Рішення № 77184679, 16.10.2018, Волноваський районний суд Донецької області

221/3872/18

2/221/974/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року м. Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області в складі:

головуючої – судді ПИСАНЕЦЬ Н.В.

при секретарі – Метьолкіній Н.В.,

позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку, посилаючись на наступні обставини.

В період з 08 липня 2016 року по 29 травня 2017 року ОСОБА_1 працювала на посаді телефоніста міжміського телефонного зв’язку 1 класу у виробничому підрозділі «Донецька дистанція зв’язку» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Після чого, вона був звільнена за угодою сторін на підставі ст.36 п.1 КЗпП України. На день її звільнення, ОСОБА_1 була нарахована, однак, не була сплачена заробітна плата за березень 2017 року у сумі 3318,76 грн., за квітень 2017 року у сумі 1867,69 грн., за травень 2017 року у сумі 8595,83 грн. При цьому, за березень 2017 року їй був виплачений аванс 1550,00 грн. На загальну суму - 12 232, 28 грн. Також позивач зазначає про відсутність нарахування їй компенсації за невикористану відпустку, а також просить суд стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку – з 30.05.2017р. по день фактичного розрахунку.

Присутня у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 наполягала на задоволенні її позовних вимог у повному обсягу.

Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2, присутній у судовому засіданні, не погодився з вимогами позивача у повному обсягу, надав суду відзив на позов, долучений до матеріалів провадження. Вважає, що його підприємство підпадає під дію терміну – «дія непереборної сили» у зв’язку із виходом з під контролю управління виробничих потужностей, що перебувають на території м. Донецьк та м. Ясинувата, тому підприємство не має можливості остаточного розрахунку із своїми працівниками. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Відповідно до ст. 263 ч.5 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Так, у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3, з 08.07.2016 року по 29.05.2017 року, перебувала із відповідачем ПАТ «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Донецька дистанція зв’язку» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» у трудових відносинах, працюючи на посаді телефоніста, що підтверджується змістом її трудової книжки (а.с.5-7).

Під час роботи, ОСОБА_1 була нарахована, однак, не була сплачена заробітна плата за березень 2017 року у сумі 3318,76 грн., за квітень 2017 року у сумі 1867,69 грн., за травень 2017 року у сумі 8595,83 грн. При цьому, за березень 2017 року їй був виплачений аванс 1550,00 грн. На загальну суму - 12 232, 28 грн. На підтвердження своїх доводів про належний розрахунок суми заборгованості, позивачем надано письмові розрахункові листи СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» ПАТ УЗ за період – березень-травень 2017р. (а.с.8-10).

Згідно ч.1 ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Відповідач в порушення положень ст. 115 КЗпІІ, проводив виплату заробітної плати не в повному обсязі. При звільненні з Підприємства з ним не був проведений повний розрахунок, хоча законодавством про працю передбачений чіткий порядок розрахунку при звільненні. Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться вдень звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України у випадку невиплати з вини власника або уповноваженого нам органа належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України при відсутності суперечки про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за увесь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою відповідальності власника, відповідно до ст.. 117 КЗпП, якою позивач обґрунтовував свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника. У судовому засіданні був встановлений факт несплати заробітної плати позивачу та вина у цьому ПАТ «Українська залізниця».

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування «непереборної сили», яка унеможливила здійснити розрахунок з ОСОБА_1, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі – наявність належним чином заповненої трудової книжки позивачки – із зазначенням наказів про прийняття на роботу та її звільнення з роботи, скріплена печаткою підприємства. Наявність роздрукованих розрахункових листів, виданих позивачці, яка використала їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати – свідчить та розцінюється судом як обізнаність підприємства відповідача про існуючий обов’язок розрахунку та його невиконання, що тягне за собою відповідне правове відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Таким чином, з вказаного підприємства відповідача на користь позивача підлягають стягненню як сума заборгованості 12 232,28 грн. так й середній заробіток.

Відповідно до «Порядку нарахування середньої заробітної плати», яке затверджене постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи.

Відповідно до наданої суду довідки, середня заробітна плата ОСОБА_1 склала:

-за березень 2017 р.- 3318,76 грн.

-за квітень 2017 р.- 1867,69 грн.

Суму заробітної плати за два місяці слід поділити на суму відпрацьованих робочих днів за цей період = (3318,76 +1867,69) / (17+22) = 132,99 грн., та це є сума її середньоденного заробітку.

З часу її звільнення і до моменту розгляду справи судом, кількість робочих днів (при п’ятиденній робочій неділі, оскільки відомості про іншій графік роботи позивачки суду не надано) складає 497, тому суд вважає, що з відповідача - слід стягнути середній заробіток ОСОБА_1 у розмірі 66 097 грн. із розрахунку 132,99 грн.(середньоденний заробіток) х на 497 робочих днів за період з 30.05.2017 року по 10.10.2018 року = 66097грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь з відповідача грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку – не підтверджені будь-якими доказами, не визначені самою позивачкою навіть періодом відпустки, у зв’язку із чим суд вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 237-1, 116, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. « Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 13,81,263 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості із заробітної плати у розмірі – 12 232, 28 (дванадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 28 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період затримки розрахунку у розмірі – 66 097 (шістдесят шість тисяч дев’яносто сім) грн.

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення подається до Апеляційного суду Донецької області через Волноваський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 16 жовтня 2018р.

Суддя: Н.В.Писанець