Рішення № 77188876, 18.10.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2770/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач), в інтересах якого звернувся представник позивача - адвокат ОСОБА_2, до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Старобільське ОУПФУ), відповідно до якої просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Старобільського ОУПФУ щодо невиплати пенсії з червня 2017 року;

- зобов'язати Старобільське ОУПФУ відновити виплату та нарахування пенсії з дня призупинення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком. Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та з червня 2017 року перебуває на обліку в Старобільському ОУПФУ. З 01 червня 2017 року не отримує пенсійні виплати, відповідач не розпочав виплату пенсії позивачу на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 7 від 07.03.2018 та №13 від 02.05.2018. Рішення щодо припинення виплати пенсії відповідачем не приймалося.

Позивач вважає що, припиняючи виплату пенсії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003), та таким чином порушено його конституційні права, у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні заявлених вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 29-30).

13.04.2017 позивач звернувся до управління із заявою про запит пенсійної справи з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, де до цього часу перебував на обліку.

19.04.2017 до управління соціального захисту населення Новоайдарської райдержадміністрації відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» управлінням направлений список осіб, які звернулися за призначенням (відновленням) пенсій для розгляду на комісії. ОСОБА_1 зазначена під номером 26.

12.03.2018 від Новоайдарської райдержадміністрації надійшов витяг з протоколу № 7 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.03.2018, згідно якого ухвалено відмовити в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016.

Розпорядженням від 20.06.2017 № 3840 позивача прийнято на облік до Старобільського ОУПФУ до виплати 01.03.2016 згідно атестату Ізюмського ОУПФУ Харківської області, проте виплату пенсії не розпочато на підставі рішення комісії про відмову у призначенні соціальної виплати.

17.04.2018 позивач знову звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.

19.04.2018 до управління соціального захисту населення Новоайдарської райдержадміністрації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі і здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам» управлінням направлений список осіб, які звернулися за призначенням (відновленням) пенсій для розгляду на комісії. ОСОБА_1 зазначена під номером 21.

07.05.2018 від Новоайдарської райдержадміністрації надійшов витяг з протоколу № 13 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщений особам від 02.05.2018, згідно якого ухвалено відмовити в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016.

Просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 10.02.1999 № 119288 (арк. спр. 11).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.04.2017 № 0000176786, виданої управлінням соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - 93500, АДРЕСА_1 (арк. спр. 108).

За інформацією управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області від 27.09.2018 № 7605 станом на 27.09.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1. Рішення про скасування цієї довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 не приймалось (арк. спр. 23).

Згідно наданих відповідачем документів, судом встановлено таке.

13.04.2017 позивач звернувся до Старобільського ОУПФУ із заявою про запит пенсійної справи з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (арк. спр. 74).

Розпорядженням від 20.06.2017 № 3840 позивача прийнято на облік до Старобільського ОУПФУ до виплати 01.03.2016 (арк. спр. 37).

Згідно витягу із протоколу від 07.03.2018 № 7 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської райдержадміністрації відмовлено в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 (арк. спр. 42-45).

17.04.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії (арк. спр. 96).

Згідно витягу із протоколу від 02.05.2018 № 13 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської райдержадміністрації відмовлено в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 (арк. спр. 48).

Згідно довідки Старобільського ОУПФУ від 02.10.2018 № 9777/08-08 по особовому рахунку № НОМЕР_3 ОСОБА_1 сума невиплаченої пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2017 складає 23579,88 грн., з 01.07.2017 пенсія не нараховувалась у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання ВПО (арк. спр. 28).

Будь-яке рішення Старобільського ОУПФУ про припинення виплати позивачу пенсії за віком не надано.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10. 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що пенсійні виплати позивачу були заблоковані з урахуванням положень Закону № 1706-VII та постанов КМУ з питань регулювання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Однак при цьому конкретної підстави не зазначив, жодного рішення щодо припинення виплат пенсії позивачу відповідачем не приймалося.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Відповідач посилався на ті обставини, що згідно витягу із протоколу від 07.03.2018 № 7 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської райдержадміністрації відмовлено в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016, а також згідно витягу із протоколу від 02.05.2018 № 13 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської райдержадміністрації відмовлено в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 позивачу була призупинена виплата пенсії.

Однак при цьому відповідач не надав та не зазначив жодного доказу, який би свідчив про факт постійного проживання позивача за іншою адресою, аніж зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи. Таких доказів також не виявлено і судом.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

Відповідач в запереченнях посилався на те, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі відновлення виплати пенсії на підставі рішення комісії.

Однак судом встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи, а також стосовно нього не приймалося рішення про припинення виплати пенсії, що підтверджено самим відповідачем. У зв'язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою. Оскільки самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося, відсутні й підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01 червня 2017 року виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01 червня 2017 року.

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 19.09.2018 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1365,43 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01 червня 2017 року.

Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, м. Старобільськ, кв. Дружби, буд. 1 А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3) з 01 червня 2017 року виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1365,43 грн. (одна тисяча триста шістдесят п'ять гривень 43 коп.)

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, м. Старобільськ, кв. Дружби, буд. 1 А) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця