Вирок № 77203412, 18.09.2018, Корабельний районний суд м. Миколаєва

справа № 488/786/17

провадження № 1-кп/488/47/18

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2018 року Корабельний районний суд м.Миколаєва

у складі:

головуючого судді - Кутурланової О.В.,

секретарів судового засідання - Гура В.В., Сидорової Т.А.,

за участю сторін та учасників судового провадження:

прокурора - Задирка Р.В.,

потерпілого - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2

обвинуваченого - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150050000011, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого водієм ПП «Триботехніка»,одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 355 КК України,

В С Т А Н О В И В

01.01.2017 року близько 17 годин 00 хвилин обвинувачений ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Hyndai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1, що перебував у нього на праві користування, з метою надання послуг з перевезень пасажирів, приїхав до магазину «24 години», що розташований в м. Миколаєві по вул.. Декабристів,16, де став очікувати пасажирів.

В цей час, до нього підійшов потерпілий ОСОБА_1, який знаходився в стані алкогольного сп’яніння, та звернувся з проханням перевезти в мікрорайон Кульбакіно, Корабельного району, м. Миколаєва. Обвинувачений погодився, повідомивши потерпілого, що така послуга за перевезення пасажирів у святкові та вихідні дні коштує в подвійному тарифі, назвавши її розмір - 200 гривень. Потерпілий, погодившись сплатити названу обвинуваченим суму, сів в салон згаданого автомобілю на переднє пасажирське сидіння. Приїхавши до названого потерпілим пункту призначення, ОСОБА_3 зупинив автомобіль на проїзній частині вул. Знаменська в м.Миколаєві біля зупинки громадського транспорту «УГМК», де ОСОБА_1 повідомив останнього, що в нього не має грошей оплатити за отриману послугу та запропонував в якості запоруки розрахунку передати йому в тимчасове користування мобільний телефон «Fly Q6», а потім відмовився передавати і названий мобільний телефон, так як не зміг його знайти у кишенях свого одягу.

На що ОСОБА_3, із застосуванням фізичної сили витяг ОСОБА_1 із салону автомобіля, та з метою примушення його до виконання цивільно- правових зобов’язань по сплаті за послуги з перевезення, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров’я, навмисно наніс потерпілому один удар рукою в область голови, від якого останній нахилився вперед, та відразу, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, навмисно наніс ОСОБА_1 один удар ногою в нижню частину живота, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді тупої травми живота та внутрішньочеревного розриву січового міхура, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпечності для життя, чим спричинив тяжкі наслідки.

Від отриманого удару потерпілий впав на землю. Тоді ОСОБА_3, знайшов в куртці останнього належний потерпілому мобільний телефон «Fly Q6», вартістю 2236 гривень, та, повідомивши, що поверне його після сплати боргу за послуги з перевезення, забрав собі. Після чого на названому автомобілі обвинувачений покинув місце вчинення кримінальних правопорушень.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях не визнав та показав, що в 2017 році працював водієм таксі в ФОП «Проданюк», надаючи послуги з перевезення пасажирів. 01.01.2017 року близько 17 годин він чекав пасажирів біля магазину «24 години», що розташований в м. Миколаєві по вул.. Декабристів. В цей час до нього підійшов раніше йому незнайомий потерпілий ОСОБА_1, який знаходився в стані сильного алкогольного сп’яніння, та попросив відвести на вул..Знаменську в мікрорайон Кульбакіно, Корабельного району, м.Миколаєва. Він погодився, повідомивши потерпілого, що така послуга буде йому коштувати 200 гривень, так як діє подвійний святковий тариф. Приїхавши до названого місця, потерпілий повідомив йому, що грошей він у себе не знайшов, та запропонував йому взяти в якості запоруки розрахунку за перевезення мобільний телефон, пообіцявши, що в подальшому поверне за нього йому гроші. Він погодився. Однак телефон потерпілий у себе в кишенях також не знайшов. При цьому ОСОБА_1 вів себе неадекватно, ображав його, розмахував руками, хапаючи належні йому речі, що знаходились в салоні автомобілю, та, наносячи йому удари. Тоді він, вийшов із автомобілю, витягнув потерпілого за праву руку із салону, та відвів від нього на відстань приблизно 1-1,5 м. Однак ОСОБА_1, продовжуючи ображати, знов наніс йому удар рукою в область тулуба. Захищаючись від неправомірних дій потерпілого, він наніс останньому один удар коліном в область грудної клітини. Після чого останній заспокоївся та присів наприсядки. Тоді він підійшов до останнього, знайшов у його одязі мобільний телефон, та, забравши собі, поїхав працювати далі, а потерпілий встав і пішов додому. Після 06 години наступного дня йому на названий мобільний телефон зателефонувала мати потерпілого, та, спитавши, звідкіля у нього цей телефон, попросила зустрітися. Він погодився на зустріч, запропонувавши повернути їй мобільний телефон сина за 500 гривень. Сума була ним збільшена, така як йому довелось чистити після потерпілого за власні кошти салон автомобілю. Того ж дня біля 11 години в мікрорайоні Кульбакіно він зустрівся з матір`ю потерпілого, та передав останній мобільний телефон, який забрав у ОСОБА_1, отримавши від неї 400 гривень. Разом з ним на зустріч приїхала його знайомоюОСОБА_4, якій він розповів про події, що сталися.

