Рішення № 77188634, 17.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2018 року № 810/3527/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України оформлене в п.25 протоколу №26 від 02.03.2018 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум про відмову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в призначенні одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Ухвалою суду від 17.07.2018 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, засвідчене протоколом від 02.03.2018 №26, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, є незаконним та порушує права позивача на отримання такої допомоги. На думку позивача, посилання відповідача на те, що під час первинного встановлення інвалідності ОСОБА_1 не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із чим останній не має права на її призначення, суперечить нормам чинного законодавства та безпідставно позбавляє його державних гарантій.

Відповідач з позовом не погодився, свої заперечення висловив у письмовому відзиві, у якому зазначив, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, допомога, яка не була призначена, призначається і виплачується в установленому порядку, який діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги (встановлення інвалідності). У той же час, днем первинного встановлення інвалідності позивачу є 06.12.1989. При цьому, станом на вказану дату не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а тому, відповідач вважає, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, відповідно до військового квитка серії ВЧ №073138, проходив строкову військову службу з 29.06.1988 по 23.08.1989 (зворот а.с.9).

Згідно із випискою з протоколу засідання 20 військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку травми від 23.11.1989 №647, травма (закритий внутрішньосуглобний перелом нижньої третини стегна із значним зміщенням уламків) єфрейтора запасу ОСОБА_1, отримана при виконанні обов`язків військової служби (а.с. 10).

Як убачається із виписки з історії хвороби №808 Військової частини № 52219, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділені з 05.04.1989 по 18.08.1989 (зворот а.с.12).

Відповідно до довідки серії ВТЭ-35 №026457 від 06.12.1989, позивачу до 01.01.1998 встановлена ІІ група інвалідності (а.с. 16).

У подальшому (у 1990, у 1992 та у 1993 роках), на підставі повторних оглядів, друга група інвалідності позивача підтверджувалась.

20 вересня 2011 року у ході чергового огляду, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №345970. Причиною інвалідності зазначено - отримана при виконанні обов`язків військової служби (а.с.17).

Позивач 03.10.2011 отримав посвідчення серії ААВ №002411, відповідно до якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с. 19).

ОСОБА_1 з 26.12.2017 має ступінь втрати працездатності, який становить 80%, що встановлюється із довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0005853 (а.с.18).

У зв`язку із вищенаведеним, позивач звернувся до Кагарлицького районного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, який став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби.

У відповідь на заяву, ОСОБА_1 отримав лист Кагарлицького районного військового комісаріату від 24.04.2018 №813, яким його було повідомлено про те, що згідно витягу з проколу від 02.03.2018 №26, оформленого на засіданні комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу було відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги (а.с. 21).

Як убачається із витягу з протоколу засідання комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, підставою відмови позивачу у призначенні одноразової допомоги стало те, що на час первинного встановлення одноразової грошової допомоги не існувало правової норми щодо виплати такої допомоги (а.с. 22).

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних силах України та інших військових формувань, а також членів їх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно із частиною дев'ятою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що діяла на момент звернення позивача за одноразовою допомогою), порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

У відповідності до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, чинним на момент звернення ОСОБА_1 до відповідача законодавством України, яке регулює питання виплати одноразової грошової допомоги, передбачено, що така допомога, у разі коли право на її отримання виникло до набрання чинності зазначеним Порядком, та відповідно ця допомога не була призначена, вона призначається у порядку, який діяв у день виникнення у особи права на одноразову грошову допомогу. Одночасно закріплено, що днем виникнення права та допомогу, є дата, яка зазначена у довідці МСЕК.

Відтак, для з`ясування питання, які норми та їх редакції необхідно застосовувати до правовідносин, які виникли між сторонами, потрібно встановити дату у довідці медико-соціальної експертної комісії, яка буде свідчити про день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

З матеріалів справи убачається, що перший огляд позивача із встановленням ІІ групи інвалідності, у зв`язку із травмою, отриманою при виконанні обов`язків військової служби, відбувся 06.12.1989. Вказана обставина підтверджується довідкою серії ВТЭ-35 №026457, виданою лікарсько-трудовою експертною комісією Міністерства соціального забезпечення Української ССР (а.с.16).

