Рішення № 77188620, 04.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 року м.Київ № 810/4428/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Головенко О.Д.,

при секретарі судового засідання Желевській О.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Улида А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_3 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0013141304 та № 0013131304 від 10.07.2018.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, за результатами якої встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме завищення задекларованих показників та встановлено завищення від'ємного значення з податку на додану вартість, однак позивач вважає твердження відповідача щодо придбання будівельних матеріалів без відповідного виду господарської діяльності, зареєстрованого у ЄДР є порушенням ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), оскільки з 22.05.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про реєстрацію нового код КВЕД - 46.73 «оптова торгівля деревинною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням».

Крім того, зазначає, що податковий орган дійшов помилкового висновку щодо не надання видаткових накладних, що підтверджують реалізацію товаро - матеріальних цінностей, які станом на 31.12.2017 рахуються за позивачем, оскільки єдиним та допустимим доказом залишку чи нестачі товаро - матеріальних цінностей є акт інвентаризації, який у відповідача відсутній.

Таким чином, позивач не погоджуюється з вказаними рішеннями та вважає, що вони суперечить нормам чинного законодавства України та ПК України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, визначених у відзиві на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень вказав, що в ході перевірки дотримання позивачем фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, встановлено порушення позивачем вимоги ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 153 414,79 грн. та завищення відємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2017 року на суму 6 910,00 грн.

На думку відповідача оскаржувані податкові повідомлення - рішення є правомірними та таким, що винесені відповідно до норм чинного податкового законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників справи, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом було встановлено, що 17.03.2003 Виконавчим комтетом Білоцерківської міської ради Київської областї було зареєстровано фізичну особу-підприемця ОСОБА_3 та з 21.07.2003 взято на податковий облік. З 12.08.2003 позивача зареестровано як платника податку на додану вартсть, перебуває на загальній системі оподаткування.

На день проведення перевірки та на даний час основними видами господарської дяльності позивача за КВЕД є: код КВЕД 46.46 оптова торгівля фармацевтичними товарами (основний); код КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будвельними матеріалами та санйтарно-технічним обладнанням; код КВЕД 47.73 роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі ст. 77 ПК України та відповідно до направлень від 05.05.2018 № 1384, № 1385, плану - графіку проведення планових виїзних документальних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами податкового органу було проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.

За результатими проведеної перевірки був складений акт від 05.06.2018 № 456/10-36-13-04/НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.

Відповідно до вищевказаного акту перевірки було встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

п. 198.3 абз. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення задекларованих показників у рядку 10.1 декларації «підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» на загальну суму 153 141,79, в тому числі за квітень 2016 року на суму 666,68 грн., травень 2016 року на суму 709,62 грн., червень 2016 року на суму 1 727,30 грн., липень 2016 року на суму 6 889,25 грн., серпень 2016 року на суму 13 753,39 грн., вересень 2016 року на суму 9 410,17 грн., жовтень 2016 року на суму 4 018,83 грн., листопад 2016 року на суму 3 275,55 грн., грудень 2016 року на суму 10 585,14 грн., за січень 2017 року на суму 4 068,04 грн., за лютий 2017 року на суму 3 974,04 грн., за березень 2017 року на суму 6 176,41 грн., за квітень 2017 року на суму 3 038,51 грн., за травень 2017 року на суму 26 911,13 грн., за червень 2017 року на суму 13 506,51 грн., за липень 2017 року на суму 9 465,74 грн., за серпень 2017 року на суму 9 635,02 грн., за вересень 2017 року на суму 6 238,42 грн., за жовтень 2017 року на суму 5 398,00 грн., листопад 2017 року на суму 7 057,42 грн., та встановлено завищення від'ємного значення з податку на додану вартість (р. 19 декларації) за 2017 рік на суму 6 910,00 грн., в тому числі за жовтень 2017 року на суму 6 910,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0013141304 та № 0013131304 від 10.07.2018.

Судом встановлено, що позивачем у 2016 та 2017 роках було придбано ряд будівельних матеріалів, а саме; арматура, труби профільні, профіль, шурупи, пінополістир. Плити, клей - піну, суміш Кнауф Ротбанд, плити теплоізоляційні, клей, сітки з скловолокна для штукатурних робіт в будівництві в рулонах, леза для ножів, ножі з обертовою голівкою, дюбелі для теплоізоляції, свердла, шпателі, цвяхи, штукатурку, фарбу, мішки, церезит, саморізи та інше.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.11 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про те, що позивач в порушення ст. 198 ПК України придбав вищевказані будівельні матеріали не маючи відповідного виду господарської діяльності, яка повинна бути зареєстрована в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак суд не погоджується з такими висновками податкового органу, з огляду на таке.

Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Чинне законодавство України не містить обов'язку суб'єкта господарювання займатися виключно тими видами діяльності, які зазначені у відповідному КВЕДі.

Відповідно до положень Класифікації видів економічної діяльності, затвердженої Наказом Держспоживстандарту України 11.10.2010 № 457, до основного призначення КВЕД відносится визначення та кодування основних та другорядних видів економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.

Основний вид економічної діяльності - це визначальна ознака у формуванні та стратифікації сукупностей статистичних одиниць для проведення державних статистичних спостережень. Органи державної статистики розраховують основний вид економічної діяльності на підставі даних державних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності підприємств за рік.

Крім того, КВЕД призначений забезпечувати: статистичний облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності; проведення державних статистичних спостережень економічної діяльності й аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання показників національних рахунків - рахунків виробництва й утворення доходу, таблиці "витрати-випуск"); зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною через застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць і принципів визначення та змінення видів економічної діяльності підприємств і організацій.

