Рішення № 77243879, 18.10.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2018 рокум. Ужгород№ 807/315/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іванчулинця Д.В.

при секретарі Костелей І.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (вул. Я. Гуса, буд. 40, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, РНОКПП - НОМЕР_1) до Рахівської міської ради Закарпатської області (вул. Миру, буд. 34, м. Рахів, Закарпатська область, 90600, код ЄДРПОУ - 04053878) про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 243 КАС України в судовому засіданні 18 жовтня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 19 жовтня 2018 року.

16 квітня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Рахівської міської ради Закарпатської області (далі - відповідач), яким просить: 1) відстрочити сплату судового збору згідно поданого клопотання; 2) в ході підготовчого провадження витребувати від відповідача направлений йому оригінал технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі для визначення кадастрового номеру належної ОСОБА_1 на праві власності земельної ділянки; 3) визнати бездіяльність Рахівської міської ради щодо погодження меж земельної ділянки протиправною та зобов’язати Рахівську міську раду погодити межі належної ОСОБА_1 на праві власності земельної ділянки по вул. Буркут, 31 (стара адреса: вул. Буркут, 29) у м. Рахів, що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ЗК № 034839, виданим 11 грудня 1998 року Рахівською міською радою; 4) стягнути з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

05 травня 2018 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд останньої в порядку загального позовного провадження.

22 травня 2018 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було задоволено заяву про самовідвід головуючої судді Плеханової З.Б.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року адміністративну справу передано на розгляд головуючому судді Іванчулинцю Д.В.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року прийнято дану адміністративну справу до провадження.

Ухвалою судді від 11 червня 2018 року підготовче судове засідання відкладено на 04 липня 2018 року.

04 липня 2018 року у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 13 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 13 липня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з’явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені вчасно та належним чином.

18 жовтня 2018 року представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та її представника.

Також 18 жовтня 2018 року до суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є одноосібним власником земельної ділянки по вул. Буркут, 31 (стара адреса: вул. Буркут, 29) у м. Рахів, площею 0,077 га, цільове призначення – обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель, а також власником ? частини будинковолодіння, що розташоване на вказаній земельній ділянці. Власником ? частини будинковолодіння є ОСОБА_2 Зазначене також підтверджується рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 квітня 2008 року, яким відмовлено у визнанні частково недійсним рішення, державного акта на землю та визнанні за ОСОБА_3 права власності на зазначену земельну ділянку. З метою приведення державного акта про право приватної власності на землю у відповідність до вимог чинного законодавства позивачка звернулася до ПП ОСОБА_4 із замовленням відповідної технічної документації. Оскільки суміжні землекористувачі відмовились погодити межі її земельної ділянки, позивачка звернулася до відповідача із відповідною заявою про погодження меж земельної ділянки, додавши оригінал технічної документації та копію рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 квітня 2008 року. Однак, до цього часу відповіді ОСОБА_1 не отримала, що і стало причиною звернення до суду з даним позовом. На підставі вищенаведеного просила позовні вимоги задовольнити.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зокрема, згідно ухвали Рахівського районного суду від 20 вересня 2010 року про визнання мирової угоди проведено поділ в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинку № 31 по вул. Буркут у м. Рахів, внаслідок чого утворилися окремі квартири № 1 та № 2. Хоча ОСОБА_1 і належить на праві приватної власності земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок № 31, однак, відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), у зв’язку із набуттям ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку № 31 у вигляді квартири № 1, - до нього перейшло і право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята квартирою № 1, та на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування цієї квартири. І хоча ухвала Рахівського районного суду від 20 вересня 2010 року про визнання мирової угоди не містить конкретно визначену за розмірами земельну ділянку, не являється підставою для переходу права власності на конкретну земельну ділянку, не являється підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку, але потенційно закріплює право набуття за відповідних обставин права власності на земельну ділянку, про що вказується у судовому рішенні (перебуває у стадії оскарження). Крім того, зазначив, що у провадженні Рахівського районного суду перебуває справа № 305/149/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування частини нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності, із установленням обмежень у її користуванні та встановлення права користування чужою земельною ділянкою (земельного сервітуту). Також зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування не є остаточним, не має механізму його примусового виконання, а тому висновок Комісії з земельних питань має рекомендаційний, а не імперативний характер. На підставі вищенаведеного просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 11 грудня 1998 року головою Рахівської міської ОСОБА_5 народних депутатів на підставі рішення Виконкому Рахівської міської ОСОБА_5 народних депутатів від 29 жовтня 1998 року № 85 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,077 на території Рахівської міської ради, вул. Буркут, 29, для обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель, про що свідчить Державний акт на право приватної власності на землю І – ЗК № 034839, наявний в матеріалах справи.

В судовому засіданні встановлено, що право власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку також підтверджується рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 квітня 2008 року, яким відмовлено у визнанні частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, частковому скасуванні державного акта на право приватної власності на землю та визнанні за ОСОБА_3 права власності на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, позивач набула право власності на вищезазначену земельну ділянку, на які згідно укладеного договору від 24 травня 2014 року ПП ОСОБА_4 виготовив технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтями 116, 118 Земельного кодексу України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Частиною третьою статті 158 Земельного кодексу України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 Земельного кодексу України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

У відповідності до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суд вважає, і зазначене підтверджується постановою Верховного суду у справі № 346/4408/15-ц від 18 квітня 2018 року, що непогодження суміжними землекористувачами меж земельної ділянки ОСОБА_1, яке сама ОСОБА_1 пояснює порушенням принципів добросусідства, є формою реалізації прав таких землекористувачів. При цьому, процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому, кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

У той же час непогодження суміжними землекористувачами меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Вирішення питань, пов'язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Таким чином, відмова суміжних землекористувачів від підписання акту погодження меж земельної ділянки не порушує прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно ч. 1 ст. 159 Земельного кодексу України земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 зазначеного Закону встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно із ч. 9 ст. 55 Закону технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) повинна включати, зокрема, копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

По справі встановлено, що спірна земельна ділянка вже була у власності позивачки на підставі державного акту на право власності на землю. Вказаний державний акт є дійсним, сторонами не надано та матеріали справи не містять доказів скасування чи визнання такого недійсним.

Також суд бере до уваги рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 квітня 2008 року, яким відмовлено у визнанні частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, частковому скасуванні державного акта на право приватної власності на землю та визнанні за ОСОБА_3 права власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/19142/16 від 29 вересня 2016 року рішення суду, у випадку задоволення позову має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод і інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За вищенаведених обставин суд вважає, що бездіяльність (а фактично відмова) відповідача щодо погодження меж земельної ділянки є протиправною, оскільки, на думку суду, відповідачем не доведено існування передбачених законом підстав для не розгляду заяви ОСОБА_1 щодо погодження меж належної їй земельної ділянки.

Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача погодити межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки, - суд констатує, що він не вправі виходити за межі своїх повноважень та брати на себе повноваження органів державної влади.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету ОСОБА_5 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_5 Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

З огляду на положення ст. 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що зобов'язання відповідача погодити межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки - є формою втручання суду в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності його бездіяльності щодо погодження меж належної ОСОБА_1 земельної ділянки, позовна вимога щодо визнання такої бездіяльності протиправною відповідає вимогам закону та обставинам справи, що підтверджено дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, в зв'язку з чим позов в зазначеній частині підлягає до задоволення. При цьому, у задоволенні позову в іншій частині (зобов'язати відповідача погодити межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки) - слід відмовити з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 214-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (вул. Я. Гуса, буд. 40, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, РНОКПП - НОМЕР_1) до Рахівської міської ради Закарпатської області (вул. Миру, буд. 34, м. Рахів, Закарпатська область, 90600, код ЄДРПОУ - 04053878) про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Рахівської міської ради Закарпатської області щодо погодження меж земельної ділянки по вул. Буркут, 31 (стара адреса вул. Буркут, 29) у м. Рахів, що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ЗК № 034839, що виданий 11 грудня 1998 року Рахівською міською радою.

3. Зобов’язати Рахівську міську раду Закарпатської області з урахуванням висновків суду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо погодження меж земельної ділянки по вул. Буркут, 31 (стара адреса вул. Буркут, 29) у м. Рахів, що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ЗК № 034839, що виданий 11 грудня 1998 року Рахівською міською радою.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рахівської міської ради Закарпатської області (вул. Миру, буд. 34, м. Рахів, Закарпатська область, 90600, код ЄДРПОУ - 04053878) на користь ОСОБА_1 (вул. Я. Гуса, буд. 40, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, РНОКПП - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Суддя ОСОБА_6