Рішення № 77189288, 08.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4582/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Карп’як О.О.,

секретар судового засідання Лубоцька Н.І.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс Захід» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та скасування рішень, -

встановив:

08.12.2017 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс Захід» до Державної фіскальної служби України, у якій позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення ДФС України №23123/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №75/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23124/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №76/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23122/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №81/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов’язати ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №75/2 від 14.08.2017 року, податкову накладну №76/2 від 14.08.2017 року, податкову накладну №81/2 від 17.08.2017 року, подані ТзОВ «Адванс Захід».

Ухвалою від 11.12.2017 року відкрито провадження у справі.

30.01.2018 року позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову, позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення ДФС України №23123/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №75/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23124/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №76/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23122/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №81/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- визнати дії посадових осіб ДФС України в частині винесення рішення №23123/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №75/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23124/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №76/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23122/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №81/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданих ТзОВ «Адванс Захід».

Ухвалою від 30.01.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.

Ухвалою від 30.01.2018 року клопотання про закриття провадження задоволено, закрито провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 року скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому, судом апеляційної інстанції вказано, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання відновлення порушених прав позивача при зверненні до адміністративного суду з вказаним позовом.

Ухвалою від 25.04.2018 року прийнято справу до провадження, за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

02.07.2018 року позивачем подано заяву про відшкодування витрат, понесену ним на професійну правову допомогу в розмірі 28740 грн.

Ухвалою від 16.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиція позивача:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем подано на реєстрацію через систему електронного адміністрування «М.E.Doc» податкові накладні №75/2 від 14.08.2017 року, №76/2 від 14.08.2017 року, №81/2 від 17.08.2017 року, однак, відповідно до квитанцій, реєстрація даних податкових накладних була зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України, оскільки відповідають критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 року №567. Також вказано, що за результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД. В подальшому, позивачем отримано рішення про відмову а реєстрації таких податкових накладних, що оскаржуються. Як вказує позивач, в оскаржуваних рішення не вказано жодних підстав, з яких прийнято таке рішення. Позивач не погоджується з прийнятими рішеннями та вважає такі незаконними, прийнятими з порушеннями вимог чинного законодавства. Суть невірного визначення відповідачем рівня ризику полягає лише в тому, що позивач придбав у ПП «Гові» добовий молодняк курчат, який до моменту його реалізації ТОВ «Украгро- Полісся» виріс та отримав назву «курка бройлера». Після зупинення реєстрації податкових накладних, позивачем надіслано всі п первинні документи у підтвердження реальності господарських операцій, які комісією ДФС України були проігноровані та прийнято оскаржувані рішення, які не містять жодних підстав для відмови.. Також вважає, що на сьогоднішній день відсутній порядок, затверджений КМ України, що визначає порядок зупинення реєстрації податкових накладних. Відтак, оскаржувані рішення не відповідають критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, породжують його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов’язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб’єкта владних повноважень. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Представника позивача також неодноразово надавались пояснення, зокрема від 30.01.2018року, від 02.07.2018 року, від 15.08.2018 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у заявах по суті справи, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Заперечення відповідача :

Суть заперечень зводиться пояснень, поданих у клопотанні про закриття провадження у справі, зокрема про те, що оскільки податкові накладні є зареєстровані у ЄРПН, відтак оскаржувані рішення втратили чинність. Тому вважає, що підстав для задоволення позовних вимог немає.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з’ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Між позивачем та ТзОВ «Агро – Полісся» 01.12.2016 року укладено договір поставки №4, відповідно дл якого позивач передав у власність покупця живу курку.

На виконання договору поставки, позивачем передано ТзОВ «Украгро – Полісся» живу курку бройлера, що підтверджується видатковими накладними та направлено для реєстрації податкові накладні №75/2 від 14.08.2017 року, №76/2 від 14.08.2017 року та №81/2 від 17.08.2017 року.

Згідно інформації, зазначеній в квитанції №1, реєстрація таких податкових накладних зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України, оскільки така відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 року №567. Також вказано, що за результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД.

По податковій накладній №75/2 від 14.08.2017 року, позивачем до податкового органу подано документи у підтвердження реальності вказаних господарських операцій 14.09.2017 року та письмові пояснення.

По податковій накладній №76/2 від 14.08.2017 року, позивачем до податкового органу подано документи у підтвердження реальності вказаних господарських операцій 14.09.2017 року та письмові пояснення.

По податковій накладній №81/2 від 14.08.2017 року, позивачем до податкового органу подано документи у підтвердження реальності вказаних господарських операцій 14.09.2017 року та письмові пояснення.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, позивачем 14.09.2017 скеровано до контролюючого органу по вказаних податкових накладних пояснення, копії договору купівлі - продажу курчат від 18.01.2017 року №4, видаткових накладних, товарно – транспортних накладних, договору поставки №4 від 01.12.2016 року, додатків до контракту, банківських виписок, витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договору від 03.01.2017 року №ЖОВ/01/У/9/38621447/2017 з додатком.

Однак, ДФС України 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №75/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних №23123/38767420, 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №76/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних №23124/38767420, 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №81/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних ДФС України №23122/38767420.

Однак, 18.08.2017 року (а.с.116 -118 том 1) ДФС України зареєстровано датою надсилання податкові накладні №75/2 від 14.08.2017 року, №76/2 від 14.08.2017 року, а 22.08.2017 року – податкову накладну та №81/2 від 17.08.2017 року на підставі Закону України 6776-д.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Відповідно до пункту 201.16 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 74.2 статті 74 ПК України в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1246 від 29/12/2010 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Порядок №1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог ПК України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Як передбачено пунктом 12 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу

Згідно із пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Відповідно до підпункту 201.16.1. пункту 201.16 статті 201 ПК України у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:а) порядковий номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Надіслані для реєстрації в ЄРПН податкові накладні №75/2 від 14.08.2017 року, №76/2 від 14.08.2017 року та №81/2 від 17.08.2017 року були доставлені до центрального рівня ДФС України та прийняті системою, однак їх реєстрація зупинена на підставі підпункту 201.16 статті 201 ПК України з такої підстави: податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризику, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до пункту 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567 (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Критерії) моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній/розрахунку коригування, яку (який) подано на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01.01.2017 року в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеному у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01.01.2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75% загального такого залишку для платників) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI ПК України, стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі.

Отже суд зазначає, що визначення фіскальним органом у квитанціях конкретного критерію ризику прямо впливає на можливість надання в подальшому платником податків відповідних документів, перелік яких міститься у наказі Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року №567, яким затверджено Вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Вичерпний перелік документів).

Відповідно до пункту 1 Вичерпного переліку документів у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв такими документами є:

1) договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством;

2) для критерію, зазначеного в підпункті 2 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 ПК України (в редакції, чинній на дату зупинення реєстрації спірної податкової накладної), письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті "в" підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податку протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у такій податковій накладній/розрахунку коригування. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з підпунктом 201.16.3 цього пункту України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 7 грудня 2017 року

№ 2245-VIII, внесено зміни до ПК України, зокрема у розділі XX "Перехідні положення» п.57-1 зазначено, що податкові накладні / розрахунки коригування, реєстрацію яких у Єдиному реєстрі податкових накладних зупинено відповідно до пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу, реєструються з урахуванням вимог пунктів 200-1.3 та 200-1.9 статті 200-1 та пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу не пізніше 2 січня 2018 року, крім: податкових накладних/розрахунків коригування, щодо яких станом на 1 грудня 2017 року не подані пояснення і копії документів відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу; податкових накладних/розрахунків коригування, щодо яких прийнято рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних, по яких станом на 1 грудня 2017 року не розпочинали процедуру оскарження в адміністративному або судовому порядку. ОСОБА_3 набрав чинності 01.01.2018 року.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Даючи офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?а;…&? ;».

Також у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).

Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та, що відповідач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю порушив його права, свободи чи інтереси і що в нього виникло право на звернення до суду за їх захистом.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач зазначає, що оскаржувані рішення не скасовані, можуть негативно впливати на потенційних контрагентів позивача. Однак такі твердження позивача не обґрунтовуються жодними доказами, а є лиш припущеннями.

Суд вказує на те, що обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив рішення дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження (порушення) її прав, свобод, покладення на неї обов'язків. Прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, як правило, є результатом вчинення ряду дій з дотриманням певної процедури. З огляду на те, що в правовому регулюванні бере участь саме рішення суб'єкта владних повноважень, а не окремі дії, вчинені в процесі здійснення владних повноважень, за результатами яких прийнято рішення, то визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішень є належним способом захисту порушених прав та інтересів, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення суд вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач вказує про необхідність задоволення позову як ефективного способу захисту його прав, оскільки це необхідно для повного відновлення законних прав та інтересів, зокрема що стосується ділової репутації . Також вказує, що такі рішення і дії, що оскаржуються мали негативні наслідки для його ділової репутації, однак жодних доказів такого теж не подано.

Водночас статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція) встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конвенція ратифікована 17.07.1997 Законом України №475/97-ВР, отже, відповідно до вимог статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, в його постанові від 31.05.2016 у справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Проаналізувавши вищевикладене, оскільки в даному випадку ДФС України зареєстровано датою надсилання податкові накладні №75/2 від 14.08.2017 року, №76/2 від 14.08.2017 року, а 22.08.2017 року – податкову накладну та №81/2 від 17.08.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII, відтак рішення ДФС України №23123/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №75/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23124/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №76/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, рішення ДФС України №23122/38767420 від 31.10.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №81/2 в Єдиному реєстрі податкових накладних - втратили свою чинність, відповідно, ці рішення не створюють для ТзОВ «Адванс Захід» (позивача) обов'язків і не порушують його прав, відтак, не створює жодних правових наслідків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України та частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У разі відмови в задоволенні позовних вимог, судові витрати позивачу не відшкодовується.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, пп.15.5 п.15 КАС України, суд –

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс Захід» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та скасування рішень, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.10.2018 року.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна