Постанова № 77209241, 16.10.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року м.Суми

Справа №583/524/18

Номер провадження 22-ц/788/1905/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

сторони:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Ільченко В.М., в приміщенні Охтирського міськрайонного суду Сумської області, повний текст судового рішення складено 23 серпня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Так як відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з нього заборгованість, яка станом на 31 грудня 2017 року становить 58 892 грн 58 коп. та складається: із заборгованості по тілу кредиту - 7627 грн 45 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 46 312 грн 26 коп., заборгованості за пенею та комісією - 1672 грн 27 коп., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2780 грн 60 коп. (процентна складова) та судові витрати.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 серпня 2018 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду, просить його скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

При цьому вказує на те, що дата, в яку відповідач здійснив останнє погашення по кредиту, а також наступна за нею дата - не є тими датами, що зумовлюють початок перебігу позовної давності по вимогам з повернення кредиту у повному обсязі після спливу строку виконання зобов'язання у повному обсязі за умови, що строк повернення кредиту у повному обсязі не сплив. Зазначає, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки між датою, в яку закінчився строк дії виданої відповідачу платіжної картки, на яку він здійснив останній платіж для погашення кредитної заборгованості та датою, в яку позивач звернувся до суду з даним позовом, минуло менше трьох років.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача адвоката ОСОБА_3, яка заперечує проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27 квітня 2010 року між сторонами укладено кредитний договір № б/н шляхом оформлення й підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку - кредитка «Універсальна» (а. с. 7).

Згідно Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 27 квітня 2010 року, наданої позивачем апеляційному суду, з умовами якої відповідач погодився, про що свідчить його особистий підпис на вказаній довідці, зазначено тип картки -MasterCard Mass, тип кредитної лінії - відновлювальна, базова відсоткова ставка - 2,5% на місяць (розраховується на залишок заборгованості, виходячи із розрахунку 360 днів на рік), розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, строк внесення платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним. Пеня за несвоєчасне погашення заборгованості= пеня (1)+пеня (2), де пеня (1) = (базова процентна ставка по договору)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн на місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при наявності прострочення на суму 50 грн і більше. Штраф при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 30 грн: 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Частиною 1 статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Своїм підписом в анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він погоджується з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що він ознайомився і згоден з умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Згідно ст. ст. 526, 529 ч. 1 ЦПК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В наданому позивачем до позовної заяви розрахунку зазначено, що станом на 31 грудня 2017 року розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком становить 58 892 грн 58 коп. та складається: із заборгованості за кредитом в сумі - 7627 грн 45 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 46 312 грн 26 коп., заборгованості за пенею та комісією - 1672 грн 27 коп., а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2780 грн 60 коп. - штраф (процентна складова) (а. с. 5-6).

Таким чином відповідач, підписуючи анкету-заяву від 27.04.2010 року та Довідку про умови кредитування, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. З розрахунку заборгованості також вбачається, що відповідач вносив кошти на погашення заборгованості. Крім того, відповідач в суді першої інстанції не заперечував факту отримання ним основної кредитної карти.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском трирічного строку для пред'явлення позову, поважної причини пропуску цього строку не навів, питання про його поновлення не ставив.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Ст. 256 ЦК України передбачає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ст. 258 ЦПК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно довідки банку, за укладеним кредитним договором від 27.04.2010 року, відповідачу були видані наступні кредитні карти: НОМЕР_1 (термін дії - до 04/14), НОМЕР_2 (термін дії - до 04/14), НОМЕР_3 (термін дії - до 10/15), НОМЕР_4 (термін дії - до 01/16) (а. с. 91).

Як вбачається з виписки по картковому рахунку (банківського рахунку, на якому обліковуються операції з використанням платіжних карт) відповідач користувався кредитною карткою НОМЕР_1 з терміном дії - до 04/14 та кредитною карткою № НОМЕР_4 з терміном дії до 01/16 року, а саме знімав кредитні кошти в банкоматах та вносив кошти на погашення заборгованості (а. с. 79-84). Останній платіж ним було здійснено 26.05.2014 року.

Виходячи з наведеного, помилковим є висновок суду першої інстанції про пропуск банком трирічного строку звернення до суду з даним позовом, оскільки з часу закінчення строку дії платіжної картки № НОМЕР_4 з терміном дії до 01/16 року до моменту звернення позивача до суду з даним позовом трирічний строк позовної давності не закінчився, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом у лютому 2018 року.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 7627,45 грн, яку відповідач повинен був сплатити не пізніше терміну дії останньої платіжної карти - 01/16 року та позивач звернувся з вимогою про її стягнення в межах трирічного строку позовної давності.

Стосовно стягнення заборгованості по процентам колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому до виплати відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, та незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

За умовами кредитного договору та як вбачається з Довідки про умови кредитування сторони погодили щомісячну сплату процентів за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, при цьому кінцевий строк повернення кредиту визначений як закінчення строку дії картки. Як вбачається з довідки, наданої банком, строк дії останньої, наданої відповідачу за кредитним договором від 27 квітня 2010 року, кредитної карти № НОМЕР_4 - до 01/16 року.

Відтак, у межах строку кредитування - до 31 січня 2016 відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними платежами) до 25 числа кожного місяця. Починаючи з 01 лютого 2016 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором.

Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відтак, підлягають стягненню з відповідача проценти за користування кредитом у межах строку позовної давності з 01 лютого 2015 року 01 січня 2016 року, виходячи з погодженої сторонами процентної ставки 30 % річних (2,5 % на місяць).

Стосовно нарахування заборгованості по процентам після 01/16, тобто після закінчення строку дії кредитного договору, виходячи з положень наведених вище норм, право банку нараховувати передбачені договором проценти припинилося, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості по процентам за період з 01 лютого 2016 року по 31 грудня 2017 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Зазначений висновок узгоджується з позицією ОСОБА_4 Верховного Суду, висловленою в постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс18.

Також, як вбачається з розрахунку заборгованості за період з 27 серпня 2015 року по 07 жовтня 2016 року банк проценти за користування кредитом не нараховував.

Таким чином, з 01 лютого 2015 року по 26 серпня 2015 року, розмір заборгованості по процентам за користування кредитом визначається на рівні 30 % річних (2,5% на місяць) та становить: 1315,74 грн (7627,45 грн х 30% / 360 х 207 днів).

Стосовно вимог позивача щодо стягнення пені та штрафів колегія суддів зазначає наступне.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 та 3 цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України, особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконано. Вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку можна лише у межах строку позовної давності.

Відтак, враховуючи, що строк дії кредитного договору закінчився в січні 2016 року, а до суду з позовом банк звернувся у лютому 2018 року, тобто з пропуском річного строку позовної давності, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки.

Судом першої інстанції також правильно, з посиланням на відповідні правові висновки Верховного Суду України, не взято до уваги збільшення строку позовної давності в п. 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг на 50 років, так як позивачем не надано доказів погодження цієї умови кредитного договору з відповідачем та укладення договору про збільшення позовної давності відповідно до вимог ст. 259 ЦК України.

Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування кредитом та з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.04.2010 року у розмірі 8943 грн 19 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 7627 грн 45 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1315 грн 74 коп.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, пропорційно задоволеної частини позовних вимог та апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати в розмірі 267 грн. 57 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 401 грн 36 коп. за подання апеляційної скарги.

Відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відносяться до малозначних справ.

Враховуючи, що ціна позову складає 58 892 грн 58 коп., дана справа є малозначною, а тому касаційному оскарженню відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, 4; 381-382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 серпня 2018 року в даній справі скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування кредитом та стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.04.2010 року у розмірі 8943 гривні 19 копійок, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 7627 гривень 45 копійок; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1315 гривень 41 копійка.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати в сумі 267 гривень 57 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції та судові витрати в сумі 401 гривня 36 копійок за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2018 року.

Головуючий: Т.А. Левченко

Судді: О.Ю. Кононенко

О.І. Собина