Постанова № 77227765, 18.10.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 року м. Чернівці

справа № 725/3892/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Лисака І.Н., Височанської Н.К.

секретар Тодоряк Г.Д.

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Чернівецька міська рада

розглянувши апеляційну скаргу Чернівецької місцевої прокуратури на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 5 жовтня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно (головуючий в 1-й інстанції Войтун О.Б.)

встановив :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обгрунтовував слідуючими обставинами. Йому на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Козловою Н.В., на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,20 кв.м, житловою площею - 43,70 кв.м. Право власності на яку було зареєстровано 08.09.2015р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності на нерухоме майно № 11130336, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.09.2015р.

З метою поліпшення об'ємно-планувальних властивостей і

Провадження 22-ц/794/933/18 Категорія 2/5

експлуатаційних якостей власного нерухомого майна, а також для отримання у власність нежитлових приміщень та влаштування магазину, ним було здійснено реконструкцію власної квартири АДРЕСА_1, внаслідок якої утворився новий об'єкт нерухомості, а саме: нежитлові приміщення (магазин) 1-1 - 1-7, загальною площею 82,10 кв.м.

ОСОБА_1 зазначав, що всі будівельні роботи з проведення реконструкції своєї квартири з влаштуванням нежитлових приміщень магазину виконано в повному обсязі, про що свідчить виготовлений ЧКОБТІ технічний павпорт, згідно якого нежитлові приміщення (магазину) №№ 1-1 - 1-7 в будинку АДРЕСА_1 загальна площа яких - 82,10кв.м, основна площа - 70,90 кв.м. та складаються з наступних приміщень: приміщення 1-1 площею 24,60 кв.м, приміщення 1-2 площею 20,00 кв.м, коридору 1-3 площею 8,90 кв.м, санвузла 1-4 площею 1,20 кв.м, вбиральні 1-5 площею 1,10 кв.м, приміщення 1-6 площею 13,00 кв.м, приміщення 1-7 площею 13,30 кв.м..

У зв'язку з завершенням будівельних робіт з реконструкції його власної квартири, внаслідок чого утворився новий об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення (магазину) та з метою отримання правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, ним було замовлено та отримано Технічний висновок про відповідність магазину по АДРЕСА_1 державним стандартам, будівельним нормам та правилам, нормативним актам з пожежної безпеки і санітарному законодавству, який було виконано експертом ТОВ «Гранд Проект» - ОСОБА_3, кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 004340, виданий атестаційною архітектурно-будівельною комісією 06.10.2016р.

У зв'язку з відсутністю у нього будь-яких правовстановлюючих документів на нежитлові приміщення магазину №№ 1-1 - 1-7 в будинку АДРЕСА_1 що були створені внаслідок проведення реконструкції власної квартири НОМЕР_1, та влаштовані в її межах, він згідно норм чинного законодавства, позбавлений можливості здати зазначений реконструйований об'єкт нерухомості в експлуатацію та в подальшому належним чином володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у зв'язку з чим просив суд визнати за ним право власності на нежитлові приміщення (магазин) №№ 1-1 - 1-7, загальною площею - 82, 10 кв.м, що розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 5 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на нежитлові приміщення (магазин) №№ 1-1 - 1-7, загальною площею - 82, 10 кв.м, що розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Чернівецька місцева прокуратура подала апеляційну скаргу, просить рішення скасувати відмовити у задовленні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право вланості на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Також апелянт зазначає, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, оскільки збудоване без отримання необхідної для цього документації, яка б давала право виконувати будівельні роботи та звертає увагу суду на те, що позивачем не надано доказів відведення йому земельної ділянки під будівництво даного об'єкту нерухомості.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Козловою Н.В., на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2, загальною площею 62,20 кв.м, житловою площею - 43,70 кв.м.

Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано 08.09.2015р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності на нерухоме майно № 11130336, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.09.2015р.

З метою поліпшення об'ємно-планувальних властивостей і експлуатаційних якостей власного нерухомого майна, а також для отримання у власність нежитлових приміщень та влаштування магазину, позивачем було здійснено реконструкцію власної квартири АДРЕСА_3, внаслідок якої утворився новий об'єкт нерухомості, а саме: нежитлові приміщення (магазин) 1-1 - 1-7, загальною площею 82,10 кв.м.

Згідно виготовленого ЧКОБТІ технічного паспорту нежитлові приміщення (магазину) №№ 1-1 - 1-7 в будинку АДРЕСА_1 загальна площа яких - 82,10 кв.м, основна площа - 70,90 кв.м, які складаються з наступних приміщень: приміщення 1-1 площею 24,60 кв.м, приміщення 1-2 площею 20,00 кв.м, коридору 1-3 площею 8,90 кв.м, санвузла 1-4 площею 1,20 кв.м, вбиральні 1-5 площею 1,10 кв.м, приміщення 1-6 площею 13,00 кв.м, приміщення 1-7 площею 13,30 кв.м.

Також позивач замовив та отримав Технічний висновок про відповідність магазину по АДРЕСА_1 державним стандартам, будівельним нормам та правилам, нормативним актам з пожежної безпеки і санітарному законодавству.

Відповідно до зазначеного висновку за результатами проведення візуального обстеження магазину по АДРЕСА_1 було встановлено його задовільний стан, а також відповідність вимогам державних будівельних норм по сейсмічних, конструктивних, планувальних, протипожежних та санітарних рішеннях. Об'єкт придатний в якості магазину і немає перешкод для узаконення та прийняття в експлуатацію. Крім того, встановлено що на момент обстеження об'єкта, стан якого оцінюється як задовільний, рекомендацій та робіт з усунення недоліків (дефектів, пошкоджень) на момент обстеження не потрібно, по причині їх відсутності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що проведена вищевказана реконструкція квартири НОМЕР_1 з влаштуванням нежитлових приміщень (магазину) 1-1 - 1-7, розташованих в будинку АДРЕСА_1 відповідає архітектурно-будівельним, санітарним, пожежним нормам, законних прав та інтересів інших осіб не порушено, а отже наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на вказане нерухоме майно.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурнудіяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За нормами ч. 4 ст. 26, ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами (ст. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч.1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що обєкт нерухомості є самочинним.

Згідно із ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас, згідно із ч.3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (ст.121 Земельного кодексу України); набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, наданої для цієї мети іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки тощо.

Аналіз норм ч.3 ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є необхідною для визнання права власності на самочинно збудований об»єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення ч.1 ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому обєкті нерухомості.

Аналогічні положення містяться у п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №6 «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», де зазначено, що на підставі ч.3 ст.376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч.3 ст. 375 ЦК).

Дозвольними документами, які дають право особі виконувати підготовчі та будівельні роботи є повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, будівельних робіт, а також дозвіл на виконання будівельних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що реконструкцію зазначеного позивачем нерухомого майна виконано без дозволу на виконання будівельних робіт і позивач у передбаченому законом порядку не звертався до відповідного уповноваженого органу.

Повідомлення (реєстрація декларації) про початок виконання будівельних робіт щодо вказаного обєкта до органу державного архітектурно-будівельного контролю не подавалось.

Відповідно до ст.7, ст.8 ЖК, переведення житлових будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчих комітетів обласних, міських рад. Однак, з інформації Департаменту ЖКГ Чернівецької міської ради № 03/01-18/2862 від 20.07.2018р. вбачається, що дозвіл на переведення квартири АДРЕСА_1 в нежитлове приміщення, постійно діючою комісією створеною при виконкомі Чернівецької міської ради, не надавався.

У матеріалах справи відсутні докази надання позивачу земельної ділянки для будівництва спірних об'єктів нерухомості.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що будівля по АДРЕСА_1 знаходиться в межах комплексної охоронної зони центрального історичного ареалу м.Чернівців, а також в межах буферної зони об»єкта культурної спадщини, занесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і проведення містобудівних, архітектурних, ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, земляних робіт без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини забороняється.

За нормою ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3ЦПК України 2004 року).

У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Будівництво будь-якого об'єкта має відповідати вимогам законодавства, містобудівної документації, а також містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Контроль за додержанням законодавства та містобудівної документації при забудові територій здійснюють виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Ці повноваження виконавчих комітетів місцевих рад передбачені ст.31Закону України «Про місцеве самоврядування вУкраїні» та ст. 14 Закону України «Про основи містобудування».

Судовий розгляд щодо визнання права власності є правовим способом визначення відповідності самочинно збудованого об'єкта вимогам законодавства, а також тієї містобудівної документації, умовам і обмеженням забудови, які діють на відповідній території, та допускається лише з залученням органу, який, здійснюючи контроль, визначить відповідність об'єкта самочинного будівництва вимогам чинного законодавства.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначених норм матеріального права не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний обєкт нерухомості .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ст.331 ЦК, які застосуванню не підлягали.

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відтак ст.331 ЦК визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Правовідносини, що виникають з приводу самочинного будівництва, тобто у випадках, коли вимоги закону при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені, врегульовано спеціальною нормою, а саме ст.376 ЦК.

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію обєкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий обєкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво обєкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

За таких обставин, підстав для задоволення позову не вбачається.

Суд першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на об»єкт самочинного будівництва, що призвело до ухвалення незаконного рішення, що відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до положеннь ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи зазначені норми, з позивача слід стягнути 5747,91грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 374, п.2, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Чернівецької місцевої прокуратури задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 5 жовтня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької місцевої прокуратури 5747,91грн. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повної постанови 19 жовтня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :