Рішення № 77238785, 18.10.2018, Великописарівський районний суд Сумської області

Справа № 575/787/18

Провадження № 2/575/201/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 р. смт. Велика Писарівка

ОСОБА_1 районний суд Сумської області у складі:

головуючого - судді Савєльєвої А.І.,

за участю секретаря - Доценко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.В.Писарівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулося до суду з даним позовом, в якому просить визнати Договір фінансового лізингу № 01395 від 27.03.2018 недійсним та стягнути з відповідача на його користь 24 000 гривень сплачених коштів та моральну шкоду в сумі 5 000 гривень, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.03.2018 між ним та відповідачем укладено спірний договір з метою набуття права власності на автомобіль марки ОСОБА_3 вартістю 95 000 грн. для особистих потреб, сплатив, як він вважав, 24 000 грн. авансу, однак був введений в оману щодо природи договору та правових наслідків розірвання договору і повернення сплачених коштів. Ввважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача. Представником відповідача не роз'яснено призначення платежу в сумі 24 000 грн., який виявився комісією за організацію договору. Крім того, автомобіль він не отримав. У зв’язку з наведеним позивач просить позов задовольнити, оскільки до договору включені несправедливі умови, відсутні істотні умови договору, договір нотаріально не посвідчений.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просить суд його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про місце, день та час його проведення був завчасно та належним чином повідомлений шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-порталі судової влади (сайті ОСОБА_1 районного суду Сумської області). Крім того, відповіднодо п.1ч.7 ст.128 ЦПК України судова повістка була направлена за адресою місцязнаходження юридичної особи, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань. Також, представник відповідача відзиву на позов та заяви про розгляд справи без його участі не подав, у зв’язку з чим суд за згодою позивача вирішує справу відповідно до ст.ст. 280-284 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно проналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 27 березня 2018 року сторони уклали договір №01395 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб ВАЗ ОСОБА_3, об'єм двигуна - 1.6 бензин, вартістю 95 000 гривень.

Відповідно до пункту 9.2. цього Договору позивач сплатив авансовий платіж у розмірі 24 000 грн, що підтверджується квитанцією банку №42 від 27 березня 2018 року (а.с.25).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Умовами даного Договору передбачена комісія за організацію Договору, яка визначається як першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням Договору, в тому числі, що повязані з пошуком Предмету Лізингу Лізингоодержувачу. Розмір Комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 10% від вартості Предмета Лізингу (п.9.1).

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Так, ст..2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст..6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною першою ст.807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст..799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб марки ОСОБА_3, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст..220 ЦК України є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Відповідно до частин першої, другої ст..215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій ст..18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про те, що в разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку із розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч.3 ст. 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 27 березня 2018 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі обмежені та виключені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг» та одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов’язків.

Відповідно до п.12.1 договору, у випадку розірвання договору, поверненню підлягають 80 % від сплаченого авансового платежу або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається. Вказана комісія не відноситься до витрат відповідача, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору, тобто не є лізинговим платежем, разом з тим є несправедливою умовою договору. Дана умова договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки на порушення вимог п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» оспорюваним договором не встановлено право позивача, як споживача, на одержання відповідної компенсації від ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ», як виконавця, у зв'язку із розірванням договору. У випадку розірвання договору відповідальність за це покладається тільки на позивача. Крім того, даний пункт договору завдає шкоди споживачеві, оскільки сплачені ним кошти після розірвання договору залишаються у лізингової компанії.

Суд вважає, що є несправедливими є також умови умови договору фінансового лізингу про нарахування штрафних санкцій, які передбачають жорстку відповідальність лізингоодержувача за порушення умов укладеного договору та відсутність відповідальності лізингодавця за невиконання останнім умов договору.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить обґрунтованого висновку, що умови оспореного договору є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст..3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов переконання про обґрунтованість доводів позивача про те, що при укладанні договору сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору, оскільки остаточно не визначили предмета лізингу та його індивідуальних ознак, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу як на невід'ємний додаток, проте який до договору не доданий.

За змістом ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору фінансового лізингу від 27 березня 2018 року та в частині стягнення з відповідача платежу в розмірі 24 000 гривень як наслідку його недійсності.

Разом з цим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки позивачем в позовній заяві та в інших доданих до позовної заяви документах відсутнє належне обґрунтування розміру моральної шкоди та не підтверджено жодними документами наявність такої моральної шкоди, завданої діями відповідача по відношенню до позивача.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір відповідно до задоволеної частини позову.

Керуючись Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203,220,628,806,807 ЦК України,

ст.ст. 12,13,42,48,76,141,258,259,263-265,268,273,280-284,354,355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір № 01395 фінансового лізингу, укладений 27 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», ЄДРПОУ 41597671, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, та ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», ЄДРПОУ 41597671, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, сплачені на виконання договору фінансового лізингу № 01395 від 27 березня 2018 року кошти у розмірі 24 000 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», ЄДРПОУ 41597671, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, на користь держави судовий збір у розмірі 1409 гривень 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне судове рішення складене та підписане 19 жовтня 2018 року.

Суддя А.І.Савєльєва