Рішення № 77234525, 20.09.2018, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

20.09.2018

Справа № 331/1863/18

2/331/673/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Антоненко М.В., за участю секретаря судового засідання Андрієнко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що з 27.04.1984 року по 02.04.2012 року він працював у Відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» Державного Підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до ст. ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У порушення вказаної норми, у день звільнення, позивачу виплата заробітної плати у повному обсязі здійснена не була.

Остаточний рахунок у сумі 12 320,10 грн. (без вирахування податків) було здійснено 12.01.2018 року на підставі судового рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2017 року, що набрало законної сили 16.11.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку з 02.04.2012 року по 11.01.2018 року включно.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 2371 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У п. п. 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат- незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З урахуванням вказаних висновків Конституційного Суду України Верховний Суд України у постанові від 22.01.2014 року у справі № 6-159цс13 зазначив, що невиконання роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст. 117 зазначеного Кодексу моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.

Також у постанові від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13 Верховний Суд України навів правові висновки, згідно із якими після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

При цьому середній заробіток розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 .

Згідно із абз. З п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абз. З п. З Порядку № 100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 23.12.2015 року у справі № 6-1093цс15.

Позивача було звільнено у квітні 2012 року, отже, середньоденна заробітна плата має обчислюватись виходячи із його заробітної плати без виключення сум відрахування на податки та збори за лютий та березень 2012 року, поділеної на кількість відпрацьованих днів за цей період.

Із копії особового рахунка ОСОБА_1 за лютий 2012 року вбачається, що ним було відпрацьовано 21 робочий день при п'ятиденному робочому тижні та отримано: 2521,00 грн. - оплата за ставками за 21 робочих днів;

1008,40 грн. - надбавка за вислугу років 40 % (2521,00 * 40%);

378,15 грн. - премія погодинникам у розмірі 15% (2521,00 * 15%);

105,04 грн. - 1/12 винагороди за підсумком роботи за рік (1260,50 /12).

Усього: 4012,59 грн.

Із копії особового рахунка ОСОБА_1 за березень 2012 року вбачається, що ним було відпрацьовано 21 робочий день при п'ятиденному робочому тижні та отримано:

2521,00 грн. - оплата за ставками за 21 робочих днів;

1008,40 грн. - надбавка за вислугу років 40 % (2521,00 * 40%);;

630,25 грн. - премія погодинникам у розмірі 25% (2521,00 * 25%);

105,04 грн. - 1/12 винагороди за підсумком роботи за рік (1260,50 /12).

Усього: 4264,69 грн.

Заробітна плата ОСОБА_1 за лютий-березень 2012 року для обчислення середньоденної заробітної плати складає 8277,28 грн. за 42 робочі дні, відповідно, середньоденна заробітна плата становить 197,08 грн. (8277,28/42), що підтверджується довідкою наданою відповідачем на адвокатський запит.

Згідно із п. 5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Із вищенаведених положень чинного законодавства України вбачається:

1) середня заробітна плата обчислюється виходячи із середньоденної заробітної плати, як визначається діленням заробітної плати, нарахованої без виключення сум відрахування на податки та збори за останні два місяці перед звільненням, на число відпрацьованих робочих днів;

2) нарахування виплат із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи згідно із п. 8 Порядку проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за весь час затримки розрахунку при звільненні згідно із ст. 117 КЗпП України.

Кількість календарних днів за період затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2012 року по 11.01.2018 року включно становить 2084 днів.

У такому разі, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 410 714,72 грн. (197,08 грн. * 2084 днів).

Крім того, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, яка відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» мала бути виплачена Відповідачем відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Порядок та підстави компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати регулюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», з метою реалізації якого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

У Додатку до вищезазначеного Порядку міститься приклад обчислення суми компенсації згідно із яким сума компенсації втрати частини доходів Позивача складає:

Сума заборгованості по заробітній платі за рішенням суду була виплачена Позивачу без вираховування податків, у зв'язку із чим розмір компенсації повинен розраховуватися з суми 9 917,68 грн. (сума 12 320,10 грн. за вирахуванням 18% податку на доходи фізичних осіб та військового збору 1,5%) та із застосуванням коефіцієнту 127,6 обчисленого із індексів інфляції з червня 2012 року по грудень 2017 року, який застосовується до заборгованості по заробітній платі яка виникла в квітні 2012 року, та виплачена в січні 2018 року.

Відповідно розмір компенсації становить - 12 654,96 грн. (9 917,69 * 1,276).

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 визначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до ст. 1, 2 Статуту ПАТ «Українська залізниця», ПАТ «Українська залізниця» є юридичною особою, що є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 21.10.2015 року проведено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходженням якого є: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.

07.02.2018 року відповідачу було направлено адвокатський запит з проханням надати розрахунок суми компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку їх виплати та розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також повідомити коли їх буде виплачено.

Листом від 15.02.2018 року № 319 Відповідач повідомив що виплата сум компенсацій судом раніше не розглядалась, та є по суті новим спором, підкреслив, що на його думку Позивачу всі належні виплати вже були виплачені, чим підтвердив наявність спору та необхідність судового захисту прав Позивача.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2012 року по 11.01.2018 року включно у сумі 410 714 (чотириста десять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 72 коп.; стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку їх виплати у сумі 12 654 (дванадцять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 96 коп.; стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, понесені ним на момент розгляду справи судові витрати.

В судовому засіданні позивач позов підтримав

Представник відповідача ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» РЕГІОНАЛЬНА ФІЛІЯ «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ«СЛУЖБА ВАГОННОГО ГОСПОДАРСТВА» надав суду письмовий відзив в якому заначено, що згідно ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з таким позовом встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тому, з урахуванням положень Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13 Позивачем було порушено положення ст. 233 КЗпП України щодо дотримання строку позовної давності для звернення до суду.

Посилання позивача на роз'яснення викладені у рішенні Конституційного Суду України від 22.01.2014 р. № 6-159цс13 змінюють застосуванням ст. 233 КЗпП України та значною мірою порушують права Товариства. Тривалість строку протягом якого ОСОБА_1 не звертався до суду (з 02.04.2012 до 27.07.2018 -більше шести років) дає підстави вважать, що це звичайний спосіб збільшення суми позовних вимог через умисне затягування часу.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області по справі № 331/1861/17 про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку винесено та набрало законної сили 16.11.2017 р. Позов про стягнення середнього заробітку заявлено лише 27.07.2018 p., в той же час ОСОБА_1 звільнився ще 02.04.2012. При звільненні з ОСОБА_1 було здійснено розрахунок, а отже ще з квітня 2012 року позивач міг і повинен був дізнатися про належну йому до сплати суму грошових коштів. В той же час лише 27.07.2018 - дата позовної заяви - позивач зрозумів, що не погоджується з розміром отриманих при звільненні сум та звернувся до суду.

Але, згідно ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк для звернення до суду для ОСОБА_1 повинен обчислюватися з 02.04.2012 і сплив ще 02.07.2012.

Отже, позивач в установлений законодавством строк із позовними вимогами до суду не звернувся, свідомо, майже п'ять років вичікував із позовом та зараз намагається стягнути середній заробіток за всі ці роки та довести затримку у здійсненні остаточного розрахунку.

Крім того, слід враховувати, що без обмеження строком є можливим звернення з вимогою про виплату належної працівникові заробітної плати, яка нарахована та відображена у відомості.

Відповідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про працю» суд, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації, суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

За положенням статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Однією з підстав (умов) відповідальності за порушення зобов'язання є вина. Діючий Цивільний кодекс України прямо не надає визначення вини, підкреслюючи лише, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Звідси можна надати визначення вини як невжиття особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Існують дві форми вини - умисел та необережність. Умисел як форма вини включає в себе елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона свідомо не вчинила дій, спрямованих на виконання зобов'язання, та бажала або свідомо допускала настання такого наслідку, як невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Умисне порушення зобов'язання завжди є підставою для притягнення порушника до відповідальності в повному обсязі. Вина у формі необережності буде мати місце за відсутності у особи наміру не виконати або неналежно виконати зобов'язання. В Цивільному кодексі України існує поділ необережності на просту та грубу. Так необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість невиконання або неналежного виконання зобов'язання, але легковажно розраховувала, що цього не стане. Необережність буде вважатися простою, якщо особа не передбачала можливість настання наслідків своїх лій, хоча могла та повинна була їх передбачити.

Позивача було звільнено згідно його особистої заяви за п.5 ст. 36 КЗпП України. Згідно п.2 ст. 127 КЗпП України та на підставі п. 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні з Відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» позивачу усі суми, які були відраховані та з приводу яких був відсутній спор - було виплачено, а саме за використаний час відпочинку - 135 діб - було сплачено 20 317,50грн.

Аналізуючи вищенаведене та доведений факт відсутності затримки в оплаті -належних при звільненні позивача сум є беззаперечним той факт, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання в його діях відсутні ознаки вини.

Обчислення розміру середньої заробітної плати здійснено у відповідності до вимог 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою KMУ України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Разом з тим з позовної заяви вбачається, що сума вимог щодо сплати середнього заробітку складає 410 714,72 грн із розрахунку 2084 календарних дня * 197,08 грн .

