Рішення № 77233029, 19.10.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження№2/235/1579/18

Справа №235/3691/18

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2018 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючої - судді Величко О.В.,

при секретарі Лебеденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Покровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 В»ячеслава Вікторовича, треті особи : ОСОБА_2, Покровська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи : ОСОБА_2, Покровська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що вона, її чоловік ОСОБА_2 та відповідач по справі ОСОБА_3 є співвласниками квартири, що розташована за адресою: м. Покровськ, мкр-н Сонячний, 2Б/5, та значаться в ній зареєстрованими. Оскільки відповідач з 2014 року не проживає у спірній квартирі, виїхав в Росію, посилаючись на норми ст.ст. 71,72 ЖК України, ст. 405 ЦК України, просить його визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняти з реєстрації.

Позивачка відповідно до заяви від 26.07.2018 року, просила справу слухати у її відсутність ( а. с. 32).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про день і час слухання справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, не надав відзив на позовну заяву. ( а. с. 35,45,51,55).

Представник третьої особи Покровської міської ради в судове засідання не з’явився, просив справу слухати у його відсутність ( а.с. 30,37).

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, просив справу слухати у його відсутність ( а.с. 33).

Суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалює заочне рішення по справі, оскільки відповідач двічі не з’явився в судове засідання, не повідомив про причини своєї неявки, не надав відзив на позовну заяву, а позивачка не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка по справі ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_2 є співвласниками квартири, що розташована за адресою: м. Покровськ, мкр-н Сонячний, 2Б/5, та значаться в ній зареєстрованими ( а. с. 17, 19,20).

Згідно акту від 04.06.2018 року, складеного КУ Покровський координаційний комітет самоорганізації населення, ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі з 2014 року, перебуває на території Росії ( а. с. 15).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. При цьому держава не втручається у здійсненні власником права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню ( частина друга статті 386 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права корситування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка посилається на норми ст. 405 ЦК України, ст.ст. 71,72 ЖК України, як на правову підставу позову.

Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім’ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім’ї власника будинку ( квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім»ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, тобто не мають статусу співвласника житлового приміщення.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб ( співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є членами сім’ї, та їм на праві приватної сумісної власності належить квартира, що розташована за адресою: м. Покровськ, мкр-н Сонячний, 2Б/5 ( а. с. 19,20)

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Оскільки статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Суд вважає, що в даному випадку, задоволення вимог позивачки про визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням призведуть до порушення норм матеріального права, фактично позбавивши власника права користування належним йому майном.

Окрім того, суд зазначає, що право особи бути зареєстрованим за місцезнаходженням житлового помешкання, яке особі належить на праві приватної власності, не обмежується нормами чинного законодавства.

Позивачка не є одноосібним власником спірної квартири, а є лише співвласником квартири 1/3 її частки, яка є об’єктом приватної спільної сумісної власності ( а. с. 19-20),а отже не наділена правом ставити питання про визнання членів сім’ї іншого співвласника таким, що втратив право користування квартирою.

Окрім того, позивачка не надала суду доказів, що їй з боку відповідача чиняться перешкоди у користуванні її часткою у спірній квартирі, чим порушуються її права як співвласника.

Щодо позовних вимог в частині зняття відповідача ОСОБА_3 з реєстрації, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови № 5 від 07.02.2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз’яснив, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71,72, 116, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Отже, задоволення вимоги про зняття особи з реєстраційного обліку судом можливе виключно у разі відмови відповідного державного органу виконати рішення суду про втрату особою права користування жилим приміщенням і у разі пред'явлення позову з зазначеними вимогами до даного органу.

Відповідно до ст. 7 Закону« Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;свідоцтва про смерть;паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;підстав на право користування житловим приміщенням.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Отже, вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача , в даному випадку, є похідними від позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,і задоволенню , у зв’язку з чим, не підлягають.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачка відповідно до довіреності, наділена правом бути представником відповідача з питання зняття з реєстрації, проте нею не була дотримана процедура такого зняття , що передбачена Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року ( а. с. 16,18).

Отже, між сторонами, в даному випадку, не існує спору про право.

При наявності у відповідача як співвласника квартири, відповідного волевиявлення на зняття з реєстрації , вирішення вказаного питання можливо Покровською міською радою( сектором реєстрації) при додержанні відповідачем або його представником певної процедури, встановленою вищезазначеними нормативними актами.

Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Покровська міська рада, ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 317,355, 391,405 ЦК України, ст.ст. 9,156 ЖК України, ст.ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 280-282 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 В»ячеслава Вікторовича, треті особи : ОСОБА_2, Покровська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: