Рішення № 77189900, 16.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.10.2018 р. справа №2040/6409/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_3 до Управління служби безпеки України в Полтавській області про1) визнання протиправним та скасування рішення начальника Управління Служби безпеки України в Полтавській області генерал-майора ОСОБА_4 від 31.07.2018 р. №66/11/6-8313 щодо відмови ОСОБА_3 в задоволенні письмового рапорту від 02.07.2018 р. про надання соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 2) зобов'язання Управління Служби безпеки України в Полтавській області задовольнити рапорт ОСОБА_3 від 0207.2018 р. та надати ОСОБА_3 соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, -

встановив:

Позивач, гр. ОСОБА_3, в порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправним та скасування рішення начальника Управління Служби безпеки України в Полтавській області генерал-майора ОСОБА_4 від 31.07.2018 р. №66/11/6-8313 щодо відмови ОСОБА_3 в задоволенні письмового рапорту від 02.07.2018 р. про надання соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 2) зобов'язання Управління Служби безпеки України в Полтавській області задовольнити рапорт ОСОБА_3 від 0207.2018 р. та надати ОСОБА_3 соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що відмова відповідача у наданні ОСОБА_3 відпустки для догляду за дитиною суперечить приписам Конституції України щодо відпусток, а також вимогам ст. ст. 10-1, 11 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нормам ст. ст. 18, 20 Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», оскільки на думку позивача. Станом на липень 2018 року особливий період в Україні не діяв, а тому відсутні перешкоди для надання йому бажаної відпустки.

Відповідач, УСБУ в Полтавській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що рішення щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_3 про надання відпустки для догляду за дитиною було прийнято ним правомірно, оскільки в умовах особливого періоду, який діє в України, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку, а також відпусток (будь-яким військовослужбовцям) у зв’язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

За матеріалами справи судом установлено, що позивач, ОСОБА_3, у якості військовослужбовця проходить публічну службу в органах та підрозділах Служби безпеки України, 02.07.2018 року звернувся з письмовим рапортом стосовно надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до рапорту приєднав документи про народження дитини та про вихід дружини на роботу.

Рішенням відповідача, УСБУ в Полтавській області, оформленим листом №66/11/6-8313 від 31.07.2018 року, в задоволенні означеного рапорту було відмовлено.

Як з’ясовано судом, фактичною підставою для прийняття оскарженого рішення послугувало судження владного суб’єкта про не завершення в Україні особливого періоду станом на час виникнення спірних правовідносин – у липні 2018 року.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб’єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу надання військовослужбовцям – чоловікам соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Так, згідно норм ч. 19 ст. 10-1 Згаданого закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 р. по провадженню №К/9901/3766/18 (справа №825/932/16) викладено правовий висновок з приводу застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. 18 Закону України «Про відпустки», п.п. 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», згідно з яким надання військовослужбовцям-чоловікам таких відпусток в особливий період не передбачено, окрім виняткових випадків, як-то: потреба у постійному якісному медичному догляді за дитиною та нездатність дружини забезпечити такий догляд у силу психічних і фізіологічних якостей власного організму.

Звертаючись до відповідача з письмовим рапортом з приводу надання відпустки, військовослужбовець не подав жодних документів про існування виняткових сімейних обставин родини та про фактичну відсутність і об’єктивну неможливість забезпечити материнське піклування про дитину.

До суду позивач таких доказів також не подав.

Окрім того, вирішуючи спір, окружний адміністративний суд вважає за необхідне взяти до уваги правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування приписів Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України від 17.03.2014р. №303, який міститься у постанові від 26.09.2018 р. у провадженні №К/9901/11805/18 (справа №813/1919/16) та відповідно до якого 1) сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію, 2) закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому на даний час в Україні діє особливий період, 3) однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість, факт наявності порушеного суб’єктивного права позивача не знайшов свого підтвердження за результатами судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 17 жовтня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.