Рішення № 77234995, 01.10.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8416/18 2/335/2157/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Мереуци М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка в процесії розгляду була уточнена, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго», позивач розірвав трудовий договір з власної ініціативи у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але в день звільнення заборгованість з заробітної плати, розрахункові та належні компенсації сплачені не були. Заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі складає 46868,21 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 30.03.2018 року по 01.10.2018 року складає 38698,75 грн., які позивач н просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Ухвалою судді витребувано у ПАТ «Запоріжжяобленерго» довідку-розрахунок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу, довідку про середній заробіток.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» знаходиться в складному фінансовому становищі.

Відповідно до довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» розмір заборгованості із заробітної плати позивача станом на 07.092018 року за період з вересня 2017 року по березень 2018 року становить 46868,21 грн.

Відповідач вважає розрахунок позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки не вірним та завищеним.

Посилаючись на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Сторони в судове засідання надали заяви про проведення судового засідання без їх участі.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги обставини, викладені позивачем по тексту позовної заяви, відповідачем у своєму відзиві, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго».

30.03.2018 року ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником умов трудового договору, що підтверджується записом у трудовій книжці.

Відповідно до наданої відповідачем до суду довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату, протягом вересня 2017 року - березня 2018 року ОСОБА_1 не отримував у строки визначені ст. 115 КЗпП України заробітну плату.

Зазначені обставини визнані відповідачем і, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання, ці обставини в силу положень ст. 82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Таким чином, відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі.

Вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню суд враховує зазначене.

Згідно довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» наданої відповідачем на виконання ухвали про витребування доказів, станом на 07.09.2018 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період вересня 2017 року - березень 2018 року складає 46868,21 грн.

Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню нарахована, але фактично не виплачена заробітна плата та розрахункових при звільненні у розмірі 46868,21 грн.,

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

З огляду на наведене, доводи відповідача про скрутне фінансове становище та залежність виплати заробітної плати від стану виконання зобов'язань споживачами послуг товариства, як підстава для відмови у задоволенні позову, є неспроможними.

Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 ,середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 38698,75 грн. з розрахунку: 125 р.д. (з 30.03.2018.2018 року по 01.10.2018 року) х 309,59 грн. середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення, відповідно до розрахунку, наданого представником відповідача в письмовому відзиві на позовну заяву.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, який становить 38698,75 грн. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому, суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень, зокрема у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст.2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 46868 (сорок шість тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 21 коп. без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.03.2018 року по 01.10.2018 року включно у розмірі 38689 (тридцять вісім тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 75 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 у межах суми платежу за один місяць, допустити до негайного виконання..

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.(сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до суду апеляційної інстанції через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Суддя Н.І.Рибалко