Рішення № 77196181, 18.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2018 року № 826/9837/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, у встановленому Законом України «Про прокуратуру» розмірі, згідно листа № 20108/02/Р-1966 від 13.06.2018;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 19.04.2018 нарахування ОСОБА_1 пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи без обмеження максимального розміру пенсії на підставі наданих документів та довідки, виданої Генеральною прокуратурою України № 18-37 зп від 16.04.2018;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату ОСОБА_1 призначеної та нарахованої пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи без обмеження максимального розміру пенсії та без обмеження розміру виплати пенсії у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 19.04.2018, а в подальшому - довічно здійснювати належні виплати пенсії за вислугу років щомісячно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що має право на перерахунок пенсії згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, з огляду на що, відмова відповідача здійснити такий перерахунок та виплату пенсії є неправомірною.

13.08.2018 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії набрала чинності нова редакція Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014, відповідно до приписів якої, відповідачем було призначено та обраховано розмір пенсії позивача. Також наголошено, що на момент звернення позивача із заявою до пенсійного органу ОСОБА_1 продовжує працювати в Генеральній прокуратурі України, що у свою чергу впливає на те, що відповідно до положень п. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» позивач отримує обраховану пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після звільнення з роботи виплата пенсії позивача буде поновлена у відповідності до Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).

Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, ОСОБА_1 працює в органах прокуратури.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано неправомірними дії Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києва щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001) та зобов'язано Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києва призначити та виплачувати пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001), виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України №18-289зп від 18.07.2017, починаючи з 17.08.2017, а в подальшому довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі № 754/11663/17 апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2017 задоволено частково. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, зобов`язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 половину строку навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1992 по 23.05.1997 року, що становить 2 роки 4 місяці 11 днів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

19.04.2018 позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Надалі, з 19.04.2018 позивача взято на облік та призначено пенсію за вислугу років в розмірі 4258,21 грн.

30.05.2018 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про роз'яснення, чому розмір пенсії визначений не у відповідності із Законом України «Про прокуратуру», а саме: виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи без обмеження максимального розміру пенсії.

Листом № 20108/02/Р-1966 від 13.06.2018 відповідач повідомив, що призначена позивачу пенсія, обчислена відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Генеральної прокуратури України від 19.04.2018 №18-41зп. Проте, зважаючи на те, що позивач на даний час працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії, тому пенсія виплачується у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у сумі 4258,21 грн. Також, роз'яснено, що після звільнення з роботи виплата пенсії позивачу буде поновлена згідно Закону України «Про прокуратуру». (а. с. 20-21)

Вважаючи, що визначений відповідачем розмір пенсії не відповідає вимогам чинного законодавства та обрахований неправомірно, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Протягом певного періоду роботи позивача в органах прокуратури, пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалось ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 (у попередній редакції), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Приписами ч. 12 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 (у попередній редакції) було передбачено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Надалі, з 15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, відповідно до п. п. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів.

Таким чином, з 15.07.2015 Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII по іншому урегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. (ч. 2 ст. 86 Закону № 1697-VII)

Як установлено судом, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 19.04.2018, а отже, на момент такого звернення, діяли положення Закону № 1697-VII, якими визначено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, суд вважає, відповідачем правомірно та у відповідності до положень Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII взято до розрахунку пенсії величину 60% від заробітної плати.

Посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України відмова пенсійного органу в здійсненні перерахунку пенсії, виходячи з розміру 90% від заробітної плати приводить до звуження змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення, що були гарантовані законом у попередній редакції, не приймається судом до уваги, оскільки на момент звернення позивача з заявою про призначення та перерахунок пенсії, по іншому урегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури.

Водночас, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії у розмірі 90% від заробітної плати, не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, тобто не відбулося звуження обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавлення його права на соціальний захист.

Необхідно наголосити, що з урахуванням такого елемента принципу верховенства права як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Судом також ураховується і правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, у якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

У свою чергу, Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування пенсії, згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, без обмеження максимального розміру пенсії не підлягає задоволенню.

Також суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві правомірно здійснює нарахування та виплату позивачу пенсії у період роботи позивача на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з огляду на таке.

Приписами п. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що з 01.01.2018 пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Ураховуючи те, що на дату призначення пенсії за вислугу років і по сьогоднішній день ОСОБА_1 продовжує працювати в Генеральній прокуратурі України на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах, відповідач з дотриманням норм законодавства здійснює виплату пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не Закону України «Про прокуратуру». (а. с. 22-25)

Судом не враховуються посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовними вимогами щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а отже судами вже розглядались дані позовні вимоги та вже надана правова оцінка, з огляду на наступне.

Як уже зазначалось вище, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано неправомірними дії Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києва щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001 р.) та зобов'язано Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києва призначити та виплачувати пенсію за вислугу років згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001), виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України №18-289зп від 18.07.2017, починаючи з 17.08.2017, а в подальшому довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі № 754/11663/17 апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2017 задоволено частково. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, зобов`язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 половину строку навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1992 по 23.05.1997 року, що становить 2 роки 4 місяці 11 днів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Необхідно врахувати те, що у даних судових рішеннях надавалась правова оцінка правомірності дій пенсійного органу щодо відмови в призначенні пенсії позивачу та обрахунку такої, а не питання правомірності відмови у перерахунку пенсії з урахуванням певних складових та розмірів, що надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом № 20108/02/р-1966 від 13.06.2018.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими, з огляду на що наявні підстави для відмови у задоволення позову.

Керуючись статтями 77, 90, 241 - 246, 255, 263, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко