Ухвала суду № 77202599, 18.10.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/2100/17

1-кп/415/119/18

УХВАЛА

Іменем України

18 жовтня 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Шевченко О.В.

за участю секретаря Бервено Ю.В.

прокурора Панасенка В.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017130240000812 від 23.04.2017 стосовно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, не працюючого, інваліда III групи, раніше судимого 27.02.1992 Лисичанським міським судом Луганської області за ст.140 ч.1, ст. 215-3 ч.1, ст. 42 КК України (1960 року) до 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.46-1 КК України з відстрочкою виконання вироку на 2 роки; 18.11.1994 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 141 ч.2, ст. 142 ч.1, ст.183 ч.1, ст. 42, ст. 43 КК України (1960 року) до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 20.12.2001 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 42, ст. 185 ч.2, ст. 187 ч.2, ст. 357 ч.3 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 17.05.2002 Апеляційним судом Луганської області вирок Лисичанським міським судом Луганської області від 20.12.2001 переглянуто, вважати засудженим за ст. 42, ст. 185 ч.2, ст. 186 ч.2, ст. 357 ч.3 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 10.08.2005 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 187 ч.1, ст. 289 ч.2, ст. 69, ст. 70 ч.1, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі; 16.10.2009 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч.2, ст. 185 ч.3, ст.186 ч.2, ст. 187 ч. 2, ст. 69, ст.190 ч.2, ст.70, ст. 71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; 01.03.2017 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч.2 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання звільненого із іспитовим строком на 2 роки, проживаючого без реєстрації за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Сімферопольська, буд. 83,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Лисичанського міського суду Луганської області перебуває обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017130240000812 від 23.04.2017 у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.

У судовому засіданні від захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому останній, просив скасувати або змінити відносно його підзахисного – обвинуваченого ОСОБА_2, запобіжний захід у виді тримання під вартою на альтернативний, посилаючись на практику ЄСПЛ зазначив, що існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину, зі спливом певного часу, перестає бути достатньою умовою для продовження строку тримання під вартою, оскільки обвинувачений перебуває під вартою вже більше року, хворіє та потребує лікування у протитуберкульозному закладі.

Прокурор Лисичанської місцевої прокуратури ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_1 та просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2, посилаючись на те, що останній обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, який відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень, підстави, за яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не змінились, ризики, не зменшились. Про ризик можливості переховування обвинуваченого від суду, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, свідчить така обставина, як тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим ОСОБА_2, у вчиненні інкримінованого йому злочину. До того ж обвинувачений неодноразово судимий.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав клопотання свого захисника – адвоката ОСОБА_1 та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.

Суд, вислухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд зазначає, що згідно ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду, відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції (§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи із загальних принципів Конвенції, судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження, звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов’язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу, цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з’ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов’язані переглядати правомірність попереднього ув’язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися у кожному випадку, відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140).

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_4 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року, Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину, є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…».

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов’язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з’явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що у цій справі загальний термін тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою становить майже 1 рік і 06 місяців, абстрактні доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються конкретними доказами.

Разом з тим, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 має постійне місце проживання, хворіє на туберкульоз та потребує лікування.

За таких обставин, у межах даного провадження необхідно дослідити можливість застосування стосовно ОСОБА_2 альтернативних запобіжних заходів.

Судом встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, який відповідно до санкції статті карається позбавленням волі від 5 до 8 років, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, при цьому суд вважає доведеним стороною обвинувачення ризику можливості переховування від суду з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому суд вважає що особисте зобов’язання є в даному випадку надзвичайно м’яким запобіжним заходом, особисту поруку не можна застосувати через відсутність поручителів, а застава навіть у мінімальному визначеному законом розмірі, який для тяжких злочинів складає двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є непомірною для обвинуваченого, а тому, на думку суду, єдиним достатнім запобіжним заходом, який забезпечить виконання ОСОБА_2 покладених на нього процесуальних обов’язків, є домашній арешт, пов’язаний із забороною обвинуваченому залишати житло з 21.00 години вечора до 06.00 години ранку.

При цьому, суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого, згідно ч. 5 ст. 194 КПК України, наступні обов’язки: 1) прибувати за кожною вимогою до суду, прокурора, який розглядає кримінальне провадження та 2) не відлучатися за межі міста Лисичанська Луганської області без дозволу суду або прокурора, терміном на 2 місяці, тобто до 18 грудня 2018 року що, на думку суду, достатньо забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2 та відповідатиме вимогам закону.

Керуючись ст.ст.176 - 178, 181, 186, 193, 194, 196, 201, 202, 331, 372, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 про зміну ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу – задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 - змінити на домашній арешт, який полягає у забороні обвинуваченого залишати житло за адресою: м. Лисичанськ, вул. Сімферопольська, буд. 83, у період часу з 21 години до 06 години.

Відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України, зобов’язати обвинуваченого ОСОБА_2 прибувати за кожною вимогою до суду, прокурора, який розглядає кримінальне провадження та не відлучатися за межі міста Лисичанська Луганської області без дозволу суду або прокурора.

Звільнити ОСОБА_2 з під варти в залі суду негайно.

Роз’яснити обвинуваченому ОСОБА_2, що у разі не виконання покладених обов’язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому та направити начальнику Лисичанського ВП ГУНП у Луганській області, на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_2 під час дії відносно останнього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 18 грудня 2018 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: О.В. Шевченко