Рішення № 77237567, 19.08.2010, Київський районний суд м. Одеси

Київський районний суд м. Одеси

м. Одеса, вул.Варненська, 3б, 65080, (0482) 718-99-43

Справа №2-2833/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року Київський районний суд міста ОСОБА_1 у складі: головуючого судці Реви С.В.,

при секретарі Ганєві А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2007 року вона їхала в якості пасажира в автомобілі марки «ВАЗ 2101», яким керував ОСОБА_3. На улиці Ільфа і Петрова в місті ОСОБА_1 ОСОБА_3, управляючи автомобілем марки «ВАЗ 2101», виїхав на смугу зустрічного руху, у зв'язку з чим, допустив зіткнення з автомобілем марки «Мегсеdes». В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

З 4 липня 2007 року по 3 серпня 2007 року позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні в Міський клінічній лікарні № 1, де їй була надана медична допомога та проведені дві операції. Однак у нинішній час позивачка потребує ще три операції.

Внаслідок перенесеного нервового стресу, переживань та фізичних страждань, а також отриманого пошкодження грудної клітини під час ДТП у позивачки виникла пухлина. 10 листопада 2008 року в Одеській обласній онкологічній лікарні позивачці була проведена операція по видаленню пухлини.

В результаті ДТП позивачка обмежена в пересуванні, відчуває періодичний біль від травм, втратила фізичну можливість фінансово себе забезпечувати, втратила душевний спокій та рівновагу, потребує допомоги у побуті.

У зв'язку з вказаним, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь матеріальну шкоду у сумі 7.634 гривень 17 копійок, а також моральну шкоду у сумі 50.000 гривень.

7 травня 2010 року представник позивачки надала суду уточнення до позовної заяви, в яких просила суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в порядку відшкодування майнової шкоди та шкоди завданої каліцтвом грошову суму у розмірі 3.318 гривень та стягувати довічно щомісячні платежі у розмірі мінімальної заробітної плати, яка на день подачі уточненого позову - 13 квітня 2010 року становить 884 гривні, а також 130.000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні представник позивачки змінила позовні вимоги та просила суд стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 довічно щомісячні платежі у розмірі мінімальної заробітної плати, яка на день подачі уточненого позову - 13 квітня 2010 року становить 884 гривні, починаючи з дня подачі позову до суду, а також стягнути з ОСОБА_3 на користьШайгородської С.П. в порядку відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 130.000 гривень, посилаючись на обставини, які викладені у позові та в уточненнях до позову.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що позов незаконний та необгрунтований, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 працездатна і не є інвалідом, хоча вона дійсно втратила загальну працездатність 25%, яка від мінімальної заробітної плати 884 гривні складає 221 гривню.

На думку представника відповідача не підлягають задоволенню позовні вимоги відносно стягування з відповідача на користь позивачки довічно щомісячні платежі у розмірі мінімальної заробітної плати, оскільки працездатність закінчується, коли жінка досягає пенсійного віку 55 років, а у даному випадку позивачці 38 років і вона працездатна.

Крім того, представник відповідача вважає, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки душевні страждання, індивідуальні особливості і реакцію на конкретні психотравмуючи обставини може виявляти і фіксувати тільки психолог.

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 4 липня 2007 року ОСОБА_2 їхала в якості пасажира в автомобілі марки «ВАЗ 2101», реєстраційний № Т 5075 01, яким керував ОСОБА_3. На вулиці Ільфа і Петрова в місті ОСОБА_1 ОСОБА_3, керуючи вищевказаним автомобілем, виїхав на смугу зустрічного руху, у зв'язку з чим, допустив зіткнення з автомобілем марки «Мегсеdes», реєстраційний № ВН 039 АЕ. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

З 4 липня 2007 року по 3 серпня 2007 року ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні в Міський клінічній лікарні № 1, що підтверджується витягом з медичної карти стаціонарного хворого № 8473 ( а. с. 47).

Як вбачається з довідки до акта огляду МСЕК, серія 2-180Д № 006695, від 21 квітня 2009 року ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи, дата чергового перегляду 21 квітня 2010 року ( а. с. 88).

Вина відповідача у порушенні п.10.1, 12.1, 14. 2 «в» Правил дорожнього руху України, у скоєнні ДТП та спричинені тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_2 підтверджується копією приговору Київського районного суду міста ОСОБА_1 від 25 лютого 2008 року про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч.І ст. 286 КК України та накладення на нього покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік, без позбавлення права керування транспортними засобами, а на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на 1 рік. Вирок набрав законної сили 12 березня 2008 року ( а. с. 6-7).

Згідно з ч.4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З врахуванням встановлених обставин, за наявністю вини відповідача у порушенні Правил дорожнього руху України та виникненні дорожньо- транспортної пригоди, суд вважає, що у відповідача дійсно виник правовий обов'язок відшкодувати позивачці заподіяну внаслідок ДТП шкоду.

Згідно з 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Внаслідок виниклої з вини ОСОБА_3 дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Під час розгляду справи була призначена комісійна судово-медична експертиза. Як вбачається з висновку експерта Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи № 335 від 17 вересня 2009 року, лікування ОСОБА_2 в Одеському обласному онкологічному диспансері з 10 по 24 листопада 2008 року з приводу фіброаденоми лівої молочної залози у причинному зв'язку з ушкодженнями, які вона отримала 4 липня в ДТП не перебуває.

Згідно акту МСЕК № 96 18.03. від 21 квітня 2009 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлена 3 група інвалідності у зв'язку з наявністю хвороби опорно-рухомого апарату в'яло консолідований перелом правої стегнової кості в середній треті з наявністю МОС, контрактура правого тазостегнового суглоба, помірне порушення функції опори та ходи. Відповідно, встановлення їй групи інвалідності перебуває у прямому причинному зв'язку з травмою (закритий перелом правої стегнової кості), яку вона отримала в ДТП 4 липня 2007 року.

Помірне порушення функції стегна з обмеженням руху в одному з суглобів (тазостегновом) спричиняє постійну втрату загальної працездатності у розмірі 25 % згідно ст. 137 « а» Таблиць визначення % втрати загальної працездатності до Інструкції «Про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи» ( 1986 р.) ( а. с. 118-124).

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Крім того, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На думку суду висновок експертів належним чином обґрунтований і не має підстав сумніватися в достовірності висновку експертів, їх компетентності або об'єктивності, оскільки комісійна судово-медична експертиза проводилась під головуванням судово-медичного експерта вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_4, стаж роботи за фахом «судово-медична експертиза» з 1973 року, 1 кваліфікаційного класу, 5 рангу.

На підставі ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток ( дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю, посиленого харчування, санаторно- курортного лікування, придбання ліків, стороннього догляду тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 1195 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає, що внаслідок ДТП відповідач ОСОБА_3 дійсно завдав позивачці ОСОБА_2 шкоду, у зв'язку з чим, слід стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 щомісячно з 21 квітня 2009 року 25% від мінімального розміру заробітної плати 884 гривні до досягнення нею пенсійного віку. Розмір стягнення підлягає перерахуванню при зміні у позивачці мінімального розміру заробітної плати.

Внаслідок неправомірних винних дій ОСОБА_3 позивачка зазнала також втрати нематеріального характеру, які пов'язані з виникненням душевних страждань у зв'язку із отриманими тілесними ушкодженнями середньої тяжкості, порушенням звичного устрою життя, необхідністю нераціонально витрачати свій особистий час та докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Таким чином, суд вважає, що внаслідок ДТП, психіка позивачки зазнала шкідливого впливу та безперечно це обумовило виникнення у неї душевних страждань, які виникли у зв'язку з протиправною поведінкою ОСОБА_3 щодо самої позивачки ОСОБА_2.

Згідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, крім іншого, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

На підставі ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду країни № 4 від 31 березня 1995 року, право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням ступеня провини відповідача, характеру і об'єму заподіяної позивачці моральної шкоди, з врахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 20.000 гривень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час розгляду справи представник позивачки частково довела суду ті обставини, на які вона посилалась як на підставу позовних вимог, оскільки відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 335 від 17 вересня 2009 року, лікування ОСОБА_2 в Одеському обласному онкологічному диспансері з 10 по 24 листопада 2008 року з приводу фіброаденоми лівої молочної залози у причинному зв'язку з ушкодженнями, які вона отримала 4 липня в ДТП не перебуває.

При цьому суд критично оцінює заперечення представника відповідача проти задоволення позову, оскільки вони не засновані на законі, не підтверджуються зібраними по справі доказами та ними спростовуються.

З урахуванням вищезазначеного, оцінивши всі обставини в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягування з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 щомісячно з 21 квітня 2009 року 25% від мінімального розміру заробітної плати 884 гривні до досягнення нею пенсійного віку, розмір стягнення підлягає перерахуванню при зміні у позивачці мінімального розміру заробітної плати; стягнення з ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2 20.000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи вона не сплачувала, суд вважає, що слід стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави суму судових витрат у розмірі 344 гривень.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 88, 212, 213 ЦПК України, на підставі ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1168, 1187, 1188, 1195 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду країни № 4 від 31 березня 1995 року, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 щомісячно з 21 квітня 2009 року 25% від мінімального розміру заробітної плати 884 ( вісімсот вісімдесят чотири) гривні до досягнення пенсійного віку. Розмір стягнення підлягає перерахуванню при зміні у ОСОБА_2 мінімального розміру заробітної плати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20.000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у сумі 224 (двісті двадцять чотири) гривні на розрахунковий рахунок №31415537700005, Головне управління державного казначейства України в Одеській області, МФО - 828011, одержувач - УДК у місті ОСОБА_1, код ЄДРПОУ - 23862106.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень на розрахунковий рахунок №31210259700005, Головне управління державного казначейства України в Одеській області, МФО - 828011, одержувач - Головне управління державного казначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ-23862106.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста ОСОБА_1 апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.В. Рева