Обвинувачений наполягав на тому, що не мав умислу спричинити потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Вважав, що травму живота та розрив січового міхура потерпілий міг отримати в результаті падіння, коли йшов додому, оскільки був в стані сильного алкогольного сп`яніння, або внаслідок інших причин. Зазначив, що єдиний удар в область грудної клітини потерпілого він наніс лише захищаючись від неправомірних дій останнього. При цьому повідомив, що від дії потерпілого ніяких тілесних ушкоджень він не отримав, до медичних закладів та правоохоронних органів не звертався.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів, вина останнього підтверджується дослідженими судом доказами.

Так, як слідує із показань потерпілого ОСОБА_1, 01.01.2017 року близько 17 годин він, будучи в стані алкогольного сп’яніння, з метою потрапити додому, перебуваючи центрі м.Миколаєві, підійшов до таксі, що стояло на вул..Декабристів. Звернувшись до водія, яким як з'ясувалось в подальшому був ОСОБА_3, він попросив відвести його на вул..Знаменську в мікрорайон Кульбакіно, Корабельного району. ОСОБА_3 погодився, повідомивши про подвійний святковий тариф оплати, за таку послугу, а саме: 200 гривень. Він, будучи впевненим, що у ще є 300 гривень, сів на переднє пасажирське сидіння автомобілю. Коли автомобіль під'їхав до місця призначення – на вул..Знаменську, він почав шукати у кишенях куртки та штанів гроші, однак не знайшов їх, і запропонував ОСОБА_3 в тимчасове користування свій мобільний телефон в якості запоруки подальшому розрахунку за отриману послугу. Останній погодився. Він почав в кишенях шукати телефон, але також не зміг його знайти. Тоді ОСОБА_3, вийшов із автомобілю, підійшов до дверей переднього пасажирського сидіння, та , відкривши їх, схопив за куртку, і, витягши його із салону автомобіля, наніс йому один удар рукою в область голови зліва, від якого він нахилився вперед, а потім один удар ногою в нижню частину живота, від якого він упав спиною або боком на землю. Поки він лежав на землі, ОСОБА_3 прощупав його кишені, де знайшов мобільний телефон «Fly Q6», та, забравши його, повідомив, що поверне телефон після того, як він віддасть гроші. Забравши телефон ОСОБА_3 поїхав. Деякий час він пролежав на землі, а коли знайшов сили, піднявся та пішов до себе додому, де йому стало гірше. Мати викликала карету швидкої медичної допомоги, і його доставили до ЛШМД, де того ж дня зробили операцію. Ніяких тілесних ушкоджень обвинуваченому він не наносив, можливо висловлювався на адресу останнього нецензурної лайкою.

Свідок ОСОБА_5 ( мати потерпілого) показала, що 01.01.2017 року її син повернувся додому біля 19 години, він знаходився в стані алкогольного сп’яніння, тримаючись за живіт, з закривленим лівим вухом, в брудній куртці, та повідомив, що його побили ногами за те, що він не розрахувався за послуги таксі. Оскільки сину ставало все гірше, біля 21 години вона викликала карету швидкої медичної допомоги. Сина відвезли до ЛШМД, де прооперували. Починаючи з 4 годин 30 хвилин наступного дня вона неодноразово телефонувала на мобільний телефон сина, ніхто не відповідав, а біля 08 години їй відповів чоловік, який сказав, що син повинен йому гроші за послуги таксі, і він готовий за 500 гривень повернути телефон. Вони домовились про зустріч. Під час зустрічі приблизно об 11 годині обвинувачений, отримавши від неї 400 гривень (2 купюри номіналом по 200 гривень), повернув їй телефон сина. В подальшому, коли вона прала речі сина, вона знайшла в них гроші.

