Рішення № 77244032, 18.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/3785/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судових засідань ОСОБА_1

з участю представників

від позивача – ОСОБА_2,

від відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Стіван» до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Стіван» звернулося в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови від 08.08.2018 року за №ЛВ622/457/НД-1/АВ/ФС.

Аргументами позовних вимог є те, що позивач усунув встановлені відповідачем порушення у встановлений термін, тобто вимоги припису виконав, а тому штраф, передбачений ст.265 Кодексу законів про працю України є незаконним. Відповідно до ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» відповідач міг притягнути позивача до відповідальності лише у тому випадку, якщо у встановлений строк, а саме 24.07.2018 року припис не був би виконаний. Проте, позивач повідомив 23.07.2018 року інспектора праці про усунення недоліків викладених в акті перевірки та надав платіжні доручення про перерахування індексації зарплат директора за вказаний в приписі від 20.07.2018 року період. Також, зазначає позивач, що, оскільки ні ч.1 ст.12 Закону України «Про оплату праці», ні Кодексом законів про працю України чітко не визначено, що нарахування та виплата індексації заробітної плати є саме мінімальними державними гарантіями, то застосування відповідачем до товариства санкції, передбаченої абзац.4 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, за порушення вимог ч.6 ст.95 цього ж Кодексу, ст.33 Закону України «Про оплату праці» в частині не нарахування і невиплати індексації заробітної плати з липня 2015 року по грудень 2016 року та з січня 2017 року по грудень 2017 року є безпідставним.

Представник позивача дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву зазначає, що та обставина, що позивачем було усунуто виявлені порушення на виконання вимог припису не могла бути підставою для звільнення його від фінансової відповідальності, оскільки, відповідно до п. 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року за №295, заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Окрім того, ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не відноситься до визначених ч.5 ст. 2 цього Закону переліку правових норм, які зобов'язане забезпечити Управління при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Також, продовжує відповідач, згідно з ч.2 ст.12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою від 27.08.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлено такі обставини.

За результатами інспекційного відвідування юридичної особи - ТзОВ «Стіван», яка використовує найману працю, Головним управлінням Держпраці у Львівській області складено акт №ЛВ622/457/НД-1/АВ від 20.07.2018 року та прийнято постанову про накладення штрафу від 08.08.2018 року за № ЛВ622/457/НД-1/АВ/ФС, яким на позивача накладено штраф у розмірі 37230 грн. 00 коп.

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.6 ст.95 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці» - у ТзОВ «Стіван» не проведено нарахування та виплати індексації заробітної плати директору. Так, заробітна плата директора ОСОБА_4 нараховувалась у розмірі посадового окладу, який був незмінним і становив 3000 грн. 00 коп. з липня 2015 року до грудня 2016 року включно. Таким чином, заробітна плата директора ОСОБА_4, при наявності відповідних приростів індексів споживчих цін, починаючи з листопада 2015 року до грудня 2016 року включно підлягала щомісячному проведенню індексації, яка директору не нараховувалась та не виплачувалась. Повторно дане порушення допущено відносно директора ОСОБА_4 у 2017 року, посадовий оклад, якої був незмінним і становив 4000 грн. з січня 2017 року до грудня 2017 року включно. Таким чином, заробітна плата директора ОСОБА_4 при наявності відповідних приростів індексів споживчих цін, починаючи з червня 2017 року до грудня 2017 року включно підлягала щомісячному проведенню індексації , яка директору не нараховувалась та не виплачувалась.

Спірні правовідносини виникли у зв’язку з накладенням штрафу за порушення законодавства про працю в частині не проведення індексації.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено ч.6 ст.95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Абзацом 4 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року за №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

З наявних в матеріалах справи вбачається, що позивачем не було здійснено нарахування та виплату сум індексації заробітної плати директору ОСОБА_4 за період листопад 2015 року - грудень 2016 року та червень 2017 року – грудня 2017 року, що підтверджується відповідними розрахунково-платіжними відомостями.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем не заперечується наявності виявлених порушень, оскільки листом від 23.07.2018 року він повідомив відповідача, що порушення виявлені під час перевірки усунуті товариством шляхом перерахування індексації заробітної плати директору ОСОБА_4, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком індексації за 2015-2017 роки, відомістю нарахування індексації за липень 2018 року, відомістю банку про виплату та відповідними платіжними дорученнями.

Що стосується посилань відповідача на те, що нарахування та виплата індексації заробітної плати не являється мінімальними державними гарантіями в оплаті, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року за № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Як передбачено ст.9 даного Закону, розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості

Статтею 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року за № 2017-III, визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (ст.11 Закону України "Про оплату праці").

Водночас, статтею 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

З огляду на викладене, суд вважає, що індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Застосування вищезгаданих норм права у наведений спосіб відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.04.2018 року за №816/2325/16, а тому суд, у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, враховує такі при вирішенні даної справи.

З приводу посилань позивача на порушення відповідачем вимог ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.2 наведеного Закону, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

При цьому, у ч.5 цієї ж статті 2 наведено вичерпний перелік норм даного Закону, дотримання яких зобов'язані забезпечити Держпраці та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, серед яких відсутня ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Застосування вищенаведених норм у такий спосіб відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №697/2073/17, а тому такий, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховується при вирішенні даної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу від 08.08.2018 року за №ЛВ622/457/НД-1/АВ/ФС відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 КАС України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19 жовтня 2018 року.

Суддя В.Я.Мартинюк