Рішення № 77244630, 16.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 р. Справа № 2040/6584/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Дробязги Т.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 61038, м. Харків, провулок Донський, буд. 17) до Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655, 61170, м. Харків, вул. Валентинівська, буд. 22 "Б") про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 (надалі за текстом - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (надалі за текстом - УПФУ в Московському районі м. Харкова, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо не поновлення з 02.04.2018 року виплату пенсії за віком ОСОБА_2 на умовах Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 02.04.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2, 25.10.1987 року по досягненню пенсійного віку та за наявності страхового стажу булла призначена пенсія за віком, яка виплачувалась УПФУ в Московському районі м. Харкова. З 2008 року після смерті чоловіка позивача та у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, за запрошенням молодшої дочці позивача, виїхала на лікування до м. Торонто (Канада), де перебуває до теперішнього часу. Також, зазначила, що з 01.04.2018 року було припинено виплату призначеної пенсії позивачу. Представник позивача за довіреністю неодноразово звертався до відповідача із заявами про поновлення та виплату позивачу пенсії, однак отримав лист від 20.04.2018 року № 9023/30-02-01 попередньо та листом від 31.05.2018 року № 11659/30-02-01 відповідача, яким повідомлено про відсутність підстав для поновлення та виплати пенсії позивачу, та припинено пенсії останньому з 01.04.2018 року. Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено у підготовчому засіданні.

До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 17.09.2018 року надійшов відзив в порядку ст. 162 КАС України, згідно зі змістом якого відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, у повному обсязі, зазначаючи, що виплата пенсії позивачу провадилась на ім'я ОСОБА_1 на підставі довіреності від 23.03.2017 року виданої Генеральним консульством України в Торонто (Канада) через поштове виділення 61038. Починаючи з квітня 2018 року виплату пенсії позивачу було призупинено з підстав неподання відповідної заяви позивачем особисто. Додатково повідомив, що листом від 11.04.2018 року за № 8195/30-01 управління звернулось до ГУ ПФУ в Харківський області з проханням надати консультацію з питань можливості поновлення виплати пенсії ОСОБА_2, на підставі довіреності від 16.03.2018 року виданої Генеральним консульством України в Торонто (Канада) на уповноважену особу ОСОБА_1, проте до управління надійшов лист від ГУ ПФУ в Харківський області від 08.05.2018 року за № 12152-02/20, в якому зазначено, що згідно із підпунктом 2 пункту 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Також, посилався на пункт 1.5 порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , з якого випливає, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсій. Отже, підстав на думку відповідача для поновлення виплати пенсії позивачу не має.

В судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі посилаючись на зміст обґрунтування позову.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду адміністративної справи повідомлявся належним чином, причин поважності неприбуття, суду не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією паспорту серії ММ № 198750 наявної в матеріалах справи (а.с.14-17).

Згідно копії закордонного паспорту виданої на ім’я ОСОБА_2 серії РU № 251418 вбачається, що дата видачі паспорту здійснено 20.03.2018 року та діє до 20.03.2028 року. (а.с.19).

Відповідно до копії посвідчення № 173174 виданої 05.11.1987 року вбачається, що ОСОБА_2, призначена пенсія за віком з 25.10.1987 року.(а.с.20).

Згідно з копії посвідчення Серії В-1 № 519832 виданої 10.02.1997 року вбачається, що ОСОБА_2, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників війни.(а.с.21).

Позивач з 2008 року знаходиться за межами України, оскільки виїхала в гості до свої дочці в Канаду, де тимчасово проживає і у даний час.

З наявної в матеріалах справи копії довіреності посвідченої консулом Генерального консульства України в Торонто/Канада від 23.03.2017 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 одержувати у відповідній уповноваженій установі міста Харкова Пенсію, що нараховується на ім’я позивача (у повному обсязі нарахувань), а також з метою належного виконання даної довіреності надала ОСОБА_1 право зокрема: представляти позивача інтереси у відповідних компетентних органах та організаціях (в тому числі в органах Пенсійного фонду України, органах соціального захисту, у відомих їй банківській установі та/або поштовому відділенні тощо).(а.с.22).

Отже, із відповідною заявою та доданими до неї документами уповноважений представник позивача 08.02.2018 року ОСОБА_1, з метою подальшого отримання пенсії звернулася до відповідача, де повідомила управління, що позивач не в стані особисто приїхати до м. Харкова із за стану здоров’я з підстав продовження отримання пенсії за віком.(а.с.23).

Листом від 23.02.2018 року за № 99/С-3 відповідач повідомив уповноваженого представника позивача за довіреністю, що виплата пенсії ОСОБА_2, провадилась на ім’я ОСОБА_1, на підставі довіреності від 23.03.2017 року виданої Генеральним консульством України в Торонто (Канада) через поштове відділення 61038. Починаючи з квітня 2018 року виплату пенсії буде призупинено. Також, зазначив. Що прийняти до уваги надані уповноваженим представником документи для подовження виплати пенсії ОСОБА_2, не має підстав, оскільки за умовами та Порядку ОСОБА_2, повинна з відповідною заявою звернутися особисто.

Згідно з копії довіреності посвідченої консулом Генерального консульства України в Торонто/Канада від 16.03.2018 року ОСОБА_3 повторно уповноважила ОСОБА_1 одержувати у відповідній уповноваженій установі міста Харкова Пенсію, що нараховується на ім’я позивача (у повному обсязі нарахувань), а також з метою належного виконання даної довіреності надала право ОСОБА_1 право зокрема: представляти позивача інтереси у відповідних компетентних органах та організаціях (в тому числі в органах Пенсійного фонду України, органах соціального захисту, у відомих їй банківській установі та/або поштовому відділенні тощо). Термін дії довіреності видана на один рік з дня її оформлення, тобто до 16.03.2019 року (а.с.26).

В подальшому, позивач 16.03.2018 року звернулась із заявою нотаріально посвідченого та апостильованого, до відповідача (відмітка штампу канцелярії про отримання управлінням вх.№В18-7393 від 02.04.2018 року), в якому просила відновити виплату пенсії за довіреністю, посвідченою 16.03.2018 року консулом Генерального консульства України в Торонто ОСОБА_4, за № 573-301, ОСОБА_1.(а.с.27).

Листом від 20.04.2018 року за № 9023/30-02-01 відповідач повідомив позивача, що листом від 11.04.2018 року № 8195/30-13-01 управління звернулось до ГУ ПФУ в Харківський області з проханням надати консультацію з питань можливості поновлення виплати пенсії ОСОБА_2, на підставі довіреності від 16.03.2018 року виданої Генеральним консульством України в Торонто (Канада) на уповноважену особу ОСОБА_1.(а.с.28).

Проте, 31.05.2018 року за № 11659/30-02-01 відповідач повідомив позивача, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсій. Крім того, зазначив, що для поновлення виплати позивачу пенсії на підставі довіреності від 16.03.2018 року виданої Генеральним консульством України в Торонто (Канада) на уповноважену особу ОСОБА_1 підставі відсутні.(а.с.29-30).

Позивач, не погодившись з отриманою відмовою, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Суд зазначає, що положеннями ст. 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно із положеннями ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (надалі за текстом – Закон № 1058).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи положення наведеної норми суд констатує, що з боку відповідача ні в процесі зупинення виплати пенсії не в ході розгляду адміністративної справи не надано доказів існування рішення територіальних органів ПФУ чи рішенням суду про припинення виплати пенсії позивачу.

Положеннями ст. 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційним судом України в рішенні № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на вище викладене та враховуючи прийняття Конституційним судом України рішення № 25-рп/2009, суд зазначає, що в даному випадку з дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного суду України, тобто з 07.10.2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV, а отже саме з цього часу у пенсійних органів виник обов’язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи № 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а), а також в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі № 423/5348/17.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

За наведених обставин, оскільки судом встановлено, що позивач з 2008 року виїхала на постійне місце проживання в Торонто (Канада), а їй пенсія була припинена в період проживання за кордоном, тому, враховуючи той факт, що на даний час вона не втратила громадянство України, вона має право на поновлення її виплати пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику цього суду, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що така подана не нею особисто.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до пункту 2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.

Відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

З огляду на викладене, суд критично відноситься до тверджень відповідача щодо подання особисто пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку заяви про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, оскільки відсутні обмеження щодо первісного звернення пенсіонера з апостильованою заявою засобами поштового зв’язку, що не позбавляє орган ПФУ права в подальшому стежити за дотриманням приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.09.2018 року по справі № 129/2275/16-а, від 17.07.2018 року по справі №211/1789/17 та рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року по зразковій справі №805/402/18.

Згідно з положеннями ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 47 Закону № 1058-ІV, пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Судом встановлено, що позивач направила до відповідача заяву, посвідчену консулом Генерального консульства України в Торонто (Канада) 16.03.2018 року (відмітка штампу канцелярії про отримання управлінням вх.№В18-7393 від 02.04.2018 року), в якій просила поновити виплату належної їй пенсії ОСОБА_1 за довіреністю, так як сама тимчасово перебуває в Канаді.

Таким чином, вимоги законодавства щодо поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю були дотримані позивачем, підстави для припинення виплати пенсії позивачу відсутні.

Серед іншого, суд вважає за необхідним відмітити, що копії нотаріально посвідчені та апостильовані, довіреності, які наявні в матеріалах справи, якою ОСОБА_3, уповноважила ОСОБА_5, вчиняти певні дії виданий з 23.03.2017 року (строк дії до 23.03.2037 року) та від 16.03.2018 року (строк дії до 16.03.2019 року) дійсні, не скасовані, протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано та не повідомлено, а судом в ході розгляду адміністративної справи не встановлено.

Враховуючи наведене, суд вважає відмову у задоволенні заяви позивача про поновлення виплати пенсії з підстав відсутності особистого звернення позивача, необґрунтованою.

А відтак, на переконання суду, відповідач не мав підстав для відмови у поновленні виплати позивачу пенсії з вищенаведеної підстави.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про відмову ОСОБА_2, у поновленні виплати пенсії.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України.

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

У спірних правовідносинах право позивача на поновлення пенсії за віком кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення та вчинити такі дії.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями п.4 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України.

Разом з тим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову у поновлені пенсії позивачу, через що зобов'язання відповідача поновити та виплачувати пенсію позивачу є належним способом захисту прав позивача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655, 61170, м. Харків, вул. Валентинівська, буд. 22 "Б") щодо не поновлення з 02.04.2018 року виплату пенсії за віком ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 61038, м. Харків, провулок Донський, буд. 17) на умовах Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655, 61170, м. Харків, вул. Валентинівська, буд. 22 "Б") поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 61038, м. Харків, провулок Донський, буд. 17) з 02.04.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 61038, м. Харків, провулок Донський, буд. 17) сплачену суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655, 61170, м. Харків, вул. Валентинівська, буд. 22 "Б").

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2018 року.

Суддя Ю.О. Супрун