Надалі, у 1990 році, 1992 році та 1993 році, на підставі повторних оглядів ІІ група інвалідності позивача підтверджувалась.

20 вересня 2011 року у ході чергового огляду позивача, довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №345970, ОСОБА_1 було довічно (остаточно) встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої є виконання обов`язків військової служби.

Реалізовуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Кагарлицький районний військовий комісаріат, однак, відповідач відмовив йому в отриманні такої допомоги, вважаючи, що днем виникнення у позивача права на отримання допомоги, є дата зазначена у довідці лікарсько-трудової експертною комісії Міністерства соціального забезпечення Української ССР, а саме - 06.12.1989.

Тому, враховуючи те, що станом на 06.12.1989 не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідач переконаний у тому, що позивач не має права на отримання такої допомоги.

Однак, використання таких мотивів відповідачем для відмови у призначенні одноразового грошової допомоги, не мають правового підґрунтя, з огляду на наступне.

Так, посилаючись на дату виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги - 06.12.1989, як на "первинне" встановлення інвалідності, відповідачем не враховано, що довідка, у якій зазначена така дата, видана лікарсько-трудовою експертною комісією Міністерства соціального забезпечення Української ССР, а не медико-соціальною експертною комісією, як це прямо передбачено Порядком.

Також, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з мотивів відсутності законодавства щодо такого призначення на момент виникнення у ОСОБА_1 права на допомогу, відповідач хибно, всупереч чинним нормам законодавства, які є профільними у його діяльності, визначив день виникнення права на отримання позивачем одноразової грошової допомоги.

У цьому контексті суд зазначає, що первинне встановлення групи інвалідності позивачу саме медико-соціальною експертною комісією відбулось 10.02.1993, що убачається із довідки МСЕ №031125 (а.с. 13), тобто, саме ця дата є датою виникнення у позивача права на одноразову грошову допомогу.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Статтею 16 Закону №2011-XII, в редакції чинній на момент встановлення інвалідності позивачеві, було передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України №2011-XII Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 19.08.1992 №488, якою установлено умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум.

Пунктом 1 вказаної постанови (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) передбачено, що державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться установами Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху) за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.

Згідно пунктів 3, 4 постанови №488, розмір щорічних страхових платежів установлюється правлінням Укрдержстраху за погодженням з страхувальниками. Страхові платежі сплачуються страхувальниками щомісячно до 25 числа в розмірі 1/12 частини річної суми.

У відповідності до пункту 6 Постанови №488, установи Укрдержстраху виплачують страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті; б) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

При цьому, приписами пункту 7 цієї ж постанови закріплено, що вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити установам Укрдержстраху протягом трьох років з дня настання страхової події.

Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що законодавством України, чинним на момент встановлення позивачу інвалідності було передбачено, що у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів) виплачується страхова сума, яка за своєю правовою природою є ідентичною одноразовій грошовій допомозі, існуючій зараз.

Разом з цим, чинним на момент встановлення позивачу інвалідності законодавством, для застрахованих осіб було встановлено строк на звернення за страховими виплатами, а саме - три роки.

Тобто, беручи до уваги ту обставину, що інвалідність позивачу встановлено 10.02.1993, передбачений термін реалізації його права на страхові виплати сплив 11.02.1996. При цьому, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у період з 10.02.1993 по 11.02.1996, не вчинив будь-яких дій з метою реалізації свого права на отримання страхових сум.

За таких обставин, правові підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у позивача були відсутні, що свідчить про правомірність рішення, прийнятого Міністерством оборони України.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність свого рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України оформлене в п.25 протоколу №26 від 02.03.2018 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, базується на вимогах чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.