Рішення № 77244801, 20.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2018 року №826/4828/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування постанови в частині

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - позивач, ТОВ «Кей-Колект») з позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі також - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі також - третя особа, ОСОБА_2.), в якому просить скасувати постанову від 05 жовтня 2009 року АА № 800967, виданою ВДВС Дніпровського РУЮ у м.Києві в частині накладення арешту на майно, а саме на квартиру № 2, що знаходиться за адресою: мКиїв, вул.Серафимовича, буд.21.

Позов мотивовано порушенням державним виконавцем при прийнятті оспорюваної постанови пункту 3 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХIV, оскільки накладаючи арешт на нерухоме майно, державний виконавець не пересвідчився в існуванні заборони відчуження нерухомого майна та не повідомив позивача як заставодержателя про накладення такого арешту на предмет іпотеки, роз'яснивши йому право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту. У свою чергу наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, унеможливлює реалізацію позивачем свого права іпотекодержателя звернути на нього стягнення шляхом набуття права власності.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином повідомлений про його проведення. У письмовому запереченні зазначив про необґрунтованість позовної заяви, просив відмовити в її задоволенні. Водночас відповідач зазначив про те, що Окружний адміністративний суд міста Києва уже вирішив цей спір. Так, постановою названого суду від 14 лютого 2017 року у справі № 826/11050/16 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» про скасування постанови державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м.Києві від 05 жовтня 2009 року АА № 800967 в частині накладення арешту на майно, а саме на квартиру № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про зобов'язання ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки, що перебуває в іпотеці ТОВ «Кей-Колект» на підставі іпотечного договору від 10 лютого 2007 року № 47429.

Третя особа в судове засідання не прибула, письмових пояснень на адресу суду не надіслала, хоча належним чином повідомлена судом про день час та місце судового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 лютого 2007 року ОСОБА_3 уклала з АКІБ «Укрсиббанк» кредитний договір № 11116166000 (далі - кредитний договір).

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором укладено договір іпотеки від 19 лютого 2007 року № 47429 (далі - іпотечний договір), за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором квартиру АДРЕСА_1.

Права вимоги за кредитним договором та іпотечним договору відступлено ТОВ «Кей-Колект» від АКІБ «УкрСиббанк» згідно з договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 та договором відступлення права вимоги за договором іпотеки 12 грудня 2011 року № 5207-5208.

Іпотека була зареєстрована 12 серпня 2012 року за № 4887480 в Державному реєстрі за ТОВ «Кей-Колект», що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09 лютого 2017 року № 79949168.

З указаної вище довідки позивач також дізнався про те, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві від 05 жовтня 2009 року АА № 800967 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови), (далі - Закон № 606-ХIV) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону № 606-ХIV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону № 606-ХIV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону № 606-ХIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 1 статті 55 Закону № 606-ХIV встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

В силу вимог частини другої статті 55 Закону № 606-ХIV державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною 6 статті 55 Закону № 606-ХIV передбачено, що арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

З наведених норм вбачається право державного виконавця накладати арешт на майно боржника з метою збереження майна останнього, що підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 33 Закону № 898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання та спрямована на гарантування іпотекодержателю права на задоволення його вимог за рахунок визначеного сторонами майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором переважно перед іншими кредиторами.

Частиною першою статті 52 Закону № 606-ХIV визначено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно з частиною третьою указаної статті цього ж Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до частини четвертої статті 52 Закону № 606-ХIV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Як зазначено вище, обґрунтовуючи своє звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на пункт 3 статті 53 Закону № 606-ХIV, яким встановлено обов'язок державного виконавця про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, повідомити заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Однак наразі вказана правова норма міститься не в пункті 3 статті 53, а в частині третій статті 54 Закону№ 606-ХIV, що свідчить про помилку позивача в частині назви статті згаданого Закону.

З матеріалів справи вбачається, що права вимоги за кредитиним та іпотечним договорами передані ТОВ «Кей-Колект» від АКІБ «УкрСиббанк» згідно з договорами від 12 грудня 2011 року (факторингу та відступлення права вимоги).

З наведеного вбачається, що оспорювана постанова державного виконавця від 05 жовтня 2009 року № 8000967 про накладення арешту на нерухоме майно винесена ним до виникнення у позивача права вимоги на предмет іпотеки, тому суд вважає необгрунтованими вимогу позивача про скасування цієї постанови державного виконавця та доводи про порушення державним виконавцем встановленого Законом № 606-ХIV обов'язку щодо повідомлення заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, не пізніше наступного для після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

При цьому, жодних доказів щодо порушення прав АКІБ «УкрСиббанк» як іпотекодержателя станом на час винесення державним виконавцем оспорюваної постанови та звернення останнього з вимогами щодо усунення таких порушень суду не надано.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що постанова, якою накладено арешт на нерухоме майно, винесена відповідачем з порушенням норм законодавства, чинного на момент її винесення, яке передбачало обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень та його право накладати арешт на майно боржника.

Крім того, позивачем не надано суду доказів наявності чи відсутності у третьої особи заборгованості за договором кредиту, її суми, чи того, що сума цієї заборгованості є меншою або більшою, ніж вартість предмета іпотеки і чи дозволяє така сума задовольнити вимоги стягувача у виконавчому провадженні без шкоди потенційним інтересам ТОВ «Кей-Колект», та не навів жодних поважних причин їх ненадання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії державного виконавця стосовно винесення постанови про накладення арешту на майно належать до його повноважень та відповідають вимогам Закону № 606-ХIV.

Що стосується доводів відповідача про те, що указаний спір уже був вирішений Окружним адміністративним судом міста Києва у постанові від 14 лютого 2017 року у справі № 826/11050/16, то суд не бере їх до уваги, оскільки підстави заявлених позивачем вимог у даній справі та у справі № 826/11050/16, не є тотожними. Так, зокрема у цій справі позивач обґрунтовує свої вимоги порушенням державним виконавцем встановленого Законом № 606-ХIV обов'язку про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, повідомити заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, а у справі справі № 826/11050/16 - перебуванням арештованого майна у заставі (іпотеці) ТОВ «Кейт-Колект».

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (вул.Межигірська, 22, м.Київ, 04071, код ЄДРПОУ 37825968) про скасування постанови в частині відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко