Рішення № 77243534, 19.10.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року м. Житомир справа № 806/2229/18

категорія 3.5

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу від 27.04.2018 №ЖИ71/ЖТ926/86/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.

В обгрунтування позову зазначено, що управлінням проведено заходи державного контролю щодо додержання законодавства про працю, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірки складено припис від №ЖТ926/86/АВ/П. На підставі виявлених порушень 27.04.2018 складено постанову №ЖИ71/ЖТ926/86/АВ/П/ПТ/ТД-ФС та накладено штраф у розмірі 223 380 грн. Стверджує, що виявлені порушення є необґрунтованими та безпідставними, оскільки працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняті на роботу продавцем за сумісництвом з 01.02.2017 про що, 31.01.2017 повідомлено територіальний орган ДФС.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечував.

Перед початком судового засідання 12 жовтня 2018 року представники позивача та відповідача подали клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 КАС України, суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 призначено наказом Управління Держпраці у Житомирській області від 29.03.2018 №473 (а.с.96).

Направленням від 29.03.2018 №404/04 для проведення перевірки направлено головних державних інспекторів відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.95).

Актом перевірки №ЖТ 926/86/АВ встановлено, що під час інспекційного відвідування інспекторами виявлено, що наказом №2 К від 01.02.2017 та наказу №3 К від 01.02.2017 прийнято на роботу двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на посаду продавця за сумісництвом. 31.07.2017 в Бердичівську ОДПІ було надіслано повідомлення про прийняття працівників на роботу без трудової книжки. Наказами від 06.10.2017 №4 та від 28.10.25017№5 працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знову прийнято на посаду продавця. Встановлено, що повідомлення про прийняття на роботу працівників з 06.10.2017 та 28.10.2017 не подано до територіальних органів ДФС, чим порушено вимоги ПКМУ №413 від 17.06.2015 та ч.3 ст.24 КЗпП України в частині повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу. Виявлене порушення триває на день інспекційного відвідування та підтверджується до працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.15-17).

Акт підписаний позивачем без заперечень та зауважень до перевірки (а.с.17).

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що в акті допущено описку, саме 31.01.2017 в Бердичівську ОДПІ було надіслано повідомлення про прийняття працівників на роботу без трудової книжки.

Приписом від 02.04.2018 головний державний інспектор Макогон О.М. вказала до 20.04.2018 вжити невідкладних заходів по усуненню порушень ч.3 ст.24 КЗпП України щодо укладення трудових договорів з найманими працівниками та повідомити ДФС про прийняття найманих працівників (а.с.18).

Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ71/ЖТ926/86/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 27.04.2018 начальник Управління Держпраці у Житомирській області ОСОБА_7 розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове соціальне страхування вирішив накласти штраф на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 223 380 грн (а.с.21-22).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20.04.2015 за №438/26883, Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі – Порядок №295) визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.2 ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Частиною 3 статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) передбачено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (далі-Порядок №509)

Так, пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Як встановлено з матеріалів справи, головними державними інспекторами у присутності фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 проведено позапланову перевірку щодо додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

Зі змісту пояснень ОСОБА_8 встановлено, що між нею та працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено трудові договори від 31.01.2017. Зазначає, що повідомляла Бердичівську ОДПІ про прийняття працівників на роботу за цивільно-правовими договорами (а.с.135).

На підтвердження вказаних обставин надано договори від 01.11.2017 між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 щодо прийняття на роботу на безстроковий термін на посаду продавця (а.с.182-187).

Представник позивача стверджує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 працювали у ФОП ОСОБА_8 з початку 2017 року за сумісництвом, на підтвердження вказаних обставин посилається на трудові книжки, згідно яких вказані працівники мали інші місця постійної роботи (а.с.179-181).

Зі змісту табелів явок на роботу встановлено, що впродовж квітня 2017 року - січня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працювали цілі місяці за виключенням декількох вихідних днів. Характер відвідувань роботи вказаними працівниками не може свідчити про роботу за сумісництвом (а.с.202-217).

На підтвердження факту прийняття на роботу до матеріалів справи надано повідомлення про прийняття на роботу, згідно якого ФОП ОСОБА_1 прийняла на роботу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 31.01.2017 без трудової книжки на підставі наказів позивача (а.с.132).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30.01.2017 звернулись до позивача із заявами про прийняття їх на роботу, а з 27.10.2017 та з 05.10.2017 про прийняття на роботу з повною матеріальною відповідальністю (а.с.125-127).

Наказами від 01.02.2017 №2 і №3 вказаних працівників прийнято на роботу, наказами від 06.10.2017 №4 та 28.10.2017 №5 прийнято на роботу з повною матеріальної відповідальністю (а.с.129-130).

Однак, позивачем будь-які дії з метою переводу вказаних працівників не вчинялись, що в свою чергу може свідчити про наявність у вказаних трудових відносинах постійного характеру.

Згідно з повідомленням про прийняття працівника на роботу від 02.04.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийнято на роботу на підставі наказів № 4,5, тобто під час перевірки, що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України (а.с.128, 134).

Під час проведення перевірки 02.04.2018 інспекторами складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЖТ 926/86/АВ/П/ПТ про те, що ОСОБА_8, здійснюючи підприємницьку діяльність вчинила адміністративне правопорушення: ч.3 ст.41 КУпАП (а.с.19).

Постановою від 06.04.2018 Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області протокол про притягнення до адміністративної відповідальності повернув для доопрацювання (а.с.20).

Крім того, зі змісту пояснень встановлено, що позивач не заперечує наявність цивільно-правового характеру у вказаних відносинах. Стверджує, що акти виконаних робіт не підписувались, а перевод на роботу з матеріальної відповідальністю відбувся без повідомлення територіальних органів ДФС.

Суд наголошує, що, роботи, які виконували працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з січня по жовтень 2017 року не носили одноразового характеру, вони виконували певні трудові функції на постійному робочому місці, у зв'язку з чим вказані трудові відносини мали постійний характер.

З огляду на наведене, відносини між позивачем та працівниками ОСОБА_2, ОСОБА_3 містять ознаки трудових правовідносини як між роботодавцем та найманими працівниками.

Дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджає реалізації працівником права на працю та права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці.

З аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що цивільно-правові відносини відрізняються від трудових, тим, що трудове законодавство регулює процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності не регулюється, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.04.2018 по справі №824/756/16-а, від 20.06.2018 по справі №809/1198/17, від 04.07.2018 по справі №820/1432/17 щодо встановлення обставин виконання робіт працівниками та характеру трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови про накладення штрафу, оскільки вона винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258, 261-262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (вул.Рад,3, с.Семенівка, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13372, інд. код НОМЕР_1) відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва