Постанова № 77227745, 09.10.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року м. Чернівці

Справа №2/727/1414/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.

секретар Ковальчук Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2018 року, (головуючий у 1-й інстанції Смотрицький В.Г.),

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 28 січня 2014 року відповідно до укладеного договору №б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач своїх зобов'язань за укладеним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2017 року утворилася заборгованість в сумі 71191 грн 34 коп., яка складається з: 8689 грн 67 коп. - заборгованості за кредитом; 55585 грн 42 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 3050 грн - пені та комісії за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 3366 грн 25 коп. штраф (процентна складова).

______________

Провадження 22ц/794/811/18 Категорія 27

Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що він є споживачем послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», на його ім'я зареєстрована банківська картка Приватбанку НОМЕР_1.

Впродовж усього часу обслуговування у банку він кредитом не користувався, жодних операцій не здійснював та заборгованості жодного разу не мав.

6.09.2014 року невідомі особи шахрайським способом заволоділи грошовими коштами з банківського рахунку (карти) НОМЕР_1. Про вказаний факт він невідкладно повідомив працівників банку, одночасно заявивши вимогу до банку про блокування платіжної картки НОМЕР_1 і зупинення будь-яких грошових операцій за вказаною карткою, оскільки з моменту відкриття банківського рахунку (видачі картки) до цього звернення він не мав наміру здійснювати будь-які грошові операції з цією карткою, і фактично їх не здійснював.

За його зверненням банківська карта НОМЕР_1 (тип карти: Картка Універсальна Голд, валюта: UАН) була заблокована 6.09.2014 року о 12:54 годині.

6.09.2014 року банком були проведені грошові операції за вказаною платіжною карткою по грошових сумах у розмірі: 2011 грн 45 коп., 2011 грн 45 коп., 2011 грн 45 коп., 2011 грн 45 коп. та 643 грн 45 коп.

Вказував, що не був ініціатором зазначених вище грошових операцій, не надавав будь-якій особі ПІН-код до банківської карти, під час здійснення цих операцій не користувався банкоматами,терміналами, жодним іншим чином не авторизовувався та не ідентифіковувався в банківській системі з використанням ПІН-коду, чи документів, які засвідчують його особу, фактично вказану вище банківську картку нікому не передавав, через свій вік та відсутність відповідних навиків він не вміє здійснювати будь-які операції з платіжної картки через мережу Інтернет. Жодним іншим особам він не надавав доручення на здійснення таких операцій та не міг передбачити, що будь-хто може мати доступ до його платіжної картки.

Просив визнати грошові операції за платіжною банківською карткою НОМЕР_1, проведені банком по грошових сумах у розмірах: 2011 грн 45 коп., 2011 грн 45 коп., 2011 грн 45 коп., 2011 грн 45 коп. та 643 грн 87 коп. від 6.09.2014 року такими, що не виконувались ним;

зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити баланс платіжної картки НОМЕР_1, який існував станом на 5.09.2014 року;

визнати кредитний договір припиненим.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 67151 грн 9 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням обставини, які мають значення для справи невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Свої доводи мотивує тим, що із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» не вбачається погодження сторонами істотних умов кредитного договору, зазначені Умови не містять його підпису, також неможливо встановити, чи саме ці Умови та Правила мав на увазі позичальник, підписуючи заяву-анкету. У зв'язку з цим докази на підтвердження досягнення сторонами згоди щодо права банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку в матеріалах справи відсутні, а умови щодо права банку в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків є нікчемними.

Вказує, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову, оскільки він не був ініціатором грошових операцій щодо зняття коштів, не надавав будь-якій особі ПІН-код до банківської карти, під час здійснення цих операцій не користувався банкоматом, терміналами, жодним іншим чином не авторизувався та не ідентифікувався в банківській системі з використанням ПІН-коду чи документів, які засвідчують його особу, фактично банківську картку нікому не передавав. Разом з тим, банк всупереч пункту 6.7 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням не відшкодував йому суму операцій та не відновив на його рахунку залишок коштів.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову банк та задоволення його зустрічного позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Задовольняючи позов банку частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом, яка підлягає стягненню на користь позивача. Разом з тим, судом відмовлено у стягненні штрафів на підставі статті 61 Конституції України та з урахуванням заяви про застосування спеціальної позовної давності до вимог щодо нарахування пені стягнуто пеню за один рік до подачі позову.

Однак колегія суддів не повністю погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 січня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 8700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 6.7)

ОСОБА_1 видано карту «Універсальну Голд» НОМЕР_1 (а.с. 69).

Відповідач своїх зобов'язань за укладеним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2017 року утворилася заборгованість в сумі 71191,34 грн, яка складається з: 8689,67 грн - заборгованості за кредитом; 55585,42 грн - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом; 3050 грн - пені та комісії за користування кредитом, 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 3366,25 грн - штрафу (процентна складова) (а.с. 5).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору ж умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами 2 та 3 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч.2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 своїм підписом у заяві-анкеті про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» від 28 січня 2014 року погодив, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, пам'яткою клієнта становить між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

Таким чином, договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредиту від 28 січня 2014 року складається з заяви кредитора, Умов і правил надання банківських послуг, тарифів, пам'ятки клієнта.

До матеріалів справи приєднано копію анкети-заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» від 28 січня 2014 року (а.с. 6).

Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

У такому разі договором визначено, що термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки.

Згідно із тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна Голд» ОСОБА_1 зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі 2,3% на місяць.

Розмір обов'язкового щомісячного платежу становить 7% від заборгованості (але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості) (а.с.7).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до Умов і правил надання банківських послуг, для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту картки. Їх вид і строк дії визначений у заяві і в пам'ятці клієнта.

Згідно з Правилами користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що за період з жовтня 2014 року по квітень 2017 року заборгованість за процентами за користування кредитом становить 55585 грн 42 коп.

Крім того, за розрахунком заборгованості процентна ставка до 1 вересня 2014 року становила 27,60 %, з 1 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - 32,40 %, а починаючи з 1 квітня 2015 року по 30 квітня 2017 року - 42 % (а с. 5-6).

Підставність та обґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є обставиною, що має значення для справи, обов'язковість установлення якої судом під час вирішення спору є обов'язком суду.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до частини 1-3 ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на час укладення між сторонами кредитного договору, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За змістом частини 4, 6 ст.1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

В абз.1 п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

За змістом абз. 3,4 п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки слід розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст. 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст. 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

На підставі п.1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку змінювати тарифи.

Умови та правила надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» не містять підпису ОСОБА_1

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували досягнення сторонами згоди щодо права банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку.

З огляду на наведене умови щодо права банку в односторонньому порядку змінювати проценти є нікчемними.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки укладення кредитного договору мало місце шляхом підписання ОСОБА_1 відповідної письмової заяви, то і зміна договору мала відбутися у такий же спосіб.

Згідно із п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованість зі сплати процентів нарахована з 1.10.2014 року по 30.04.2017 року, що становить з урахуванням вимог зазначеного вище пункту Правил користування платіжною карткою 932 дні.

Сума кредиту, що підлягає сплаті, складає 8689 грн 67 коп.

Відповідно до тарифів, що були чинними на час укладення договору, базова процентна ставка на місяць складає 2,3%.

Отже, розмір процентів, що підлягають стягненню, становить 6203 грн 66 коп. (8689,67 грн (сума боргу на яку нараховуються відсотки) х 0,0766 (2,3% х 12 місяців : 360 днів).

Ураховуючи наведене, вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів підлягають задоволенню в сумі 6203 грн 66 коп.

Щодо вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені та комісії за користування кредитом, а також штрафів відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Незаконною є сплата комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746 ці16.

Ураховуючи наведене, підстав для покладення на ОСОБА_1 обов'язку із сплати комісії за кредитним договором немає.

Пунктом 2.1.1.12.7.2 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що у випадку непогашення заборгованості за попередній місяць до 25 числа поточного місяця боржник сплачує пеню.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов установлено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16 Умови та правила надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» не містять підпису ОСОБА_1

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною кредитного договору від 28 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 і що саме ці Умови мала на увазі ОСОБА_1, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Тому підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення пені та штрафу немає.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню кредит в сумі 8689 грн 67 коп. та проценти в сумі 6203 грн 66 коп.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що списання коштів з платіжної картки ОСОБА_1 відбулося у результаті повідомлення ним ПІН-коду картки.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що списання грошових коштів з його рахунку відбулось всупереч його волі.

Судом встановлено, що банком 6 вересня 2014 року були проведені грошові операції за платіжною банківською карткою НОМЕР_1 у розмірі: 2011,45 грн, 2011,45 грн, 2011,45 грн, 2011,45 грн та 643,87 грн, Інтернет магазин WM FACTOR MONEY ORD.

Як вбачається з лиса ПАТ КБ «ПриватБанк» №19917 від 30.11.2017 року (а.с. 118) транзакції від 6.09.014 року щодо оплати проведені через сайт raymaster.ua на користь компанії webmoney.ua із введенням реквізитів картки НОМЕР_1, таких як повний номер карти 16 цифр, CVV код, термін дії та підтвердження ОТП-паролями. Для підтвердження операції відповідачем отримано та введено одноразовий ОТП-пароль, який і завершив операцію. Після цього за зверненням клієнта ОСОБА_1 до служби підтримки банку банківську карту НОМЕР_1 було заблоковано 6.09.2014 року о 12:53:18 годині.

Згідно зі ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 14.12. ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Відповідно до п.п. 6, 9 розділу VI Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Згідно з п.п. 2.1.1.5.1. Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний не передавати карту, ПІН третім особам.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що несанкціоноване списання коштів з карткового рахунка ОСОБА_1 було здійснено з його вини, оскільки, як встановлено судом, останній сам повідомив невідомій особі ПІН своєї картки з метою продажу часнику.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову слід скасувати, позов у цій частині задовольнити частково. У решті рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з урахуванням вимог процесуального закону про взаємозалік витрат зі сплати судового збору із публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» слід сягнути на користь ОСОБА_1 1573 грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2018 року в частині задоволення первісного позову скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 28 січня 2014 року в розмірі 14893 гривні 33 копійки, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8689 гривень 67 копійок, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 6203 гривні 66 копійок.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1573 гривні 20 копійок витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2018 року.

Головуючий

Судді: