Рішення № 77244060, 19.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2018 року м. Київ справа № 810/4694/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

10 вересня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з грудня 2017 р.;

- зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з грудня 2017 р.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Проживала у м. Донецьк, а з 2014 р. у зв'язку з проведенням АТО проживала у м. Обухів та мала статус внутрішньо переміщеної особи. У подальшому у 2014 р. звернулася до відповідача з заявою про взяття на облік та отримання пенсії. Із грудня 2017 р. виплату їй пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Вважає, що припиненням виплати пенсії порушено право позивача на пенсійне забезпечення.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що в грудні 2017 р. на виконання листа Пенсійного фонду України відповідачем проведено перевірку списків пенсіонерів щодо наявності довідок внутрішньо переміщених осіб, в якому було зазначено і позивача. Зазначив, що згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 16 листопада 2017 р. № 1143 соціальним інспектором було зафіксовано відсутність позивача та залишено повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. Проте, позивач до відповідача не з'явилась, у зв'язку з чим з грудня 2017 р. їй припинено виплату пенсій до вияснення обставин. За таких обставин вважає оскаржувані дії правомірними.

Позивач та представник відповідача просили суд розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 194 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії ВЕ № 612328 (а.с. 4).

З 23 липня 1974 р. і до 31 грудня 2014 р. позивача було зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними відмітками у паспорті позивача (а.с. 4).

Після початку антитерористичної операції (у листопаді 2014 р.) позивач переїхала на тимчасове місце проживання як внутрішньо переміщена особа, а у подальшому - з 31 грудня 2014 р. позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу та зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, корп. А, кв. 226, що підтверджується довідкою № НОМЕР_1 (а.с. 5 на звороті).

Розпорядженням відповідача від 26 березня 2015 р. № 170085 позивачу було призначено пенсію за віком (а.с. 20).

У подальшому позивачу щомісяця нараховувалася та виплачувалася пенсія.

У грудні 2017 р. позивачем було проведено перевірку списків пенсіонерів, які перебували на обліку в окремих районах Донецької та Луганської областей, що непідконтрольні українській владі, та станом на листопад 2017 р. перебувають на обліку та отримують пенсії в інших управліннях Пенсійного фонду України, для контролю здійснення виплат.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 16 листопада 2017 р. № 1143 встановлено відсутність позивача за адресою, вказаною у довідці № НОМЕР_1 (а.с. 22).

22 листопада 2017 р. відповідачем було направлено повідомлення щодо необхідності звернення позивача до відповідача для фізичної ідентифікації (а.с. 24).

До відповідача позивач не з’явився і не зателефонував.

За таких обставин 23 листопада 2017 р. комісією Обухівської міської ради з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було вирішено припинити виплату пенсії, зокрема, позивачу, що підтверджується витягом з протоколу № 32 (а.с. 23).

У цей же день на підставі вказаного рішення відповідачем було винесено розпорядження № 170085, яким припинено позивачу виплату пенсії № 170085 ("до з'ясування") з 1 грудня 2017 р. (а.с. 26).

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з грудня 2017 р. протиправними, у зв’язку з чим звернулася до суду.

Правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, судом надано з урахуванням наступного.

Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) закріплено гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. А згідно з ч.3 цієї ж статті для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч.1 ст.5 (Реєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи) Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Як убачається із ст.7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (п.1).

Відповідно до вимог ст.12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх … у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право детально регламентовано у Законах України №1788-XII від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон № 1788-XII) та № 1058-IV від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-XII. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена пенсійним фондом, зазначений факт не є спірним у цій справі.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачено ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Надаючи правову оцінку факту припиненню виплати пенсії позивачу, суд бере до уваги таке.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно розпорядженням № 170085 виплату пенсії позивачу припинено з 1 грудня 2017 р. "до з'ясування", оскільки, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї встановлено факт відсутності позивача за фактичним місцем проживання.

При цьому, на надісланий виклик позивач до відповідача не з’явився і не зателефонував.

Судом встановлено, що у розпорядженні відповідача № 170085 відсутнє посилання на норму закону чи іншого нормативно-правового акта, на підставі якої воно прийнято (а.с. 26).

При вирішенні справи судом також враховано, що відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV (далі - Закону № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до вимог ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем рішення про призупинення з 1 грудня 2017 р. виплати позивачу пенсії не містить зазначення передбачених законом підстав для вчинення таких дій.

Крім того, відповідач як на підставу для припинення виплати пенсії позивачу посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Суд наголошує, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Крім того, у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, а тому щодо неї підлягає застосуванню відповідне законодавство, під час судового розгляду було спростовано, судом визнано помилковим і до уваги не береться.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 1 грудня 2017 р. було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було припинено виплату пенсії позивачу, а отже, порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України. Це означає також визнання судом протиправності припинення виплати відповідачем пенсії позивачу і в тому випадку, якби позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи.

Щодо посилання відповідача на відсутність оригіналу пенсійної справи позивача та на неможливість поновлення виплати пенсії на підставі лише електронної пенсійної справи суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що пенсію за віком позивач отримував на підставі “електронної пенсійної справи”, оригінал пенсійної справи до управління не надходив. Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, пенсія на підставі електронної пенсійної справи може виплачуватися тільки на підставі довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Поновити виплату пенсії відповідно до електронної пенсійної справи законодавством не передбачено.

Ці обставини не є предметом судового розгляду у даній справі, оскільки відповідачем вказані обставини не зазначалися як підстави для припинення виплати пенсії. Відповідно до вимог ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому суд вважає необхідним зазначити і про наступне. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Рисовський проти України” (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) підкреслив особливу важливість дотримання принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип “належного урядування” покладає на державні органи обов’язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Суд зазначає, що орган Пенсійного фонду України у даному випадку не дотримався вимог принципу "належного урядування", зокрема, не взяв до уваги те, що позивач не отримував довідку внутрішньо переміщеної особи, що позивач має постійне місце проживання на території Бориспільського району, що перерахування пенсії здійснюється на рахунок позивача в АТ КБ «Приватбанк», при цьому відповідач не вживав заходів до отримання оригіналу пенсійної справи позивача.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не було спростовано відповідачем. Відповідачем в обґрунтування правомірності своїх дій жодних доказів не надано.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання пенсії відповідачем порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає наступне. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп. (а.с. 1"а").

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 139 КАС України, і беручи до уваги результат вирішення спору щодо повного задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 704 грн. 80 коп. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з грудня 2017 р.

Зобов'язати Обухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з грудня 2017 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області судові витрати у сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.