Свідок ОСОБА_4 (яка є знайомою ОСОБА_3П.) щодо обставин зустрічі 02.01.2017 року обвинуваченого з матерю потерпілого, дала аналогічні показання.

До показань свідка ОСОБА_4, що стосуються обставин при яких обвинувачений 01.01.2017 року наніс потерпілому тілесні ушкодження, про які їй відомо лише зі слів ОСОБА_3, та які не узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, суд ставить критично, та до уваги їх не приймає.

Названі показання потерпілого та свідків повністю узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.

Як слідує із характеристики ОСОБА_3, останній з 2006 року працює водієм таксі ФОП «Проданюк». Відповідно відомостей, що надані ФОП «Проданюк», з 01.01.2017 року ОСОБА_3 працював на автомобілі НОМЕР_2 (позивний – 2444), виклик перший виклик цього дня в електронному вигляді через диспетчера ОСОБА_3 останній отримав в 17 годин 31 хвилину за адресою: м.Миколаїв, пер. Колективний,11, наступний - о 20 годині 59 хвилин за адресою: м.Миколаїв, пр..Мира, 8 «а».

Згідно відомостей, що містяться у посвідченні водія ВЕВ 029724, ОСОБА_3 отримав посвідчення водія 26.07.2009 року.

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль НОМЕР_2, належить ОСОБА_6, та відповідно до розписки, переданий 03.01.2017 року ОСОБА_7.

Як слідує із протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, 02.01.2017 року о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_1 повідомив правоохоронні органи про те, що 01.01.2017 року приблизно о 17 годині невідомий йому таксист, перебуваючи біля зупинки громадського транспорту «УГМК» в мікрорайоні Кульбакіно в м.Миколаєві, з метою примусу до виконання цивільно-правових зобов’язань по оплаті за надані послуги з перевезень, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя, заволодів належним йому мобільним телефоном «Fly», вартістю 2236 гривень, чимспричинив тяжкі наслідки, у зв’язку з чим він звернувся до ЛШМД м.Миколаєва.

Відповідно даних протоколу огляду місця події від 02.01.2017 року та фото таблиці до нього, місцем вчинення злочину є ділянка проїзної частини вул.. Знаменській в м. Миколаєві, біля зупинки громадського транспорту «УГМК».

Згідно даних протоколу огляду предмету від 02.01.2017 року та фото таблиці до нього, ОСОБА_8 добровільно видала мобільний телефон «Fly», який був оглянутий з вказівкою його технічних даних та з коробкою від нього.

Як слідує із товарного чеку № 6392, мобільний телефон «Fly» , вартістю 2236 гривень, був придбаний в магазині «АЛЛО» в березні 2014 року.

Відповідно постанови органу досудового розслідування від 02.01.2017 року названий мобільний телефон визнаний речовим доказом по кримінальному провадженню та переданий на зберігання потерпілому.

Як слідує із заяви ОСОБА_3, останній 02.01.2017 року добровільно видав працівникам поліції гроші на загальну суму 400 гривень (2 купюри номіналом по 200 гривень), які він отримав 01.01.2017 року він невідомої йому жінки на вул.. Вокзальна за повернення мобільного телефону «Fly».

Згідно даних протоколу огляду від 02.01.2017 року та фото таблиці до нього, названі грошові купюри оглянуті.

Відповідно постанови органу досудового розслідування від 02.01.2017 року дві купюри номіналом по 200 гривень, визнані речовими доказами по кримінальному провадженню та передані на зберігання потерпілому.

Як слідує із виписки з медичної карти стаціонарного хворого №22/9, ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5) доставлено до ЛШМД о 23 годині 25 хвилин 01.01.2017 року. При госпіталізації встановлено діагноз: тупа травма живота, після операції: внутрішньочеревнийрозрив сечового міхура.

Відповідно відомостей, що містяться в виписці з медичної карти стаціонарного хворого № 22, ОСОБА_1 поступив до ЛШМД 01.01.2017 року в ургентному порядку із скаргами на різкі болі в животі. Відповідно до аналізів вміст алкоголю в крові становив у потерпілого становив 1,11 г\л. 02.01.2017 року ОСОБА_1 був переведений до урологічного відділення, звідки виписаний 11.01.2017 року.

Як слідує з висновку судово-медичної експертизи акт №7 від 06.01.2017 року у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді тупої травми живота, внутрішньочеревного розриву січового міхура. Дані тілесні ушкодження могли утворитися від дії тупого твердого предмету, можливо в строк та при обставинах зазначених потерпілим. В наданих медичних документах яких-небудь ушкоджень характерних для самооборони не зазначено. Характер, локалізація та особливості названих тілесних ушкоджень, свідчать, що потерпілому було нанесено не менш одного травматичного впливу в область нижньої частини животу (в надлобкову область). Після таких отримання тілесних ушкоджень потерпілий міг деякий нетривалий час здійснювати цілеспрямовані дії. Утворення таких тілесних ушкоджень в результаті падіння на які-будь предмети, як при прискорені, так і без нього – малоймовірно. Указані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Допитаний в суді експерт ОСОБА_9, який проводив названу судово-медичну експертизу ( акт № 7 від 06.01.2017 року), підтвердив свої висновки, та роз`яснив, що тілесні ушкодження у вигляді тупої травми живота та внутрішньочеревного розриву січового міхура, могли утворитися від дії тупого твердого предмету, в тому числі, обутою ногою, в нижню частину живота (в надлобкову область), в той момент, коли потерпілий знаходився в зігнутому стані, в строк та при обставинах вказаних потерпілим. При обставинах вказаних обвинуваченим ( від удару коліном в область грудної клітини), встановлені у потерпілого тілесні ушкодження, утворитися не могли. Без нанесення травматичного впливу або в результаті падіння потерпілого, розрив січового міхура малоймовірний.

Проаналізувавши досліджені докази, суд находить доводи обвинуваченого про те, що він не мав на меті із застосуванням насильства, примусити потерпілого оплатити його послуги з перевезення, та про те, що удар коліном в область грудної клітини потерпілого він наніс, перебуваючи у стані необхідної оборони, оскільки був вимушений захищатись від неправомірних дій останнього, є не спроможними.

Такі твердження обвинуваченого, спростовуються показаннями потерпілого про те, що будь-яких тілесних ушкоджень він обвинуваченому не спричиняв, в той час як саме обвинувачений, витягнувши із застосуванням фізичної сили із салону автомобілю, наніс йому два удари, один із яких - ногою в нижню область живота, від якого він впав на землю, після чого витягнув у нього із куртки та забрав собі належний йому мобільний телефон, пообіцявши повернути після повернення йому грошей за надання послуг з перевезення. Показання потерпілого повністю співпадають: із показаннями свідка ОСОБА_5 ( матері потерпілого ОСОБА_1Ю.), яка наступного дня, додзвонившись до обвинуваченого на мобільний телефон, який останній відібрав у її сина, домовилась з ним про зустріч, під час якої, віддавши на вимогу ОСОБА_3, 400 гривень, отримала від останнього названий мобільний телефон; відомостями, що містяться у розписці обвинуваченого ОСОБА_3, згідно яких останній отримав від незнайомої йому жінки 02.01.2017 року в обмін на мобільний телефон 400 гривень; даними протоколу огляду від 02.01.2017 року, згідно яких ОСОБА_5 добровільно видала мобільний телефон «Fly», який їй віддав обвинувачений; та з висновками судово-медичної експертизи від №7 від 06.01.2017 року щодо строку та обставин, отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень.

Виходячи з положень ст.. 36 КК України, обов'язковою умовою для виникнення у винного стану необхідної оборони є вчинення потерпілим суспільно небезпечного посягання на життя, здоров'я, інші охоронювані законом права, інтереси винного або іншої особи, інтереси держави або суспільства, яке б викликало об'єктивну необхідність у негайному захисті шляхом заподіяння фізичної шкоди у визначених законом межах. Така шкода має бути необхідною і достатньою для негайного відвернення чи припинення посягання.

Дослідженими у судовому засіданні доказами об'єктивно не підтверджено вчинення потерпілим таких дій, які б становили реальну загрозу для життя і здоров'я ОСОБА_3 і не могли бути відверненими або припиненими без заподіяння ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень.

Навпаки, саме дії ОСОБА_3 по відношенню до потерпілого, враховуючи сукупність всіх обставин вчиненого обвинуваченим діяння, характер заподіяння тілесних ушкоджень та спосіб їх нанесення обутою ногою в життєво - важливий орган – живіт, були активні та цілеспрямовані.

Виходячи з цих обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 у стані необхідної оборони не перебував.

За такого, надуманими, суд находить, і доводи обвинуваченого про те, що потерпілий, який знаходився в стані сильного алкогольного сп`яніння, міг отримати тяжкі тілесні ушкодження в результаті падіння на якийсь твердий предмет по дорозі додому. Таке припущення ОСОБА_3, спростовується показаннями потерпілого ОСОБА_1 про те, що тілесні ушкодження він отримав лише внаслідок неправомірних дій обвинуваченого, по дорозі додому він не падав; що повністю узгоджується з показаннями експерта ОСОБА_9 про те, що виявлені у ОСОБА_1 тяжкі тілесні ушкодження, останній міг отримати лише при зазначених ним обставинах, при інших обставинах, в тому числі при падінні потерпілого, отримати такі тілесні ушкодження не можливо.

Зазначені докази спростовують і аргументи обвинуваченого про те, що нанесений ним удар коліном в область грудної клітини потерпілого не міг спричинити розрив січового міхура, що січовий міхур міг розірватися з інших причин та за інших обставин.

Обрану обвинуваченим позицію суд сприймає як бажання уникнути кримінальної відповідальності.

Цивільно-правові зобов'язання як елемент цивільних правовідносин передбачають наявність у однієї сторони права на вчинення певних дій, в іншої - обов'язку їх вчинення. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тому суд не може погодитися з доводами захисника про відсутність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України, оскільки в судовому засіданні і обвинувачений, і потерпілий, які раніше не були знайомі, підтвердили той факт, що обвинувачений на прохання потерпілого, надав йому послуги з перевезення, обумовивши з ним розмір таких послуг – 200 гривень, а після того як він виконав умови домовленості – доставивши потерпілого до місця призначення, із застосуванням насильства забрав у останнього мобільний телефон в обмін на повернення йому в подальшому грошей за надані послуги, примушуючи ОСОБА_1, таким чином, виконати, взяті на себе цивільно-правові зобов’язання. Що узгоджується з показами свідка ОСОБА_5, яка наступного дня 02.01.2017 року на вимогу ОСОБА_3 під час зустрічі передала йому 400 гривень в обмін на мобільний телефон сина, та показаннями свідка ОСОБА_4, яка була присутньою при зустрічі обвинуваченого ОСОБА_3 з матерю потерпілого – ОСОБА_5, під час якої обвинувачений повернув останній мобільний телефон в обмін на гроші.

В той же час, необґрунтованими є протилежні твердження захисника про те, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. ч 3 ст. 355 КК України, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України.

Як убачається із досліджених судом доказів, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 355 КК України, тобто примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов`язань, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи (акт № 7 від 06.01.2017 року), внаслідок застосованого до ОСОБА_1 насильства йому були заподіянні тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознаки небезпеки для життя.

Згідно з усталеною судовою практикою уразі якщо в процесі примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань потерпілому було заподіяне умисне тяжке тілесне ушкодження, то такі наслідки не охоплюються кваліфікуючою ознакою, передбаченою ч. 3 ст. 355 КК України – «Примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, поєднане з насильством небезпечним для життя чи здоров`я» оскільки законодавцем установлено більш сувору відповідальність ( за санкцією) за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а тому такі дії потрібно окремо кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України.

На підставі викладеного, проаналізувавши досліджені докази, суд приходить до переконання про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень. Дії останнього, які виразились у примушуванні до виконання цивільно-правового зобов’язання, тобто у вимозі виконати цивільно-правове зобов’язання, поєднаному з насильством небезпечним для життя і здоров'я, що спричинило тяжкі наслідки, суд кваліфікує за ч. 3 ст. 355 КК України. Дії обвинуваченого, які виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, кваліфікуються судом за ч. 1 ст. 121 КК України.

Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд бере до уваги, що останній обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких, є насильницькими і спрямованими на здоров’я людини,та дані про його особу, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює, в цілому характеризується позитивно.

Крім того, суд приймає до уваги прохання потерпілого призначити ОСОБА_3 покарання в максимальному розмірі, передбаченому санкціями інкримінованих останньому кримінальних правопорушень.

В якості обставин, які пом’якшують покарання, суд визнає часткове відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди, завданої його злочинними діями.

Враховуючи конкретні фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, з метою його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі.

При цьому, таких обставин, які б були підставою для застосування до обвинуваченого ст.. 75 КК України, суд не встановлено.

Разом з цим, з урахуванням положень ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 р.), враховуючи, що ОСОБА_3 в період з 02.01.2017 року по 04.01.2017 року утримувався під вартою на стадії досудового розслідування в межах даного кримінального провадження, в строк відбування ним призначеного покарання у виді позбавлення волі, слід зарахувати період його утримання під вартою - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Щодо позовних вимог прокурора та потерпілого, які обвинувачений не визнав, суд звертає увагу на таке.

Позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого на користь Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги 4 635 гривень 31 копійки, заявлені прокурором Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах названого медичного закладу, пов’язані з витратами на стаціонарне лікування з 01.01.2017 року по 11.01.2017 року потерпілого ОСОБА_1

У відповідності до ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров?я на лікування потерпілого від цього злочину. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Відтак, приймаючи до уваги положення ст.206 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення вироку), враховуючи, що лікування, яке отримував потерпілий, пов’язане із протиправними діями обвинуваченого, а спричинена медичному закладу названа матеріальна шкода, залишилася невідшкодованою, вимоги прокурора з підстав, зазначених в ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1206 ЦК України, суд находить законним та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується цивільного позову потерпілого про стягнення з обвинуваченого: матеріальну шкоду, пов’язану з витратами на ліки в сумі 504 гривні 54 копійки; залишок по втраченій заробітній платі за січень 2017 року в розмірі 1674 гривні 40 копійок та матеріальну шкоду в розмірі 16000 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Відповідно до ч. 1ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Як слідує із ч. 1 ст.. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Заявлені вимоги потерпілого щодо стягнення матеріальної шкоди складалися із витрат на ліки та шкоди, пов’язаної з втратою потерпілим заробітку.

Докази щодо витрат на придбанням ліків, потерпілий їх підтвердив, надавши суду чеки та квитанції про їх купівлю, на загальну суму 5 504 гривні 54 копійки. За такого, враховуючи, що потерпілий просить суд стягнути з обвинуваченого лише невідшкодовану останнім суму – 504 гривні 54 копійки, яка підтверджена документально, вимоги потерпілого, на думку суду, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується матеріальної шкоди пов’язаної з втратою потерпілим заробітку, то відповідно до ч. 2 ст. 1195 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності.

Як вбачається з долучених до позовної заяви документів, ОСОБА_1 з серпня 2016 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Стефанія-К», які були припинені 31.12.2016 року у зв’язку з закінченням строку дії трудового договору, що підтверджується даними трудової книжки. Новий трудовий договір із своїм роботодавцем ТОВ «Стефанія-К» останній повинен був укласти 03.01.2017 року у зв’язку з тим що потрапив до лікарні та знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджується даними листка непрацездатності. 23.01.2017 року ОСОБА_1 приступив до роботи уклавши договір з роботодавцем. Так за період роботи з 23.01.2017 року по 31.01.2017 року отримав 901 гривень 60 копійок, залишок по втраченій заробітній платі за січень 2017 року складає 1674 гривень 40 копійок.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого суми втраченого заробітку ОСОБА_1 внаслідок втрати працездатності суд находить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням інформації про розмір заробітної плати, що була надана суду потерпілим.

Що стосується вимог потерпілого про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди на суму 16000 гривень, то, на думку суду, відповідно до вимог ст.. 1168 ЦК України, ці вимоги останнього є законними та обґрунтованими. Тому з урахуванням тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, з приводу яких він проходив стаціонарне та амбулаторне лікування в закладах охорони здоров'я, що потягло вимушені зміни у його життєвих зв’язках та у звичайному способі життя, а також, глибини душевних страждань потерпілого, а також з урахуванням майнового стану обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вимоги потерпілого підлягають задоволенню в повному обсязі.

Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до положень, визначених ч.9 ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 355, ч.1 ст.121 КК України, та призначити йому покарання :

за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

за ч. 3 ст. 355 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 ( чотири) роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Рахувати строк покарання ОСОБА_3 з часу приведення вироку до виконання. Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання попереднє ув’язнення з 02.01.2017 року по 04.01.2017 р року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави в особі Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги, щодо відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_1 в сумі 4 635 гривень 31 копійок ( р/р 31554201143958 ГУ ДКСУ у Миколаївській області МФО 826013 код ЄДРПОУ 05483090 )

Стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1, завдану злочином, матеріальну шкоду у сумі 504 гривні 54 копійок, залишок по втраченій заробітній платі у розмірі 1674 гривні 40 копійок, та моральну шкоду у сумі 16000 гривень.

Речові докази по кримінальному провадженню: гроші 400 гривень, які належать ОСОБА_5, та знаходяться у неї на зберіганні, а також мобільний телефон «Fly», що належать потерпілому ОСОБА_1 та знаходяться у нього на зберіганні – залишити в розпорядженні володільців.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Корабельний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя О.В.Кутурланова