікторівна прийняла на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу, здійснювати захист, представництво та надавати будь-які інші види правової допомоги, в обсязі та на умовах, передбачених домовленістю сторін.

Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009 та від 11.07.2013 № 6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

У свою чергу, ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, з аналізу наведених правових норм, убачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Також, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 року у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.

Суд наголошує, що представником позивача - адвокатом Гулько Жанною Вікторівною до матеріалів справи № 826/9211/18 та заяви про ухвалення додаткового судового рішення не було додано жодного доказу оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «МІШЕМ» наданих адвокатом послуг.

Суд не приймає до уваги відображену в розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу від 08.06.2018 примітку про сплату товариством адвокату за надані послуги правової допомоги сумі 10000,00 грн., оскільки вона не є належним підтвердженням оплати послуг не відображає рух коштів від замовника до виконавця. (а. с. 217)

Крім того, в матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких би вбачався реальний обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем.

Слід зазначити, що дана справа є незначної складності та була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання, з огляду на що, заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн., є не співмірними складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Таким чином, аналізуючи все вищенаведене, ураховуючи документи надані представником позивача на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що вказані документи не можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у справі №826/9211/18, оскільки суду не надано доказів оплати наданих адвокатом послуг та їх приймання позивачем, а тому суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 241-246, 252 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в адміністративній справі № 826/9211/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІШЕМ» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко