Рішення № 77211524, 08.10.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4100/18

В справі № 760/4682/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секреатря - Гак Г.М.

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна, Приватний нотаріус Київського міського округу Черниш Юрій Володимирович, Приватний нотаріус Київського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири з чужого незаконного володіння, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

- встановити факт родинних відносин, а саме те, що він є рідним братом ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 07 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш Ю.В., зареєстрований в реєстрі за №1849, та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

Посилається в позові на те, ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер його рідний брат по материнській лінії ОСОБА_9, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Після його смерті він прийняв спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса, проте нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують родинні відносини між ним та братом.

Доказами їх спорідненості є свідоцтво про його народження, довідка ДМС, висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз, з яких вбачається, що їх мамою є ОСОБА_11

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, після її смерті спадщину прийняв її син ОСОБА_9

Крім того, ОСОБА_9 після смерті свого батька ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, успадкував 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Оскільки померлий ОСОБА_9 заповіту не залишив спадкування має здійснюватися за законом.

Крім того, при подачі заяви про прийняття спадщини йому від нотаріуса стало відомо, що квартира, яка належала його брату, була відчужена на підставі договору купівлі - продажу від 07 серпня 2017 року, тобто вже після його смерті, і на даний час право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5, яка придбала її у ОСОБА_4

Зі змісту договору вбачається, що ОСОБА_4 при відчуженні квартири діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. 29 травня 2005 року.

Однак, з точки зору закону представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Таким чином, ОСОБА_4 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири не мав належних повноважень на вчинення цього правочину, а тому договір купівлі - продажу квартири суперечить вимогам закону.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідачі в судові засідання неодноразово не з'являлися, про час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомляли.

Судові повістки, що направлялися на їх адресу за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду без вручення за закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п.п. 91, 99, 100, 101 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв'язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об'єкті поштового зв'язку.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

У разі, коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до ч.ч. 3, 9 ст.130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресатів про надходження судових повісток, неявка адресатів за їх отриманням у поштовому відділенні є відмовою від їх отримання, а тому повідомлення відповідачів про час розгляду справи суд вважає належним.

Ухвалою від 21 лютого 2018 року у справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.

Станом на день ухвалення рішення у справі відповідачі своїм правом не скористалися, відзив на позов не подали.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час розгляду справи повідомлялись належним чином, подали заяви і просять розглядати справу в їх відсутності.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що всі архівні документи в період з 12 вересня 1995 року по 08 березня 2007 року відповідно до Наказу Міністра юстиції України від 04 травня 2007 року передано на зберігання до Київського міського державного архіву і тому надати будь - яку інформацію щодо посвідченої довіреності від 29 квітня 2005 року за реєстровим №5886, викладену на спеціальному бланку нотаріальних документів ВСВ №655603, не має можливості.

В той же час, зазначив, що копія довіреності, що міститься в матеріалах справи, технічно не співпадає за ознаками з довіреностями, які посвідчує він, як приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, тобто за розміром шрифту, пробілами між строками, його посвідчувальним написом, особистим підписом тощо.

Таким чином, зазначив, що ним така довіреність не посвідчувалася.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з цього, висновку суду про належне повідомлення відповідачів про час розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер брат позивача ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1.

Зазначена квартира, відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 22 червня 2004 року, належала на праві приватної власності в рівних долях ОСОБА_9 та його батьку ОСОБА_12

ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер батько ОСОБА_9 - ОСОБА_12, після смерті якого ОСОБА_9 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 квітня 2014 року успадкував 1/2 частина квартири, що належала останньому на праві приватної власності.

20 вересня 2017 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сташкової А.Г. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9

29 травня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю у позивача документа, що підтверджує право власності на квартиру, а також у зв'язку з тим, що право власності на зазначену квартиру зареєстровано за іншою особою згідно з договором купівлі - продажу квартири від 07 серпня 2017 року.

/ а.с. 37; 42; 117; 132 /

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За змістом ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

За положенням ст. ст. 293, 315 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1, виданого 09 вересня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, матір'ю позивача є ОСОБА_13, а батьком ОСОБА_14.

Згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_2, виданим 06 березня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_5 року померла мати позивача, в якому її ім.»я зазначено ОСОБА_11.

В експертному висновку №056/1489-m-2 від 29 листопада 2017 року Українського бюро лінгвістичних експертиз зазначено, що особові імена «ОСОБА_11» та «ОСОБА_11», попри розбіжності в документах, наданих для експертизи, а також в інших документах зазначеної особи, є ідентичними.

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 15 травня 2018 року №00020141307 вбачається, що матір'ю померлого ОСОБА_9 є ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка змінила прізвище на ОСОБА_9 відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 12 березня 1971 року /а/з №221 /.

/ а.с. 29 - 30; 125; 128 - 129 /

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на

спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.

Виходячи з викладеного вище, зазначених позивачем підстав для встановлення такого факту, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача з цій частині.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, з точки зору закону головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, і основним юридичним фактом, який суд має встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших,

крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, з постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сташкової А.Г. від 29 травня 2018 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 07 серпня 2017 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29 травня 2018 року №125562634, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 07 серпня 2017 року, серія та номер: 1849, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш Ю.В.

Зазначений Договір купівлі - продажу квартири був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який діяв в інтересах ОСОБА_9 на підставі довіреності від 29 квітня 2005 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б.

/ а.с. 35; 55; 130 - 131 /

Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно з ч.1 ст.247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 248 ЦПК України встановлено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Встановлено, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, а договір купівлі - продажу квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_9 , був укладений 07 серпня 2017 року.

Тобто, на момент укладення правочину довіреність від імені ОСОБА_9 припинила свою дію.

Крім того, з пояснень 3-ї особи Гнідюка О.Б. до суду вбачається, що довіреність від імені померлого на ім.»я ОСОБА_4 ним не посвідчувалася.

Згідно з ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, смерті спадкодавця на момент укладення правочину,вимог ст.248 ЦК України, а також враховуючи пояснення 3-ї особи ОСОБА_15, вчинений правочин не може вважатись дійсним, а тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 1261, 1262 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз?яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що позивач є рідним братом померлого ОСОБА_9, у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

З копії спадкової сарви після смерті ОСОБА_9. вбачається, що єдиним спадкоємцем після його смерті є позивач, як спадкоємець другої черги.

Інформація про інших спадкоємців у матеріалах спадкової справи відсутня.

/ а.с.116 - 132 /

Виходячи з викладеного вище суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і в частині визнання за ним права власності на спірну квартиру.

Що стосується вимоги позивача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

За змістом ч.2 ст.16 цього кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Реституція є загальним наслідком недійсності правочинів усіх видів незалежно від підстав недійсності та полягає в приведенні сторін у первісний стан.

З урахуванням положень п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК результатом реституції є відновлення становища, що існувало до порушення.

В свою чергу, статтями 387 та 388 ЦК України надано право власнику власнику витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Виходячи з цього, вчинення єдиного правочину щодо спірної квартири між відповідачами, знаходження спірної квартири на даний час у власності набувача ОСОБА_5, висновки суду про недійсність укладеного правочину, визнання його недійсним є єфективним способом захисту порушених прав позивача, і підстави для такого способу захисту, як зазначено позивачем, а саме витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_5 суперечить вимогам закону.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 244, 247, 248, 387, 388, 655, 1216, 1218, 1258, 1261, 1262, 1268, 1270 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 293, 315 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Встановити факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_3 є рідним братом ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 07 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю.І., зареєстрований в реєстрі №1849.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 11 981, 60 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 жовтня 2018 року.

Суддя: Л.А. Шереметьєва