Рішення № 77238055, 08.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5038/18

Провадження № 2/522/7822/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.,

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (65023, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (65014, АДРЕСА_2) за участю третьої особи: ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Канатна, 134) про визначення способу участі батька у вихованні дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи: ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради, по якому просив:

визначити способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, місце та час спілкування за таки графіком:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться у батька ОСОБА_1 за місцем його проживання, без присутності матері, а саме: друга, четверта субота кожного місяця з 18-00 до 18-00 другої, четвертої неділі кожного місяця.

ОСОБА_4 знаходиться у батька ОСОБА_1 за місцем його проживання, без присутності матері, в період шкільних канікул - не більше одного тижня, за місцем проживання батька.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він неодноразово звертався до колишньої дружини (ОСОБА_5 26.01.2012 року після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2) з метою домовитися про час, коли він може спілкуватися з їх спільною дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, займатися вихованням, але відповідач мирним способом визначити спосіб участі батька у вихованні дитини відмовила і не надає йому дозволу на побачення з дитиною, виконувати свої обов’язки по вихованню дитини. Позивач зазначив, що відповідач систематично перешкоджає йому приймати участь у вихованні дитини, при цьому жодних причин і мотивів відповідач не повідомила, у зв’язку з чим він був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач та його представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 21 жовтня 2005 року в Третьому відділі реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_3 районного управління юстиції м. Одеси, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 419.

В період знаходження в шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, про що Відділом реєстрації актів цивільною стану Київського районного управління юстиції м. Одеси в Книзі реєстрації народжень 30.05.2006 року зроблено відповідний актовий запис № 718.

Шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 355 від 21 травня 2008 року.

Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з матір’ю.

Відповідно до копії посвідчення Серії ААБ № 278982 від 09.07.2012 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною – інвалідом та позивач отримує державну соціальну допомогу на дитину – інваліда, щомісячно у розмірі – 894,00 гривень.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Право на безперешкодне спілкування матері, батька та дитини між собою встановлене ст. 153 СК України.

За приписами ст. 157 СК України питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною 4 статті 157 СК України передбачена можливість укладення батьками договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, а статтею 158 СК України встановлено можливість вирішення органом опіки і піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, за заявою одного з батьків, при цьому визначено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст.159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталась до правоохоронних органів із заявою про внесення відомостей про вчинення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 164 КК України.

01.08.2018 р. було зареєстровано кримінальне провадження відповідно до копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно із рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2008 року по справі № 2-7112/08 з ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2. на користь ОСОБА_5 на утримання сина - ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку доходів щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму, починаючи з 04 червня 2008 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до 07 травня 2024 року.

Відповідач зазначила, що позивач ухилявся від сплати заборгованості по аліментам, не надавав малолітньому сину ніякої матеріальної допомоги та не спілкувався з ним.

На підтвердження вищенаведених тверджень відповідача було надано копію вироку Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року по справі № 1522/14923/2012 ОСОБА_1 був визнаний винним за ст. 164 ч. 1 КК України (злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні), а також по ст. 185 ч. 1 КК України (крадіжка). У відповідності до статті 75 КК України, позивач був звільнений від відбування покарання з випробуванням.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2015 року по справі № 522/ 10474/14-к. ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення.-передбаченого ст. ст. 185 ч. 2 КК України. 304 ч. 1 КК України (втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність), та на підставі ст.ст. 70 і 71 КК України призначено йому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки і 1 місяць.

Позивач пояснив, що з 26.07.2015 року по 11.04.2018 року відбував покарання в Державній установі «Південна виправна колонія міністерства юстиції України № 51». За вказаний період відбуття покарання ОСОБА_1 з поважних причин, не мав можливості виконувати свої обов’язки щодо виховання свого сина та виплачувати аліменти на його утримання, оскільки на виробництві установи не був працевлаштований, у зв’язку із відсутністю обсягів робіт.

Як вбачається з відповіді в.о. начальника ДУ начальника арештного дому «Південна виправна колонія № 51» від 15.08.2018 р. № 2/5-3339 на адвокатський запит від 30.07.2018 року, засуджений ОСОБА_1 відбував покарання в зазначеній колонії з 22.01.2016 р. по 11.04.2018 р. За вказаний період ОСОБА_1 працездатності не втрачав, працював за весь термін у період з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. та був працевлаштований у майстерні установи та йому була нарахована заробітна плата в сумі 332,86 гривень.

Таким чином, твердження позивача щодо того, що він не був працевлаштований під час відбування покарання спростовуються вищенаведеною відповіддю ДУ начальника арештного дому «Південна виправна колонія № 51» від 15.08.2018 р. № 2/5-3339.

Разом з тим, у зазначеній вище відповіді повідомляється, що відповідно до Правил внутрішнього розпорядку, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 2186/5 від 29.12.2014 року засудженим надається можливість робити телефонні дзвінки зі встановленого стаціонарного телефону в установі, а також отримувати та надсилати листи.

Відповідач пояснила, що жодного разу після набрання законної сили рішення від 28 липня 2008 року по справі № 2-7112\08 про стягнення аліментів і до подачі ним зазначеного позову, позивач не турбувався, не цікавився, не намагався надати свою батьківську любов та тепло своїй дитині, хоча міг це робити навіть з місць позбавлення волі.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, складеного 01 серпня 2018 року старшим державним виконавцем Другого Приморського ВДВС м. Одеса ОСОБА_7, станом на 01 липня 2018 року загальна сума боргу по аліментам становила 100 966,50 грн.

Проте, станом на 28.09.2018 року заборгованість по аліментам ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 відсутня, що підтверджується ОСОБА_3 відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_8 територіального управління юстиції в Одеській області.

22.08.2017 року позивачем була надана згода на позбавлення його батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 засвідчена начальником ДУ «Південна виправна колонія № 51». Проте, 22.08.2017 року позивач скасував вказану заяву.

Позивач пояснив, що довго не хотів добровільно підписувати заяву щодо позбавлення його батьківських прав, однак підписав її тільки після того, коли працівник колонії вчинив на нього тиск психологічного характеру.

Проте, суд критично відноситься до вказаних доводів позивача, оскільки жодного доказу на підтвердження вищенаведених обставин не надано.

Висновком Органу опіки та піклування ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради від 20 листопада 2017 року № 01-11/2393 було вирішено вважати доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4

На даний час у провадженні Приморського районного суду м. Одеси (суддя Бондар В.Я.) перебуває цивільна справа № 521/20891/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Орган Опіки та піклування ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позивач звертався до ОСОБА_3 районної адміністрації за наданням висновку щодо визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

У матеріалах справи наявний ОСОБА_3 районної адміністрації від 28.08.2018 року № 01-11/1599, у якому зазначено, що питання визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, залишено без розгляду до вирішення у суді питання про позбавлення батьківських прав, у зв’язку з чим, надати висновок на даний час не надається можливим.

Позивач звертаючись до суду з позовною заявою посилався на те, що після відбуття строку покарання з 11.04.2018 року по теперішній час ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з проханням мирним шляхом визначити йому порядок зустрічі з сином, неодноразово через поштове відділення направляв гроші на утримання сина, проте відповідач ці гроші не хотіла отримувати. Також, зазначив, що у зв’язку з тим, що ОСОБА_2 у добровільному порядку відмовила надати сина на побачення він звертався із заявами до Приморського ВП ОСОБА_8 управління національної поліції в Одеській області.

Суд критично відноситься до вищенаведених доводів позивача оскільки жодного доказу на підтвердження вищенаведених обставин позивачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що малолітня дитина, який є сином сторін по справі, ОСОБА_4, страждає на невиліковну хворобу «дитячий аутизм», є інвалідом дитинства, що підтверджується медичним висновком № 56 про дитину-інваліда віком до 16 років від 19 липня 2017 року, довідкою від 22.06.2018 року із КУ «Міський психіатричний диспансер», довідкою про огляд з КУ «Дитяча міська поліклініка».

Медичною довідкою від 22.06.2018 року із КУ «Міський психіатричний диспансер» зазначена необхідність забезпечення дитині «охранительного режима»

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста - невролога від 11.07.2018 р. рекомендовано забезпечити дитині психологічний комфорт (виключити стреси, емоційні перевантаження та ін.)

Згідно із довідкою лікаря-невролога міської дитячої лікарні ім. академіка ОСОБА_9 від 10.09.2018 р. дитині рекомендований психоневрологічний комфорт (спілкування з близьким колом осіб - мати, вітчим, няня, вчителі школи, виключити спілкування з незнайомцями.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 має медичну освіту за діяльністю «Психіатр» та після встановлення діагнозу свого сина додатково проходила тренінги та отримувала сертифікати щодо поліпшення своєї освіти з точки зору виховання та фізичного та психічного розвитку дитини. Зазначені обставини підтверджуються сертифікатами, а також характеристиками ОСОБА_2

Відповідно до характеристики сусідів, проживаючих за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2 проживає разом зі своєю дитиною ОСОБА_4Д, 2006 року в квартирі у своїх батьків. За весь час проживання ні разу не бачили батька дитини ОСОБА_1, а також не бачили, щоб він приймав участь у вихованні дитини. Фактично мати, ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком постійно виходять з дитиною на прогулянку, супроводжують його на заняття, навчають його їзді на велосипеді, повністю забезпечують його матеріально.

Згідно з характеристикою відповідача, наданою Главою правління громадської організації медико-психологічно-педагогічного допомоги «Здорове суспільство» ОСОБА_10, ОСОБА_2 будучи матір’ю дитини з розладом аутистичного спектру, приймала активну участь у всіх заходах, які проводилися організацією «Здорове суспільство» для сімей маючих дітей з особливими потребами, залучаючи до участі свого сина. Також, є активним учасником у формуванні батьківського клубу для сімей з особливими дітьми, регулярно є організатором та учасником заходів, які проводяться в рамках роботи клубу (семінари для дітей, тренінги) тощо.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, затвердженої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості: малолітня дитини не повинна окрім тих випадків, колії є виняткові обставини (відсутність самостійного доходу зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальна поведінка, яка може зашкодити розвиткові дитини), бути розлученою зі своєю матір'ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року (Заява N 3111L04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (К 2) від 02 листопада 1992 року і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважити над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

Отже, при винесенні рішення суд приймає до уваги тільки інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків.

Статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучитися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України наголошує, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У ході розгляду справи, встановлено, що фактично вихованням та матеріальним утриманням дитини займається матір, проте батько, маючи на те можливість і до позбавлення волі та під час відбуття покарання в колонії, з дитиною не спілкувався, піклування над дитиною не здійснював, вихованням не займався та матеріально не допомагав. Також, суд враховує стан здоров’я малолітньої дитини, а саме невиліковну хворобу «дитячий аутизм» та інвалідність з дитинства, а також рекомендований психоневрологічний комфорт (спілкування з близьким колом осіб - мати, вітчим, няня, вчителі школи, виключити спілкування з незнайомцями), у зв’язку з чим, позовні вимоги позивача про встановлення порядку спілкування батька з дитиною у заявленій позивачем редакції, а саме: «ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться у батька ОСОБА_1 за місцем його проживання, без присутності матері, а саме: друга, четверта субота кожного місяця з 18-00 до 18-00 другої, четвертої неділі кожного місяця. ОСОБА_4 знаходиться у батька ОСОБА_1 за місцем його проживання, без присутності матері, в період шкільних канікул - не більше одного тижня, за місцем проживання батька» йдуть усупереч інтересам дитини, яка має особливі потреби.

З огляду на вищевикладене та враховуючи інтереси дитини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2. 4. 13. 76-81. 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 (65023, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (65014, АДРЕСА_2) за участю третьої особи: ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Канатна, 134) про визначення способу участі батька у вихованні дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складений 18.10.2018 року.

Суддя: А.Ю. Бойчук