Рішення № 77185789, 17.10.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 жовтня 2018 р. Справа № 0240/2471/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (21008, АДРЕСА_1)

до: Управління Пенсійного фонду у місті Вінниці (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)

про: визнання протиправною та скасування відмови,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування відмови.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у місті Вінниці та отримує пенсію за віком згідно Закону України №1058 від 09.07.2003р. Станом на 08.10.2016р. розмір пенсії позивача становив 10941,03 грн. З 03.03.2017 р. після перерахунку, розмір пенсії склав 11260,97 грн. Згідно п.3 ст.27 Закону №1058 із врахуванням норм Закону №1774, виплата пенсії позивачу проводилась у розмірі 85% встановленого розміру (10 740 грн.). З 01.10.2017р. відповідно до вимог Закону України №2148 відповідачем здійснено перерахунок пенсії, внаслідок якого пенсію було осучаснено. 10.07.2018р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням здійснити перерахунок його пенсії та виплати її без обмеження максимальним розміром, проте листом від 16.07.2018р. №244/Г-1 відмовлено в перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.

Згідно ухвали суду від 30.07.2018р., відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в управлінні та отримує пенсію за віком. Розмір пенсії на момент її призначення склав 10941,03 грн. 08.10.2016р., а з 03.01.2017р. - 11260,97 з врахуванням підвищення за особливі заслуги перед Україною.

Згідно частини 3 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

З урахуванням норм статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням норм Закону №1774 виплата пенсії позивача за період 01.01.2017р. по 30.09.2017р. включно, проводилась у розмірі 85% встановленого розміру та з урахуванням вимог законодавства щодо обмеження максимальним розміром. Відповідно до Закону №2148 розмір пенсії ОСОБА_1 було перераховано.

Таким чином, ОСОБА_1 до 01.10.2017р. отримував пенсію, розмір виплати якої не перевищував 10740 грн. Внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до Закону №2148, розмір пенсії позивача зменшився, але пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі відповідно до п.2 Розділу ІІ Закону №2148. Тобто, розмір виплачуваної пенсії не змінився і становить 10740 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Вінниці та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Станом на 01.05.2017р. позивачеві призначено пенсію за віком у розмірі 11281,77 грн.

10.07.2018р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням здійснити перерахунок його пенсії та виплати її без обмеження максимальним розміром, проте листом від 16.07.2018 №244/Г-1 відмовлено в перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру.

Відповідно до до ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", розмір пенсії позивача зменшився, але пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Станом на 01.01.2018 рік розмір пенсії становить 10740 грн.

Листом управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці №244/Г-1 від 16.07.2018 року відмовлено позивачеві у перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру з 01.01.2018р. Вказано, що виплата пенсії ОСОБА_1 у період з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. включно проводилась у розмірі 85% встановленого розміру. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148 від 03.10.2017р. пенсії, призначені з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Таким чином, до 01.10.2017р. позивач отримував пенсію, розмір виплати якої відповідно до п.3 ст.27 Закону України №1058 не перевищував 10740 грн. Внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до Закону №2148, розмір пенсії ОСОБА_1. зменшився, але пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі відповідно до п.2 розділу ІІ Закону №2148 станом на 01.01.2018р. розмір пенсії становить 10740 грн.

Позивач вважає вказане рішення протиправним щодо проведення перерахунку пенсії з 01.01.2018р. та просить поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком на підставі ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в сумі 11260,97 грн.

Визначаючись щодо позову, суд виходив з такого.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

01 січня 2016 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі Закон №911-VIII), відповідно до якого частину третю статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Також, Законом №911-VIII частину третю статті 85 Закону №1788-ХІІ доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Крім того, Законом №911-VIII частину першу статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі Закон №3668-VI) доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати 10740 гривень».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 року, строк тимчасової дії положення про обмеження розміру пенсії продовжено до 31 грудня 2017 року.

Суд наголошує, що зазначені вище нормативні акти є чинними та не визнані Конституційним Судом України неконституційними (крім положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, які визнано такими, що не відповідають Конституції України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013).

Отже, законодавчо визначені обмеження розміру пенсії в сумі 10740 гривень були встановлені та діяли в період з 01.02.2016 по 31.12.2017. Відтак, виплата позивачу пенсії у вказаному розмірі в період з 01.01.2017 по 31.12.2017 здійснювалась правомірно, а з 01.01.2018 року мала складати 11260.97 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду. Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року № З-рп/2007 зазначається: «Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».

За таких обставин, враховуючи, що факт обмеження позивачу пенсії максимальним розміром 10740 грн. підтверджений матеріалами справи, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав.

Відтак, здійснення управлінням Пенсійного фонду України в місті Вінниці перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 року із застосуванням максимального розміру пенсії, обмеживши її розмір сумою 10740 грн., здійснено відповідачем неправомірно.

Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідачем не дотримано принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Сутність вказаного принципу ЄСПЛ cформував, зокрема, у справах «ОСОБА_2 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України», зазначивши, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995; п.21 рішення «Федоренко проти України»).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) - на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Статтю 1 вказаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Крім того, практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Автономне поняття «законні очікування» не може протиставлятися положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою ЄСПЛ і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство.

В рішенні від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (п. 52).

Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).

Як зазначено вище, питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, зокрема у сфері соціального забезпечення пенсіонерів, неодноразово було предметом конституційного розгляду. Втім, поширеною залишається практика шкодливого та очевидно неправомірного правозастосування органами Пенсійного фонду України приписів законодавства, що має наслідком щомісячне звуження обсягів прав та інтересів осіб, що призводить до недоотримання належних до сплати сум пенсійних виплат.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач, з врахуванням законодавчих змін, неправомірно виплачує позивачу з 01.01.2018 року пенсію у розмірі, що не перевищує 10740 грн.

Отже, суд критично оцінює позицію представника відповідача щодо відсутності предмету спору, а тому, не вбачає підстав для відмови у позові з наведених у відзиві мотивів.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Право позивача на виплату пенсії з 01.01.2018 року підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про встановлення строку виконання рішення, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, з метою забезпечення повного, правильного і своєчасного виконання рішення суду передбачено повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за його виконанням. Керуючись наданим правом, а не обов’язком, суд, за наслідками встановлених обставин та досліджених доказів, не вбачає підстав для встановлення судового контролю шляхом надання строку виконання рішення суду відповідачем, з урахування чого, заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про перерахунок пенсії з 01.01.2018 року ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці поновити нарахування, провести перерахунок пенсії за віком та здійснити її виплату (з урахуванням проведених виплат) починаючи з 01.01.2018 року в сумі 11260 (одинадцять тисяч двісті шістдесят) грн. 97 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 37979905 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (21008, АДРЕСА_1)

Відповідач: Управління Пенсійного фонду у місті Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 37979905)

Суддя Комар Павло Анатолійович