Рішення № 77244491, 12.10.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2018 року м. Рівне №1740/2239/18Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 доУправління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3, позивачка) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 02.08.2018 №РВ139184491000309 у розмірі 223 380,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами інспекційного відповідачем протиправно та безпідставно зроблено висновки про порушення нею вимог законодавства про працю – ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, за результатами чого складено оскаржувану постанову про накладення штрафу. Зокрема вказує про те, що між позивачкою і вказаними в постанові особами, - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні трудові правовідносини. Вказані в протоколі особи до роботи як наймані працівники не допускалися, а тому трудові договори з ними і не повинні були укладатися. При цьому зазначає, що 01.05.2018 між нею та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено цивільно-правові договори. Наголошує, що такі цивільно-правові договори були укладені з ініціативи таких осіб, що підтверджується письмовими поясненнями, наданими Здолбунівському районному суду в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вказує, що, працюючи відповідно до цивільно-правових договорів, зазначені особи не підпорядковувалися внутрішньому трудовому розпорядку, працювали не за графіком та не у фіксований час, отримували не заробітну плату за процес праці, а винагороду за виконану роботу за кінцевий результат. ОСОБА_6 зазначає, що дані обставини підтверджуються постановою Здолбунівського районного суду від 03.08.2018 в справі №562/2695/18, якою закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 Кодексу законів про працю України. Окремо вказує про те, що автором постанови грубо порушено порядок розгляду справи про притягнення позивачки до відповідальності, оскільки справа була розглянута без її участі, не зважаючи на подане нею клопотання про відкладення. За таких обставин, позов просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 28.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Позиція відповідача щодо позовної заяви висловлена ним у відзиві, відповідно до змісту якого він заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та незаконності. Вказує, що укладені цивільно-правові договори між позивачкою та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідають ознакам трудових договорів. Зокрема зазначає, що предметом цивільно-правових договорів є послуги перукаря. Відповідно до класифікатора професій ДК 003:2010 перукар – це професія, а професія – це здатність виконувати роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. В зазначених договорах не конкретизовано, які саме послуги повинні надаватись у розумінні їх обсягу у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в актах їх приймання. Вказує, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України в договорі підряду повинні зазначатися саме роботи, які повинен надати виконавець, а не професія. Крім того з умов договорів вбачається, що позивачкою надавалися робочі місця та всі необхідні перукарські інструменти для ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що також характеризує вищевказані договори як трудові. ОСОБА_6 зазначає, що з формулювання умов договорів щодо оплати незрозуміло, від чого саме залежить винагорода, яка встановлюється виконавцям, оскільки це не фіксована сума. Окрім того, позивачка не зазначає та в матеріалах інспекційного відвідування відсутня інформація щодо того, в які саме дні виконавці надавали послуги та в якій кількості. Щодо посилання позивачки на постанову Здолбунівського районного суду від 03.08.2018 в справі №562/2695/18, то вважає його необґрунтованим, оскільки звільнення від адміністративної відповідальності не означає звільнення від фінансових санкцій. ОСОБА_6 відповідач вважає, що ним було дотримано порядок розгляду справи про притягнення позивачки до відповідальності, оскільки п.5 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, не передбачено обов’язку продовження строку розгляду справи про накладення штрафу, при надходженні клопотання від суб’єкта господарювання. Враховуючи зазначене, вважає, що Управління Держпраці у Рівненській області діяло в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.23-27).

Позивачка у відповіді на відзив на адміністративний позов заперечила проти аргументів, викладених у відзиві. Наголосила, що укладені цивільно-правові договори відповідають вимогам ст.203-207 Цивільного кодексу України, є чинними і ніким не оспорюються. Твердження відповідача про те, що ці договори місять ознаки трудових, є безпідставними та жодними доказами не стверджені. Жоден державний орган, службова особа не вправі робити висновки про дійсність (недійсність), фіктивність тих чи інших договорів. Просила позов задовольнити повністю (а.с.39-48).

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві і у відповіді на відзив та просив їх повністю задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив у їх задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, з’ясувавши всі обставини справи, які мають значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити повністю, з огляду на таке.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до наказу Управління Держпраці у Рівненській області від 11.07.2018 №601, направлення на інспекційне відвідування від 11.07.2018 №558-Н/39-27, та на підставі довідки Здолбунівської районної державної адміністрації від 30.05.2018 №б/н (вх.№3371/04-19 від 06.06.2018) уповноваженими особами відповідача у період з 02.07.2018 по 13.07.2018 здійснено інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с.28-32).

За результатами інспекційного відвідування 13.07.2018 складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №РВ 139/949/АВ (далі – Акт інспекційного відвідування, а.с.32-34).

Відповідно до опису виявлених порушень ОСОБА_6 інспекційного відвідування позивачкою допущено порушення:

- ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме: допущено до роботи 2 працівника (ОСОБА_4 та ОСОБА_5М.) без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Акт інспекційного відвідування підписано ОСОБА_3 та отримано один його примірник – 13.07.2018.

19.07.2018 інспектором праці відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення №РВ 139/949/АВ/П/ПТ, згідно якого ОСОБА_3 13.07.2018 вчинила адміністративне правопорушення в салоні-перукарні "Люкс" (юридична адреса: 35700, м.Здолбунів, вул. Івана Гончара, 51А), допустивши порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачено ч.3 ст.41 Кодексу про адміністративне правопорушення, а саме: порушила вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України. Вказано, що ФОП ОСОБА_3 було допущено до роботи 2 працівників (ОСОБА_7А та ОСОБА_5М.) без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с.49-50).

За результатами розгляду ОСОБА_6 інспекційного відвідування, 20.07.2018 начальником Управління Держпраці у Рівненській області прийнято рішення №РВ 139/949/АВ/П/ПТ/ТД, яким вирішено розглянути справу про накладення на позивачку штрафу, відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України. Розгляд справи призначено на 02.08.2018 о 09:00 год. Повідомлено, що у випадку нез’явлення справу буде розглянуто без участі позивачки (а.с.35).

23.07.2018 вказане рішення направлено позивачці рекомендованим листом, що було отримане нею особисто 25.07.2018 (а.с.36).

02.08.2018, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі ОСОБА_6 інспекційного відвідування, начальником Управління Держпраці у Рівненській області винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № РВ 139/949/000309/18-фс за порушення ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України у розмірі 223 380, 00 грн., що була надіслана листом з повідомленням про вручення суб’єкту господарювання 03.08.2018 (а.с.14, 72).

Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі №562/2695/18, що набрала законної сили 14.08.2018, за результатами розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_3, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч.3 ст.41 КУпАП закрито, у зв’язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення (а.с.10).

13.09.2018 державним виконавцем Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №57199824 з примусового виконання постанови Управління Держпраці у Рівненській області від 02.08.2018 №РВ139/949/000309/18-фс (а.с.56).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.09.2018 заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі №1740/2239/18, - задоволено частково. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Рівненській області від 02.08.2018 №РВ139/949/000309/18-фс, - до набрання судовим рішенням у справі №1740/2239/18 законної сили. В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.82-87).

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу від 02.08.2018 № РВ 139/949/000309/18-фс, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, відображених в акті перевірки і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі – Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення №96 встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі – Закон №877-V).

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регламентуються Кодексом законів про працю (далі – КЗпП України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ч. 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частиною 1 ст. 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

В свою чергу, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі – ЦК України). Так, із змісту вказаної норми слідує, що договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Як встановлено судом, 01.05.2018 між ФОП ОСОБА_3 (далі – Замовник) та ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі – Виконавці) було укладено цивільно-правовий договір №2 та цивільно-правовий договір №3 (а.с.16-17, далі – Договори).

Відповідно до вказаних угод, наданих до перевірки і на підставі яких зроблено висновок про наявність трудових відносин між позивачем на фізичними особами без оформлення трудового договору, предметом договору є те, що замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання виконати такі роботи (надати послуги): перукаря. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески. Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором (п. п. 1.1, 1.2 Договорів).

Згідно пунктів 2.1 Договорів за виконану роботу замовник сплачує Виконавцям винагороду у розмірі 25% за домовленістю.

На виконання вимог вищезазначених цивільно-правових угод, 31.05.2018 між вказаними Виконавцями та Замовником підписані акти приймання-передачі виконаних робіт, що підтверджується матеріалами справи (а.с.12,15, далі – Акти).

Згідно даних актів приймання-передачі Виконавці передали, а Замовник прийняв надання перукарських послуг. ОСОБА_6 передбачено, що Виконавцями отримано винагороду за виконані та прийняті Замовником роботи (послуги) у сумі 300 грн. (п.1, 3 ОСОБА_6).

Оцінюючи позицію відповідача стосовно того, що договори мають ознаки трудових, суд зазначає наступне.

Волевиявлення виконавців, за дослідженими судом цивільно-правовими угодами, було спрямоване на виникнення не відносин трудового найму, а цивільно-правових відносин надання послуг на протязі дії договору, оскільки вони виконували послуги на свій ризик, не підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, організовували свою роботу самостійно, отримували винагороду за актами приймання виконаних робіт, несли матеріальну відповідальність згідно угоди і відповідно до чинного законодавства, зокрема норм ЦК України.

Окрім цього, вони не подавали Замовнику трудову книжку, не повідомляли про бажання укладення трудового договору визначеному ст. 24 КЗпП України порядку, а також на них не розповсюджувалися гарантії і пільги працівників з якими укладені трудові договори.

З досліджених цивільних-правових угод, укладених між позивачкою та фізичними особами не прослідковується, щоб такі договори містили ознаки трудового договору, зокрема у зазначених угодах не міститься: обов'язку виконавця бути присутнім на роботі у визначені робочі години; обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці та тривалості робочого часу.

Як зазначалось вище, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

В свою чергу, судом встановлено, що метою договорів є отримання послуг, при цьому, останні не підпорядковані замовнику та не підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, здійснюючи свою роботу самостійно.

Встановлені судом обставини свідчать, що дані угоди за своєю суттю є цивільно-правовими договорами, предметами яких є перукарські послуги.

Отримання винагороди за наявності актів приймання виконаних робіт, як підтвердження кінцевого результату надання виконавцями послуг є основною метою, для якої укладалися дані угоди, а не сам процес виконання такої роботи, як передбачено трудовим договором.

Крім того, як встановлено судом постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі №562/2695/18, що набрала законної сили 14.08.2018, за результатами розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_3, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч.3 ст.41 КУпАП закрито, у зв’язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, враховуючи, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області встановлено відсутність в діях позивачки порушень трудового законодавства, оскільки укладені цивільно-правові договори від 01.05.2018 №2 та №3 не носять характеру трудового договору, постанова про накладення штрафу від 02.08.2018 № РВ 139/949/000309/18-фс є безпідставною також і з цих підстав.

Щодо дотримання відповідачем порядку накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу, суд зазначає наступне.

Механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі – Порядок №509).

Відповідно до п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади.

Пунктами 3, 4 Порядку №509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Відповідно п. 5, 6 Порядку № 509 у разі надходження від суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 вказаного порядку передбачено, що справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Матеріалами справи містять докази направлення позивачеві рішення про розгляд справи.

Водночас, судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивачкою було подано заяву про відкладення справи про накладення штрафу від 01.08.2018 за вх.№4597/16-11, у зв’язку з зайнятістю її адвоката в кримінальному провадженні в Верховному Суді (а.с.11).

Проте, суд враховує, що вищезазначеними нормами Порядку №509, беззаперечного обов'язку продовжувати строк розгляду справи при надходженні відповідного клопотання суб'єкта господарювання, не передбачено.

Тому суд вважає, що відповідачем дотримано порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачкою повністю доведено обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, а відповідачем не доведено правомірність прийняття постанови Управління Держпраці у Рівненській області від 02.08.2018 № РВ 139/949/000309/18-фс про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, а тому позов належить задовольнити повністю.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, підстави для застосування положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вул. Івана Гончара, 51а, м. Здолбунів, Рівненська область,35705, ідентифікаційний №1974718141) до Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова,7,м.Рівне,33028, код ЄДРПОУ 39780243) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 02.08.2018 №РВ139/949/000309/18-фс Управління Держпраці у Рівненській області про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 223 380,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2018 року.

Суддя Борискін С.А.