Рішення № 77236656, 26.09.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

26.09.2018

Справа №489/371/18

Провадження №2/489/1067/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого – судді Рум’янцевої Н.О.,

із секретарем судового засідання – Животовою А.В.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3, представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 120 000 грн. заборгованість за договором позики, оскільки останній не виконує зобов’язань щодо повернення боргу за договором позики від 23.08.2017 р..

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не згоден з позовними вимогами в повному обсязі. В своєму відзиві на позов відповідачка зазначає, що нею повернуто суму позики у розмірі 120 000 грн. 05 вересня 2017 року у вівторок о 18 год. 30 хв. в кафе «Ковролін», яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул.. Космонавтів, 154 в присутності свідка ОСОБА_6, яка була присутня при укладені договору позики. Після виконання нею зобов’язання за договором позики позивач віддав свій примірник договору і сторони розійшлися. Позивач вказує в позову про те, що свій примірник він втратив, але це не правда, оскільки від був переданий ОСОБА_3 згідно п. 2.4 договору позики, позика вважається повернутою, а договір позики виконаним після отримання позичальником другого примірника договору позики. Зазначає, що в позовній заяві позивач виклав лише обставини укладення договору позики, а доказів того, що позика була повернута не надав.

Представником позивача надана відповідь на відзив. Відповідно до якого, позивач твердження відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що ОСОБА_3 не було повернуто грошові кошти, які вона отримала за Договором позики від 23.08.2017 року. У відзиві на позов ОСОБА_3 вказує, що після виконання нею зобов’язання за договором позики ОСОБА_5 нібито передав їх свій примірник договору, що і є підтвердженням виконання зобов’язання, а у зв’язку з тим, що жодних претензій з боку ОСОБА_5 не було два примірника Договору позики було знищено. Це твердження є обманом. ОСОБА_3 після дати виконання зобов’язання взагалі уникала зустрічі з позивачем чи з довіреними особами, щоб оговорити шлях виконання зобов’язання за договором позики. Всі звернення ігнорувала. Щодо свідка ОСОБА_6, заперечує щодо допиту, оскільки відповідачем не надано доказів щодо присутності даної особи при будь яких правочинах, які були вчинені між сторонами.

З’ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

23 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 120000,00 грн., а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у строк до 23.01.2018 року (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору позики від 23.08.2017 року виконання зобов’язання за договором має бути здійснено готівкою в межах міста ОСОБА_1 за адресою вказаною позикодавцем.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Згідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, суд вважає встановленим факт укладання договору позики між позивачем та відповідачем, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 23.08.2017 року. Сторонами цей факт не заперечувався.

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що позика вважається повернутою, а Договір позики виконаним після отримання Позичальником другого примірника цього договору з відміткою Позикодавця про повернення йому грошей в повному обсязі.

Позивач в своїх поясненнях зазначила, що 23.08.2017 року вона дійсно отримала від позивача кошти у сумі 120000 грн. на початок своєї підприємницької діяльності. Однак оскільки вона мала сумнів у позитивному результаті, вона вирішила повернути кошти. 05.09.2017 році у барі «Ковролін» вона зустрілась з ОСОБА_5 та віддала йому кошти в повному обсязі, він віддав їй оригінал договору позики та вони розійшлись. Дату вона запам’ятала так чітко, оскільки у цей день був день народження її онуки. Більше вона з позивачем не зустрічалась.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що відповідачку вона знає, оскільки товаришує з її онукою. Приблизно рік тому її попросили поїхати до нотаріуса коли ОСОБА_3 буде отримувати кошти. На той час вона працювала в кафе «Ковролін». Десь менше ніж через місяць ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були у неї в барі та попросились у банкетну залу. Вона бачила як ОСОБА_3 віддавала кошти ОСОБА_5, однак яку саме суму сказати не може, просто бачила що кількість грошей була велика.

В ході розгляду справи встановлено, що оригінал договору у позивача відсутній, 08 вересня 2017 року він звернувся до нотаріуса з заявою про видачу дублікату договору позики.

Відповідач зазначає, що знищила обидва екземпляри договорів, оскільки сплив термін їх дії, та вона вважала, що вони їй не потрібні.

У пункті 2.5 Договору визначено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші разом, позикодавець має право подати цей договір до стягнення у строки, передбачені чинним законодавством України.

Строк дії договору сплив 23.01.2018 року і 26.01.2018 року позивач звернувся до суду з дійсним позовом.

Після закінчення строку дії договору, позивач з вимогою про повернення коштів до відповідача не звертався.

У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

При розгляді даної справи предмет доказування не доведений позивачем відповідними доказами, доводи позовної заяви спростовуються поясненнями відповідача, свідка, та фактичними обставинами встановленими у судовому засіданні.

Суд вважає що факт неповернення відповідачем коштів за договором позики, позивачем не доведений, тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Апеляційного суду Миколаївської області.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Рум’янцева

Повний текст судового рішення складено "18" жовтня 2018 року.