Рішення № 77239819, 20.09.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.09.2018 Справа №607/2071/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Дзюбича В.Л.

за участю секретаря Зубко О.Я.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник», третя особа профспілковий комітет Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, грошової компенсації та індексації та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник», третя особа профспілковий комітет Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник», у якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить: визнати незаконним та скасувати наказ TOB «Домобудівник» №16/05/16-16 від 16 травня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1В.», поновити його на посаді начальника відомчої охорони TOB «Домобудівник»; стягнути з TOB «Домобудівник» на його користь невиплачену заробітну плату за період з 01.10.2015 року по 16.05.2016 року в сумі 31627,75 грн., середньомісячний заробіток за час затримки видачі трудової книжки при звільненні та за час вимушеного прогулу з 17.05.2016 року по день вирішення справи судом у сумі 100521,00 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період 2013-2016 роки в сумі 10222,20 грн., зобов»язати відповідача провести індексацію невиплаченої заробітної плати та нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв»язку зі порушенням строків її виплати; визнати недійсним запис у його трудовій книжці про звільнення з роботи за прогул відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України і зобов»язати відповідача внести відповідний запис в трудову книжку та стягнути на його корисить грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 20000 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що з 01.03.1978 року він працював в TOB «Домобудівник» та з 02.03.1992 року обіймав посаду начальника відомчої охорони. 17.06.2015 року відбулось рейдерське захоплення ТОВ «Домобудівник» і працівників вигнали з території товариства по вул. Лозовецька,13 у м. Тернополі, після чого повідомили, що підприємство знаходиться у стані простою, не надавши при цьому ніяких підтверджуючих документів. З жовтня 2015 року має місце конфлікт між засновниками ТОВ «Домобудівник» у зв»язку із чим мали місце неодноразові захоплення адмінбудинку підприємства, зміна керівництва та місцезнаходження ТОВ «Домобудівник», зміна охорони заводу підприємства, недопущення працівників до виконання своїх трудових обов»язків. Зважаючи на вказані обставини, він на протязі тривалого часу не був поінформований хто є керівником підприємства, де знаходиться адміністрація ТОВ «Домобудівник», з якого часу, коли і де він повинен приступати до виконання своїх посадових обов»язків, оскільки працівників товариства про це ніхто не повідомляв, а вхід в адмінбудинок ТОВ «Домобудівник» по вул. Лозовецька,13 у м. Тернополі був заблокований невідомими особами. Саме вказані обставини зумовили його відсутність на роботі 06.05.2016 року, при цьому жодних повідомлень щодо припинення виробничого простою, а також інформації про те, що його нове робоче місце знаходиться за адресою вул. М. Кривоноса,2б у м. Тернополі він від відповідача не отримував та про своє звільнення з роботи дізнався лише 17.01.2017 року коли відповідач у відповідь на його заяву про видачу трудової книжки для оформлення пенсії видав йому трудову книжку в якій зроблено запис датований 16.05.2016 року про те, що він звільнений з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул. За таких обставин вважає, що його звільнення з роботи є незаконним, оскільки його відсутність на робочому місці 16.05.2016 року була зумовлена поважними причинами. Також вказав, що всупереч вимог ч.1 ст.43 КЗпП України, відповідач не звертався до профспілкової організації, що створена та діє у товаристві із відповідним клопотанням про надання згоди на його звільнення, хоча він є членом вказаної профспілкової організації. Вважає, що TOB «Домобудівник» звільнив його з роботи незаконно, з порушенням порядку, встановленого статтями 147, 149 КЗпП України, не вручив копії наказу про звільнення, та не виплатив усіх належних при звільненні сум, зокрема компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, що стало причиною звернення до суду з даним позовом. Також просить стягнути з відповідача на його користь 20000,00 грн. в якості грошового відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, втратою роботи, що спричинило порушення нормальних життєвих зв»язків, дискомфорт, відчуття душевного болю та моральні страждання.