Однак, зазначений розрахунок відповідач вважає безпідставним виходячи з наступного. Розмір середньої заробітної плати, наведений у довідці відповідача, здійсненний із розрахунку кількості робочих днів (відпрацьованих) позивачем. Натомість

кількість зазначених позивачем днів - 2084 є календарними. Виходячи з нього, слідує, шо позивачем невірно зроблено розрахунок та безпідставно застосовано календарні дні.

Так, за період з дати звільнення позивача - 12.04.2012 до дати розрахунку з Позивачем 12.01.2018 кількість робочих днів складає - 1446, з яких:

2012 рік - 188 днів;

2013 рік - 251 день; 2013 рік - 251 день;

2015 рік -250 днів;

2016 рік -251 день;

2017 рік -248 днів;

2018 рік - 7 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 284 977,68 із розрахунку 1446 робочих днів * 197,08 грн.

Відповідно до положень ст. 247 ЦПК України у зв’язку із клопотанням позивача та представника відповідача фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані матеріали, дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи підтверджуються копіями письмових доказів, вивчених та оголошених в судовому засіданні: паспорта та трудової книжки ОСОБА_1; рішення від 26.06.2017 року та ухвали від 16.11.2017 року; роздруківкою ухвали Верховного Суду від 29.2017 року; банківської виписки, листа відповідача від 15.02.2018 року № 319; особових рахунків за лютий-березень 2012 року (оригінали знаходяться у відповідача).

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 2371 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У п.п. 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат- незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З урахуванням вказаних висновків Конституційного Суду України Верховний Суд України у постанові від 22.01.2014 року у справі № 6-159цс13 зазначив, що невиконання роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст. 117 зазначеного Кодексу моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.

Судом встановлено, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку з 02.04.2012 року по 11.01.2018 року включно.

Також у постанові від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13 Верховний Суд України навів правові висновки, згідно із якими після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

При цьому середній заробіток розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 .

Згідно із абз. 3 п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абз. З п. З Порядку № 100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 23.12.2015 року у справі № 6-1093цс15.

Позивача було звільнено у квітні 2012 року, отже, середньоденна заробітна плата має обчислюватись виходячи із його заробітної плати без виключення сум відрахування на податки та збори за лютий та березень 2012 року, поділеної на кількість відпрацьованих днів за цей період.

За період з дати звільнення позивача - 12.04.2012 до дати розрахунку з Позивачем 12.01.2018 кількість робочих днів складає - 1446, з яких:

2012 рік - 188 днів;

2013 рік - 251 день; 2013 рік - 251 день;

2015 рік -250 днів;

2016 рік -251 день;

2017 рік -248 днів;

2018 рік - 7 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 284 977,68 із розрахунку 1446 робочих днів Х 197,08 грн.

Крім цього, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, яка відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» мала бути виплачена Відповідачем відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 визначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Порядок та підстави компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати регулюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», з метою реалізації якого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

У Додатку до вищезазначеного Порядку міститься приклад обчислення суми компенсації згідно із яким сума компенсації втрати частини доходів Позивача складає:

Сума заборгованості по заробітній платі за рішенням суду була виплачена Позивачу без вираховування податків, у зв'язку із чим розмір компенсації повинен розраховуватися з суми 9 917,68 грн. (сума 12 320,10 грн. за вирахуванням 18% податку на доходи фізичних осіб та військового збору 1,5%) та із застосуванням коефіцієнту 127,6 обчисленого із індексів інфляції з червня 2012 року по грудень 2017 року, який застосовується до заборгованості по заробітній платі яка виникла в квітні 2012 року, та виплачена в січні 2018 року.

Виходячи з наведеного, розмір компенсації становить - 12 654,96 грн. (9 917,69 * 1,276).

Суд, розглядаючи справу, виходить з того, що відповідно до вимог ч.1 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. - ст. 80,81 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 порушено тримісячний строк звернення до суду не приймаються до уваги судом з огляду на Постанову Верховного Суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13, згідно із якою після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Не заслуговує, також на увагу твердження відповідача по відсутність його вини як роботодавця у виплаті ОСОБА_1 належних сум, оскільки вина підприємства встановлена судами трьох інстанцій.

Оцінюючи здобуті в судовому засіданні належні та допустимі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно ч.1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2012 року по 11.01.2018 року включно у сумі 284 977,68 грн. (двісті вісімдесят чотири тисячі дев’ятсот сімдесят сім гривень ) 68 коп.

Стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку їх виплати у сумі 12 654 (дванадцять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 96 коп.;

Стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Стягнути з ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь держави (стягувач Державна судова адміністрація України, місце знаходження вул. Липська, буд. 18/5, м.Київ, 01601, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 2996 гривень 33 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя.

Суддя: М.В. Антоненко