Ухвала суду № 77218942, 18.10.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2942/18

4-с/0203/22/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

Головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участі представника скаржника - ОСОБА_1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі скаргу ОСОБА_2, заінтересовані особи Центральний відділ державної виконавчої служби м.Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Публічне акціонерне товариство «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», про скасування арешту з майна боржника,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшли скарги ОСОБА_2, в обґрунтування яких останній посилався на те, що в Центральному відділі державної виконавчої служби м.Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження №47827709 про стягнення з нього на користь ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» коштів в сумі 17846 грн. 41 коп. 12.06.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт належного йому майна в межах суми стягнення та оголошення заборони його відчуження. В рахунок погашення заборгованості ним частково було сплачено кошти в сумі 6774 грн. 29 коп. Постановою від 15.09.2015 року державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу. 15.12.2015 року виконавчою службою знов було відкрито виконавче провадження №49626981 про стягнення з нього на користь банку заборгованості в сумі 17846 грн. 41 коп. та в цей же день винесено ще одну постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження. Постановою державного виконавця від 15.04.2016 року виконавчий лист повернуто стягувачу. 11.05.2016 року виконавчою службою в третє відкрито виконавче провадження №51057866 про стягнення заборгованості в сумі 17846 грн. 41 коп. та винесено постанову по арешт майна боржника та заборони його відчуження.26.04.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Посилаючись на те, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації виконання рішень, державний виконавець при повернення виконавчого документу стягувачу за постановами від 15.09.2015 року та 15.04.2016 року не вирішив питання по зняття арешту з майна, скаржник просив суд скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця від 12.06.2015 року в рамках виконавчого провадження №47827709 та арешт, накладений за постановою державного виконавця від 15.12.2015 року в рамках виконавчого провадження №49626981.

Ухвалою від 28.08.2018 року скарги було об’єднано в одне провадження.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав подані скарги та посилаючись на викладені в них підстави просив задовольнити останні.

Заінтересовані особи до суду за неодноразовими викликами не з’явились, про причини своєї неявки не повідомили, що в силу ч.2 ст.450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.

Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21.08.2009 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 17727 грн. 77 коп. та судових витрат в сумі 118 грн. 64 коп.

Вказаний судовий наказ банком неодноразово пред’являвся для примусового виконання до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (правонаступник Центральний відділ державної виконавчої служби м.Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області).

Так, в рамках виконавчого провадження №47827709 державним виконавцем 12.06.2015 року було винесено постанову про арешт та заборону відчуження майна боржника ОСОБА_2

Постановою від 15.09.2015 року державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Після повторного пред’явлення стягувачем судового наказу для примусового виконання було відкрито виконавче провадження №49626981, в рамках якого постановою державного виконавця від 15.12.2015 року знов було накладено арешт та заборону відчуження майна боржника ОСОБА_2

Постановою державного виконавця від 15.04.2016 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

В травні 2016 року стягувачем судовий наказ в третє було пред’явлено ля примусового виконання та відкрито виконавче провадження №51057866, в рамках якого державним виконавцем винесено постанову від 11.05.2016 року по арешт майна боржника ОСОБА_2 та заборони його відчуження.

Постановою державного виконавця від 26.04.2017 року судовий наказ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Також з матеріалів справи вбачається, що на підставі зазначених вище постанов по арешт майна боржника відповідні обтяження було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, які до теперішнього часу не скасовані.

Звертаючись до суду зі скаргою про скасування арештів, накладених постановами державного виконавця від 12.06.2015 року в рамках виконавчого провадження №47827709 та від 15.12.2015 року в рамках виконавчого провадження №49626981, скаржник посилався на те, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації виконання рішень, державний виконавець при повернення виконавчого документу стягувачу не вирішив питання по зняття арешту з майна.

Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.447 ЦПК України передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами, права чи свободи яких порушено, до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (тут та далі в редакції, що діяла на момент проведення виконавчий дій у виконавчих провадженнях №47827709 та №49626981) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Частинами 4,5 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частинами 1 та 2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, виходячи із аналізу зазначених вище положень Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.п.2,9 ч.1 ст.47 вказаного Закону, не перешкоджає повторному пред’явленню його стягувачем для примусового виконання та не є передбаченою ст.50 цього Закону підставою для скасування арешту майна, як одного із заходів примусового виконання судового рішення, виконання якого є завершальною стадією судового провадження та невід'ємною частиною судового захисту будь-якої особи.

Визначені ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» випадки для скасування арешту, стосуються повернення виконавчого документу до суду або органу, що його видав, на підставі ст.48 цього Закону та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст.49 цього Закону.

А тому, посилання скаржника на недотримання державним виконавцем вимог ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», суд визнає безпідставними.

При цьому, суд також враховує, що на теперішній час скаржником заборгованість перед стягувачем в повному обсязі не погашена та, таким чином, судове рішення залишається не виконаним.

В зв’язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про необґрунтованість та необхідність відмови в задоволенні скарг ОСОБА_2

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1,47,48,49,50,57 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.2,4,5,258-260,447,449,451 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_2, заінтересовані особи Центральний відділ державної виконавчої служби м.Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Публічне акціонерне товариство «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», про скасування арешту з майна боржника – відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 19 жовтня 2018 року.

Суддя С.Ю.Казак