Представник відповідача подала письмові заперечення на позов. Вказала, що причиною звільнення ОСОБА_1 стала його відсутність на роботі 06.05.2016 року в період із 09 год. 00 хв. до 17 год. 30 хв. без поважних причин, про що складено відповідний акт №17/5-16 про відсутність працівника на робочому місці. З метою доведення до відому керівництва та вжиття відповідних заходів реагування 06.05.2016 року була складена доповідна записка №17-16 від про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом цілого робочого дня. На виконання вимог ст. 149 КЗпП України 10.05.2016 року товариством надіслано позивачу лист №16/5-26 із вимогою з’явитись 16.05.2016 року в TOB «Домобудівник» за адресою Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2-б для надання пояснень щодо поважності причин відсутності на роботі, в тому числі 06.05.2016 року, оскільки позивач був відсутній на роботі і в інші дні. Позивач на вказаний лист жодним чином не відреагував, в TOB «Домобудівник» не з’явився, будь-яких пояснень щодо причин відсутності на робочому місці не надав, а тому у відповідності до п.4 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 було звільнено згідно наказу №16/05/16-16 від 16.05.2016 року. На виконання вимог ст.ст.47, 116 КЗпП України, позивачу було направлено лист №16/5-26/16 від 16.05.2016 року, в якому запропоновано з’явитись в TOB «Домобудівник» для одержання трудової книжки та проведення повного розрахунку, який залишився без реагування. Враховуючи те, що позивач на роботі не з’являвся, покладені на нього посадові обов’язки не виконував, у TOB «Домобудівник» були відсутні підстави для нарахування та виплати йому заробітної плати. Також вказала, що 09.06.2015 року загальними зборами ТОВ «Домобудівник» було прийнято рішення про реорганізацію товариства та обрано комісію з припинення товариства після чого почались протистояння, які влаштовував колишній директор ТОВ «Домобудівник», а тому частина працівників тривалий час відмовлялись виходити на роботу та протестували перед входом у адміністративну будівлю товариства по вул. Лозовецька,13 у м. Тернополі. Після того як в жовтні 2015 року з»ясувалося, що вказані приміщення здані в оренду частина працівників повернулась до роботи, а решту в тому числі і позивач почали роботу саботувати та без поважних причин не з»являлись на робочому місці. Розуміючи усю складність ситуації, що склалася відповідач не поспішав зі звільненням працівників, намагаючись зберегти трудові кадри. В період з 01.10.2015 року в ТОВ «Домобудівник» оголошувався виробничий простій, про що було доведено до відома працівників. В подальшому позивача рекомендованим листом №12/03/16-17 від 12.03.2016 року було повідомлено про адресу нового місця праці та зобов»язано з»явитися на підприємство для проходження інструктажу з охорони праці перед початком роботи за адресою м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса,2-б. Оскільки позивач на товариство не прибув, йому було надіслано листи із вимогою надати пояснення щодо відсутності на робочому місці та одночасно попереджено про звільнення за прогул у випадку неявки на роботу. Однак на звернення товариства позивач не реагував та на роботу не виходив у зв»язку із чим було прийнято рішення про його звільнення. Зазначила, шо у своєму позові ОСОБА_1 не заперечив факт своєї відсутності на робочому місці 06.05.2016 року, мотивуючи це відсутністю інформації про нове керівництво товариства та його місцезнаходження. Вважає, що дані обставини не можуть бути враховані судом в якості поважних причин неявки на роботу, оскільки відомості про новий склад керівництва ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_1 в будь-який час міг отримати у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також відповідачем неодноразово надсилались позивачу листи із повідомленням про нову адресу місця роботи та вимогою прибути на товариство, один з яких від 21.03.2016 року позивач отримав 25.03.2016 року. Таким чином його відсутність на роботі була зумовлена не поважними причинами, а небажанням позивача продовжувати працювати в ТОВ «Домобудівник». Вказала, що рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим, а тому позивач поновленню на роботі не підлягає. Також зазначила, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки про своє звільнення з роботи ОСОБА_1 дізнався не в січні 2017 року, як він вказує у позові, а влітку 2016 року, коли йому направлялись повідомлення про звільнення з роботи та необхідність з»явитися для проведення остаточного розрахунку. Окрім цього, в жовтні 2016 року працівники ТОВ «Домобудівник», в тому числі і позивач звертались до голови Тернопільської обласної ради профспілок з проханням роз»яснити правомірність дій голови ліквідаційної комісії з припинення товариства у зв»язку із їх звільненням за прогул. При цьому у своєму зверненні працівники товариства вказували, що всі вони одержали відповідні листи із повідомленням про звільнення за прогул. Відповідь на дане звернення була надана головою Тернопільської обласної ради профспілок 12.10.2016 року. Однак після цього до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 не звернувся. Таким чином, позивач подав позов за пропуском законодавчо встановленого 3-х місячного строку. Вказала, що надані позивачем табелі-розрахунки за квітень та травень 2016 року не можуть бути взяті до уваги в якості належних та допустимих доказів, оскільки підписані невідомою особою, будь-які штампи чи печатки ТОВ «Домобудівник» на них відсутні, а також вони містять недостовірну інформацію. Також зазначила, що відповідач в установленому порядку не міг звернутись до профспілкового комітету ТОВ «Домобудівник» за згодою на звільнення позивача, оскільки місце знаходження вказаного органу на день звільнення було невідоме. Так за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження профспілкового комітету вказане вул. Лозовецька,13 м. Тернопіль, однак з квітня 2015 року всі адміністративні приміщення за вказаною адресою передані в оренду. Договору оренди профспілкова організація не укладала, а тому відповідачу невідомо де знаходиться вказаний орган. Щодо виплати позивачу розрахункових при звільненні зазначила, що у день звільнення позивач на роботі був відсутній, після звільнення за проведенням розрахунку до відповідача не звертався, а тому вина товариства у невиплаті всіх належних ОСОБА_1 при звільненні сум відсутня. Нарахувати компенсацію за невикористані відпустки відповідачі не взмозі, оскільки особові картки звільнених працівників , в тому числі ОСОБА_1 знаходяться у звільненої начальника відділу кадрів ОСОБА_4, яка їх відмовляється повернути. Із врахуванням наведеного просить у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю та просять їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та уточненнях до позову.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» в судовому засіданні позов не визнала та просить у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи - профспілкового комітету Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав, що позов ОСОБА_1 є підставний та підлягає до задоволення. Також зазначив, що позивач є членом профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», проте питання про його звільнення зазначеною профспілковою організацією до моменту видачі наказу про звільненняз роботи не розглядалось і згоди на звільнення позивача профспілковий комітет ТОВ «Домобудівник» не надавав.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно записів у трудовій книжці позивача серії БТ-І №2807045 ОСОБА_1 з 01.03.1978 року працював у Тернопільському домобудівному комбінаті та з 02.03.1992 року був переведений на посаду начальника відомчої охорони.

01.07.1994 року Тернопільський домобудівний комбінат реорганізовано в ТОВ «Домобудівник».

ОСОБА_1 є членом профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», що підтверджено наданим суду списком членів профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», складеним головою зазначеної профспілки.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, профспілкова організація TOB «Домобудівник» знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 13.

У своєму повідомленні №1 від 16.02.2017 року профспілковий комітет профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» вказав, що адміністрація ТОВ «Домобудівник» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи у профспілковий комітет не зверталась і профком згоди на звільнення позивача не надавав.

Як встановлено судом, у період з 01.10.2015 року в ТОВ «Домобудівник» оголошувався виробничий простій.

У відповідності до наказу голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» від 12.03.2016 року за №12/03/16-1 «Про припинення виробничого простою», припинено робочий простій на підприємстві та установлено початок роботи з 14 березня 2016 року. Доказів про ознайомлення із вказаним наказом позивача ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.

Простій не поширювався на працівників адміністрації товариства та інші посади, до числа яких відносилася й посада, яку займав позивач. Даний факт, як такий, що визнаний сторонами та не викликає сумніву в суду щодо достовірності вказаної обставини та добровільності її визнання, доказуванню в силу вимог ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає.

Листом за вих. №12/03/16-17 від 12.03.2016 року, ТОВ «Домобудівник» повідомляло позивача про те, що у зв’язку із зміною місцезнаходження ТОВ «Домобудівник» та незаконною передачею ОСОБА_6 в квітні 2015 року в оренду приміщень по вул.Лозовецька, 13 Товариству з обмеженою відповідальністю «Роял-контракт» робочі місця всіх працівників бухгалтерії, відділу кадрів та інших фахівців, робоче місце яких знаходилося за адресою: м.Тернопіль, вул. Лозовецька, 13 буде розташоване за адресою: м.Тернопіль, вул.Кривоноса, 2б, 3 поверх, а тому працівники зобов’язані прибути на своє робоче місце не пізніше наступного дня з моменту отримання цього листа. Зазначений лист був направлений позивачу рекомендованою кореспонденцією проте, доказів про вручення його ОСОБА_1 суду не надано. Інших доказів, які б підтверджували про ознайомлення позивача із зміною його робочого місця, відповідачем не представлено.

Наказом голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» №16/05/16-16 від 16.05.2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1В.» позивача звільнено з роботи з посади начальника відомчої охорони, з 16 травня 2016 року за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) відповідно до п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Підпис ОСОБА_1 про ознайомлення із даним наказом відсутній.

Підставами звільнення позивача з роботи в наказі зазначені: акт від 06.05.2016 року про відсутність на робочому місці та доповідна записка від 06.05.2016 року.

Як вбачається із акту №17/5-16 від 06.05.2016 року про відсутність працівника на робочому місці, комісія в складі заступника директора ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_7, головного інженера ОСОБА_8, виконавчого директора ОСОБА_9 засвідчила, що начальник відомчої охорони ОСОБА_1 був відсутній на роботі 06.05.2016 року без поважних причин в період з 09 год. 00 хв до 17 год.30 хв. впродовж всього робочого дня.

У доповідній записці №17-16 від 06.05.2016 року, адресованій голові комісії з припинення ТОВ «Домобудівник», заступник директора ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_7 вказала, що начальник відомчої охорони ОСОБА_1 06.05.2016 року був відсутній на роботі без поважних причин в період з 9:00 год. до 17:30 год., у зв»язку із чим просить за грубе порушення трудової дисципліни застосувати до нього дисциплінарне стягнення.

10.05.2016 року за вих. №16/5-26 відповідачем направлено позивачу лист із вимогою прибути 16.05.2016 року за адресою вул. М. Кривоноса-2б м. Тернопіль для дачі пояснень щодо відсутності на робочому місці 25.04.2016 року, 26.04.2016 року, 27.04.2016 року, 28.04.2016 року, 29.04.2016 року, 04.05.2016 року, 05.05.2016 року та 06.05.2016 року.

16.05.2016 року ТОВ «Домобудівник» направлено позивачу лист за вих.. № 16/5-25/16 з повідомленням про звільнення за прогул та вимогою з»явитися на підприємство протягом 2-х робочих днів для отримання трудової книжки та проведення повного розрахунку. Зазначені листи були направлені позивачу рекомендованою кореспонденцією проте, доказів про вручення їх ОСОБА_1 суду не надано.

У наданих відповідачем суду табелях обліку робочого часу ТОВ «Домобудівник» за листопад – грудень 2015 року, січень-травень 2016 року, складених виконавчим директором ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_9, ОСОБА_1 за вказаний період проставлено відмітку про неявку на роботу.

Відповідно до акту перевірки додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування №19-01-40/161 Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник», місце провадження господарської діяльності Лозовецька,13 м.Тернопіль, юридична адреса: м.Тернопіль, вул..М.Кривоноса,2-Б, проведеною перевіркою виявлено, що всупереч ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» станом на момент перевірки, тобто з 04.04.2017 року по 10.04.2017 року, адміністрацією ТзОВ «Домобудівник» не забезпечено облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Зокрема, у товаристві відсутні табелі обліку робочого часу і відомості про заробітну плату, у тому числі ОСОБА_1 за весь час роботи у товаристві. Крім цього, заробітна плата працівникам товариства упродовж січня-березня 2017 року виплачувалась нерегулярно, по мірі поступлення коштів, без виплати авансу та не у повному обсязі. Загальна сума не виплаченої заробітної плати за січень-лютий 2017 року становить 254747,09 грн.

Як вбачається із наданих позивачем табелів обліку робочого часу ТОВ «Домобудівник» за листопад-грудень 2015 року та січень-грудень 2016 року, оригінали яких було оглянуто у судовому засіданні, складених та підписаних, в силу виконання своїх обов’язків начальником відділу кадрів ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_4 та інженером ОСОБА_5 за вказаний період у зазначених табелях обліку робочого часу наявна відмітка про присутність на робочому місці ОСОБА_1

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України та сформованих станом на 09.02.2017 року, заробітна плата ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків:НОМЕР_1) в серпні 2015 року становила 3000,00 грн. за відпрацьований повний робочий місяць, у вересні цього ж року зарплата становила 5978,00 грн. за 30 робочих днів. У відомості відсутні дані про суми заробітку за жовтень, листопад та грудень 2015 року. З цієї ж відомості вбачається, що в 2016 році позивачу у січні та лютому заробітна плата не нараховувалась, в березні та квітні 2016 року заробіток позивача зазначено в розмірі 1400,00 грн. а в травні 2016 року -610,50 грн. За період з червня по грудень 2016 року дані про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 відсутні.

Згідно виданої ТОВ «Домобудівник» довідки №27/02/2018-1С від 27.02.2018 року про середню заробітну плату позивача для виплат, пов»язаних із щорічною відпусткою заробітна плата позивача за серпень 2015 року вказана у сумі 3000,00 грн., вересень 2015 року у сумі 5978,00 грн. У вищевказаній довідці відповідача відсутні дані про нараховану зарплату позивачу за жовтень 2015 року та вказано що у листопаді- грудні 2015 року та січня-лютому 2016 року ОСОБА_10 нарахована заробітна плата у розмірі 1200,00 грн., у березні 2016 року заробітна плата становила 464,52 грн., а у квітні 2016 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.

Аналогічні відомості вказані у довідці ТОВ «Домобудівник» №26/02/2018-2С від 27.02.2018 року про середню заробітну плату позивача, для виплат пов'язаних із щорічною відпусткою та зазначено, що середня заробітна плата ОСОБА_1 для обчислення компенсації за невикористану відпустку встановить 69,50 грн.

Згідно довідки ТОВ «Домобудівник» б/н ОСОБА_1 за період з листопада 2015 року по 30 квітня 2016 року проведено нарахування доходу у сумі 2800,00 грн.

Таким чином вказана у довідках ТОВ «Домобудівник» інформація про нараховану та виплачену заробітну плату позивача суперечить даним, які подані роботодавцем до Пенсійного фонду України стосовно оплати праці позивача за період серпень, вересень, жовтень 2015 року та за січень-травень 2016 року.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно роз’яснень викладених у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом, і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не повязували звільнення. У пункті 22 зазначеної Постанови роз’яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно зясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Відповідно до пункту 24 наведеної постанови роз»яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у звязку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобовязаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обовязок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є зясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності нароботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

В силу вимог п.3 ч.1 ст.29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний: визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

У відповідності ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник; у разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України, рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

На підставі п. 10 ст. 247 КЗпП України, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Уразі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівників перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч.5 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі турдової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносись рішення по суті спору.

Суд проаналізувавши матеріали справи та докази надані суду, а також пояснення сторін, вважає, що відповідач розірвав трудовий договір із позивачем за п.4 ст.40 КЗпП України, без додержання вимог ст.43 КЗпП України, п.10 ст.247 КЗпП України, ч.1, 4 ст.149 КЗпП України, при цьому не дотримав прав та гарантій наданих працівникові Кодексом законів про працю України.

Зокрема, адміністрацією ТОВ «Домобудівник» не було належним чином доведено до відома ОСОБА_1 інформацію про зміну його робочого місця(з вул.Лозовецької,13 на вул.Кривоноса, 26, 3 поверх у м.Тернополі), як наслідок адміністрацією складено акти про відсутність позивача на робочому місці. При цьому, суд вважає, що обов’язок такого доведення належним чином покладається лише на роботодавця, а саме по собі відправлення відповідачем на адресу позивача рекомендованих листів про зміну робочого місця, не свідчить про належне доведення інформації адресату, оскільки належне повідомлення, на думку суду, повинно включати докази не лише направлення листа, а й отримання такого листа стороною, якій він направлявся. Окрім цього в матеріалах справи відсутні докази повернення таких листів, про які стверджує відповідач. А тому, за вказаних обставин, не може вважатися достатнім доказом повідомлення сторони про зміну місця роботи лише факт направлення таких повідомлень, навіть за умови, якщо б такий і мав місце. Відтак відповідач не виконав свого обов»язку із забезпечення найманого працівника робочим місцем, однак подав у Державну фіскальну службу, Пенсійний фонд України дані про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у мінімальному розмірі(1400грн.), підтвердив страховий стаж працівника за всі календарні дні березня-травня 2016 року.

Також, від позивача не було отримано письмових пояснень з приводу його відсутності на робочому місці 06.05.2016 року, як цього вимагає ч.1 ст.149 КЗпП України, і в подальшому не ознайомлено із наказом про звільнення з роботи.

Суд критично оцінює як доказ табелі обліку робочого часу, надані ТОВ «Домобудівник», які містять дані про відсутність позивача на робочому місці в період з листопада 2015 року по травень 2016 року, оскільки відсутність таких табелів у відповідача встановлено у акті перевірки №19-01-40/161 Управління Держпраці у Тернопільській області.

Доведеність позивачем факту роботи у вказаний період підтверджується табелями-розрахунками обліку робочого часу, які були складені та підписані позивачем в силу виконання своїх обов’язків начальником відділу кадрів ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_4, а також інженером ОСОБА_5 та містять дані про присутність ОСОБА_1 на роботі. З урахуванням наведеного, суд вважає, що роботодавцем не доведений факт вчинення ОСОБА_1 прогулу у робочий день - 06.05.2016 року без поважних причин.

Крім цього, суд вважає за необхідне відмітити, що відповідачем було порушені гарантії надані працівникові при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені ч.1 ст.43 КЗпП України, а саме - розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.4 ст.40 КЗпП України проведено без згоди профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», членом якої є ОСОБА_1

Доводи відповідача на правомірність звільнення позивача без згоди профспілкового комітету у зв'язку із тим, що профспілкова організація ТОВ "Домобудівник" відсутня за юридичною адресою її реєстрації не заслуговують на увагу суду.

Крім того відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що згода на звільнення ОСОБА_1 (зважаючи на те, що його членство у профспілці стороною відповідача не заперечується) у профспілкової організації запитувалась й що така надавалася.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач розірвав трудовий договір із позивачем за п.4 ст.40 КзпП України з грубим порушенням норм трудового законодавства. Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.Справами про звільнення, для яких встановлено місячний строк звернення до суду, є справи про поновлення працівника на роботі.

Безпідставними, на думку суду є твердження відповідача щодо пропуску позивачем визначеного КЗпП строку звернення до суду, з посиланням на те, що позивачу влітку 2016 року направлялись повідомлення про звільнення з роботи та вимоги з»явитись для проведення розрахунку при звільненні, а також виходячи з того, що у жовтні 2016 року працівники ТОВ «Домобудівник» зверталися до голови Тернопільської обласної ради профспілок з проханням роз'яснити правомірність дій голови ліквідаційної комісії та директора товариства у зв'язку зі звільненням за прогул, в якому зазначалось про надіслання всім працівникам відповідних листів і саме 12.10.2016 року головою Тернопільської обласної ради профспілок була надана відповідь на звернення, оскільки встановлений ч.1 ст.233 КЗпП місячний строк звернення до суду у справах про звільнення обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Натомість, як встановлено судом, трудову книжку позивач одержав лише 17.01.2017 року після звернення до відповідача із відповідною заявою піля чого 16.02.2017 року звернувся до суду за захистом порушених прав. На час звернення позивача з даним позовом копія наказу про звільнення йому вручена не була. Що стосується вимог про стягнення заробітної плати, то закон (ч.2 ст.233 КЗпП) не обмежує працівника жодним строком на звернення до суду із відповідним позовом. Крім цього, оскільки спори щодо стягнення невиплачених сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, як складових належної працівнику заробітної плати, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем, тісно пов'язані з виплатою заробітної плати, то й дані вимоги також не обмежуються строком звернення до суду з відповідним позовом.

За вказаних обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі є підставними, обґрунтованими та доведеними, а тому право позивача на працю, порушене відповідачем, підлягає захисту судом, шляхом визнання незаконним та скасування наказу голови комісії з припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» №16/05/16-16 від 16.05.2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1В.», поновивши позивача на посаді начальника відомчої охорони ТОВ «Домобудівник», з 16 травня 2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п. 4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.

Отже згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

Вимушеним прогулом позивача суд вважає період з 17.05.2016 року (дата звільнення) по 20.09.2018 року (дата ухвалення судом рішення про поновлення на роботі), оскільки заробітна плата за час вимушеного прогулу повинна бути стягнута за весь час порушеного права, тобто станом на день відновлення такого права позивача судом (дату ухвалення рішення про поновлення на роботі), а не станом на день подачі позивачем чергових уточнень до позовної заяви в цій частині.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 16.05.2016 року, однак остання заробітна плата виплачена позивачу у вересні 2015 року, суд вважає, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, за два останні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 у яких йому було нараховано, виплачено заробітну плату і відповідно сплачено до Головного управління державної фіскальної служби у Тернопільській області податок та відрахування до Пенсійного фонду.

Як вбачається із наданої ТзОВ «Домобудівник» довідки №27/02/2018-1С від 27.02.2018 року, а також наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України, сформованих станом на 09.02.2017 року останніми місяцями, що передували звільненню ОСОБА_1 у яких йому було нараховано та виплачено заробітну плату, зараховано трудовий стаж та сплачено податки та відрахування є серпень 2015 року -3000,00 грн. та вересень 2015 року- 5978,00 грн.

Згідно робочого календаря на 2015 рік в серпні було 20 робочих, а у вересні 2015 року 22 робочі дні.

Таким чином, середньоденна зарплата позивача буде складати 213,76 грн. (3000+5978/42=213,76) де 42 кількість робочих днів у серпні-вересні 2015 року, 8978,00 грн. - заробітна плата отримана позивачем за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні.

Для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно помножити середньоденну заробітну плату на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, яке розраховане згідно приписів абз.2 і 3 п.8 Порядку (з 17.05.2016 року по 20.09.2018 року), та становить 587 днів.

Отже, помноживши середньоденну заробітну плату позивача 213,76 грн. на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді 587 днів отримаємо середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 125477,12 грн., який на думку суду підлягає стягненню на користь позивача.

Судом також встановлено, що під час звільнення позивача з роботи, ТОВ «Домобудівник» порушено вимоги ст. 116 КЗпП України та не проведено виплату ОСОБА_1 усіх належних йому при звільненні сум. Зокрема, позивачу не було виплачено заробітну плату за період його роботи у товаристві з 01.11.2015 року по 16.05.2016 року.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частина 1 статті 97 КЗпП України визначає, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

У відповідності до проведних судом розрахунків, розмір заробітної плати яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивача за відпрацьований період з 01.11.2015 року по 16.05.2016 року без відрахувань обов'язкових платежів складає 28857,60 грн., із розрахунку 213,76 грн. х 135 = 28857,60 грн., де 213,76 грн. середньоденний заробіток позивача; 135 кількість робочих днів за вказаний період, у які працював позивач. При цьому, суд відкидає твердження представника відповідача про те, що у вказаний час позивач не працював через простій у ТОВ «Домобудівник», оскільки доказів щодо доведення відповідачем до відома позивача наказу про простій суду не надано. Крім цього, у судовому засіданні представник відповідача суду пояснила, що простій не застосовувався до певних категорій працівників до яких відносився також позивач. Також, в підтвердження роботи позивача за спірний період (01.11.2015 року по 16.05.2016 року), суд бере до уваги надані позивачем, як підтвердження його виходу на роботу, табелі обліку робочого часу, які складені в силу своїх обов’язків начальником відділу кадрів ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_4 та завізовані інженером ОСОБА_5 Натомість, відповідачем у ході розгляду справи не підтверджено належними і допустимими доказами перебування у згаданий період на посаді начальника відділу кадрів іншої особи чи наявність в іншої особи повноважень на підписання табелів обліку робочого часу.

При цьому, з урахуванням того, що відповідачем заперечується факт роботи позивача, в тому числі у жовтні 2015 року, а позивачем не надано доказів (табеля обліку робочого часу), які б свідчили про те, що у жовтні 2015 року він працював, а Індивідуальні відомості про застраховану особу, надані Пенсійним фондом України та довідки про заробітну плату позивача, надані відповавідачем містять розбіжності щодо нарахування заробітної плати ОСОБА_1 в жовтні 2015 року, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за жовтень 2015 року є недоведеними належними і допустимими доказами, а тому до задоволення не підлягають.

Позивачем заявлено вимогу про проведення індексації невиплаченої заробітної плати, а також компенсації втрати частини доходів у зв»язку із порушенням строку їх виплати.

У відповідності до ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (ст.34 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 року № 2050-Ш та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінут Міністрів України від 20.12.1997 року з наступними змінами № 1427, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності і господарювання, здійснюється компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була у цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у своїй постанові №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати та компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку з затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться на підставі ст.33 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року в період між переглядами Верховного Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється згідно із Законом від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових коштів населення» і підтвердженими положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженим постановою КМУ № 663 від 07 травня 1998 року підприємством, установою, організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін, котрий перевищив 105% - величину порогу індексації.

Визначаючи суму індексації невиплаченої позивачу заробітної плати за період з 01.11.2015 року до 16.05.2016 року, суд приймає до уваги положення п.4 Порядку № 1078, згідно якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, оплата праці у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається, як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п.1-1 Порядку).

Таким чином, з урахуванням вимог зазначеного Порядку щомісячні суми індексації невиплаченої позивачу й стягнутої на час ухвалення судом рішення заробітної плати за період з 01.11.2015 року до 16.05.2016 року складатимуть:

листопад 2015 року 557,82 грн. грн. (з урахуванням коефіцієнта 30,3; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та заробітної плати за листопад 2015 року, яка підлягає до стягнення в користь позивача в сумі 4702,72 грн.(213,76*22=4702,72);

грудень 2015 року 541,25 грн. (з урахуванням коефіцієнта 29,4; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та присудженої судом до стягнення в користь позивача заробітної плати за грудень 2015 року в сумі 4702,72 грн.( 213,76*22=4702,72);

січень 2016 року 519,16 грн. (з урахуванням коефіцієнта 28,2; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та присудженої судом до стягнення в користь позивача заробітної плати за січень 2016 року в сумі 4061.44 грн. (213,76*19=4061,44 );

лютий 2016 року 528,37 грн. (з урахуванням коефіцієнта 28,7; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та присудженої судом до стягнення в користь позивача заробітної плати за лютий 2016 року в сумі 4488,96 грн.(213,76*21=4488,96);

березень 2016 року 506,28 грн. (з урахуванням коефіцієнта 27,5; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та присудженої судом до стягнення в користь позивача заробітної плати за березень 2016 року в сумі 4702,72 грн. (213,76*22=4702,72);

квітень 2016 року 427,11 грн. (з урахуванням коефіцієнта 23,2; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та присудженої судом до стягнення в користь позивача заробітної плати за квітень 2016 року в сумі 4488,96 грн.(213,76*21=4488,96);

травень 2016 року 423,43 грн. (з урахуванням коефіцієнта 23; встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1841,00 грн. та присудженої судом до стягнення в користь позивача заробітної плати за травень 2016 року в сумі 1710,08 грн.(213,76*8=1710,08).

Загальна сума індексації за невиплаченої за період з 01.11.2015 року до 16.05.2016 року заробітної плати складатиме 3503,42 грн. (557,82 + 541,25 + 519,16 + 528,37 + 506,28 + 427,11 + 423,43 = 3503,42 грн.

Загальний розмір невиплаченої заробітної плати з врахуванням індексації, що підлягає стягненню з відповідача в користь позивача становить 32361,02 грн. (28857,60 + 3503,42 = 32361,02).

Що стосується вимоги позивача про нарахування та виплату відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, то суд приходить до переконання, що позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення з наведених вище мотивів, а тому слід зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати з 01.11.2015 року по 16.05.2016 року, виходячи з визначених судом щомісячних сум, які підлягають до стягнення з ТОВ «Домобудівник» в користь позивача за вказаний період (з урахуванням недоведеності позивачем факту роботи в жовтні 2015 року).

Позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки, в задоволенні якої суд вважає правильним відмовити з огляду на наступне.

Так, згідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504 право на відпустки забезпечується працівникам гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Відповідно до статті 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної та додаткової відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи.

Оскільки судом поновлено на роботі позивача і він має право на відпочинок, що узгоджується із наведеною позицією, вимога про стягнення компенсації за невикористані відпустки є передчасною та до задоволення не підлягає.

Рішення суду про поновлення позивача на роботі є підставою для внесення відповідачем відповідного запису до трудової книжки позивача, а тому заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання недійсним запису у його трудовій книжці про звільнення з роботи за прогул відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України і зобов»язання відповідача внести відповідний запис в трудову книжку є взаємопов»язаною із вимогами про визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «Домобудівник» №16/05/16-16 від 16 травня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1В.» та поновлення його на роботі та не потребує окремого вирішення, а тому у цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Як встановлено в судовому засіданні, внаслідок незаконного звільнення позивач ОСОБА_1 був позбавлений можливості забезпечити себе необхідним в силу відсутності місця праці, заробітку, що стало причиною порушення звичного способу його життя та призвело до значних моральних страждань.

При вказаних обставинах, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із ТОВ «Домобудівник» на його користь компенсації за моральні страждання та переживання, яких позивач зазнав внаслідок порушення відповідачем його трудових прав, яку суд визначає у розмірі 2000 грн.

З огляду на положення п.п. 2,4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за один місяць. Оскільки позивач у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, в силу вимог ч.6 ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в доход держави 2858 грн. 38 коп.судового збору за заявлені позовні вимоги немайнового характеру та майнового характеру.

Керуючись статтями 3, 43 Конституції України, статтями 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 5-1, 29, 40, 43, 47, 83, 97, 147-149, 233, 247 Кодексу законів про працю України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» №16/05/16-16 від 16 травня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1В.».

Поновити ОСОБА_1 (47716, вул. М. Кривоноса,3 с. Гаї Шевченківські, Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1) на посаді начальника відомчої охорони Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (46027, м. Тернопіль. вул. Лозовецька,13, код ЄДРПОУ 01268970), з 16 травня 2016 року.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»(46027, м. Тернопіль. вул. Лозовецька,13, код ЄДРПОУ 01268970) на користь ОСОБА_1 (47716, вул. М. Кривоноса,3 с. Гаї Шевченківські, Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1) заробітну плату з врахуванням індексації за період з 01.11.2015 року по 16.05.2016 року у розмірі 30191(тридцять тисяч сто дев»яносто одна) грн.. 74 коп. з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов’язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»(46027, м. Тернопіль, вул. Лозовецька,13, код ЄДРПОУ 01268970) на користь ОСОБА_1 (47716, вул. М. Кривоноса,3 с. Гаї Шевченківські, Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1) 125477(сто двадцять п»ять тисяч чотириста сімдесят сім) грн.. 12 коп. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов’язкових платежів.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (46027, м. Тернопіль. вул. Лозовецька,13, код ЄДРПОУ 01268970) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (47716, вул. М. Кривоноса,3 с. Гаї Шевченківські, Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1) компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 01.11.2015 року по 16.05.2016 року, виходячи з визначених судом щомісячних сум, які підлягають до стягнення з ТОВ «Домобудівник» в користь позивача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»(46027, м. Тернопіль, вул. Лозовецька,13, код ЄДРПОУ 01268970) на користь ОСОБА_1 (47716, вул. М. Кривоноса,3 с. Гаї Шевченківські, Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1) 2000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди.

Узадоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (46027, м. Тернопіль. вул. Лозовецька,13, код ЄДРПОУ 01268970) в користь держави 2836 (дві тисячі вісімсот тридцять шість) грн. 69 коп. судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяОСОБА_11