Тобто, КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас, класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою. Отже, класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД.

Слід також зазначити, що код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності необов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами.

Вищевказане також підтверджується листом Державної служби статистики України від 03.11.2011 № 13/3-20/503ПІ в якому зазначено, що враховуючи переважно статистичне призначення КВЕД, код виду економічної діяльності не створює прав чи обов'язків для суб'єктів господарювання, а виступає лише припущенням і не є достатнім критерієм для виконання всіх передбачених нормативно-правовими актами умов.

Аналогічна позиція була висловлена Вищим адміністративним судом України, а саме в ухвалі від 19.11.2013 у справі № К/9991/26501/11, так Вищий адміністративний суд України вказав, що коди і види діяльності за КВЕД носять довідковий характер і не є підставою для юридичних і економічних змін умов господарювання суб'єктів господарської діяльності.

Також ст. 51 Цивільного кодексу України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не впливає із суті відносин.

Відсутність відповідного коду КВЕД у суб'єкта господарювання не вказує про неможливість виконання того чи іншого виду робіт таким суб'єктом, оскільки відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України та ст. 3 Цивільного кодексу України загальним принципом господарювання є свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Таким чином, у відповідності до положень вищенаведених норм суб'єкт господарювання (ФОП) має право здійснювати будь-які види підприємницької діяльності, окрім тих, заборона здійснення яких передбачена законом.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, чітко наведено в ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VІІІ, однак оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням не потребує ліцензії.

Крім того, вимога обов'язкового здійснення видів діяльності визначених у КВЕД - встановлена тільки для платників єдиного податку, згідно з нормами п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, однак, як було раніше встановлено судом позивач перебуває на загальній системі оподаткування і всі доходи оподатковує за загальними правилами, встановленими ПК України для платників податку - фізичних осіб, саме за ставкою 18 % та військовим збором - 1,5 %.

За таких обставин, суд вважає, що податковий орган дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем норм чинного податкового законодавства.

Щодо тверджень відповідача про не надання видаткових накладних, що підтверджують реалізацію придбаних будівельних матеріалів та які знаходяться у залишку станом на 31.12.2017, суд зазначає наступне.

Підстави для визначення податкових зобов'язань у відповідності до абзацу "г" 198.5 ст. 198 ПК України у позивача були відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вже зазначалось вище, п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до норм п. 198.5 ст. 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків. передбачених п. 189.9 ст. 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Тобто, для застосування правила п. 198.5 ст. 198 ПК України контролюючому органу належить достовірно встановити, що: товари (роботи, послуги) були придбані для використання в неоподатковуваних операціях; за подією одержання особою податкової накладної при придбанні товарів (робіт, послуг) платником податків було збільшено податковий кредит з ПДВ; залишок товарно-матеріальних цінностей фізично має місце в умовах об'єктивної дійсності.

Відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» єдиним належним та допустимим доказом залишку чи нестачі товарно - матеріальних цінностей є акт інвентаризації.

В свою чергу у п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Тобто, контролюючі органи мають право вимагати від посадових осіб платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки в присутності посадових осіб контролюючого органу.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази проведення такої інвентаризації або доказів які б свідчили про те, що податковий орган скористався своїм правом та запитував проведення інвентаризації основних фондів, тому суд ставить під сумнів доводи відповідача про залишки ФОП ОСОБА_3 станом на 31.12.2017.

В свою чергу позивач надав інформацію про те що це придбані товари зберігаються на складі. Позивач планував будувати для себе приміщення, однак з незалежних від нього обставин будівництво не розпочалось.

Також слід зазначити, що п. 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД.

У ПК України чітко передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної.

Як вбачається з акту перевірки, посадові особи податкового контролюючого органу не заперечується наявність у позивача податкових накладних по взаємовідносинам з контрагентами, які поставляли будівельні матеріали та на підставі яких ФОП ОСОБА_3 було сформовано податковий кредит у перевіряємий період.

Податкові накладні, які були пред'явлення при перевірці та містяться в матеріалах справи зареєстровані у встановленому порядку в ЄРПН та відображені у податкових декларацій з ПДВ. При цьому жодних помилок, неточностей, невідповідностей, інших порушень щодо оформлення, підписання електронним підписом та/або реєстрації вказаних податкових накладних Відповідачем не виявлено, в Акті перевірки не відображено.

Також, відповідно до ст. 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.15 п. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Позивачем було подано ряд письмових документів, які підтверджують обставини встановленні судом, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, договір оренди нежитлового приміщення, акт приймання - передачі до договору оренди та фотокопії придбаних будівельних матеріалів.

Судом оглянуто та надано оцінку усім наданим первинним документам позивача та зроблено висновок, що вони містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглядаючи справу "Інтерсплав" проти України про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Суд вважає, що відповідач як суб'єкти владних повноважень не довів суду правомірність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0013141304 та № 0013131304 від 10.07.2018.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 266,78 грн. (платіжне доручення № 1033 від 09.08.2018), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомленння - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 0013141304, яким визначено до сплати грошове зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 219 763,00 грн., в тому числі за основним платижем - 146 505,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 73 258,00 грн. та № 0013131304 від 10.07.2018, яким зменшено розмір від"ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 6 910,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ідивідуальний податковий номер НОМЕР_1) судові витрати у сумі 2 266 (дві тисачі двісті шістдесят шість) грн. 74 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 08 жовтня 2018 р.