Рішення № 77183084, 25.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2018Справа №910/7553/18

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/7553/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект»доТовариства з обмеженою відповідальністю «НОРС БІЗНЕС ГРУП»простягнення заборгованості

Представники учасників справи:

від позивача:Клещова Л.В.;від відповідача:Хілінський А.О.;

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРС БІЗНЕС ГРУП» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання транспортно-експедиційних послуг №06-22/12-28 від 22.12.2017, в наслідок чого виникла заборгованість в розмірі 11 204,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7553/18, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 07.08.2018.

06.08.2018, через відділ діловодства суду, відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує з огляду на те, що позивач всупереч умовам договору не надав відповідачеві інструкцію про повернення вагона №61909461, не склав акт про повернення такого вагона, а також не сповістив відповідача про свої наміри вивести вагон з користування саме 23.03.2018. Крім цього, відповідач зазначає, що оскільки користування вагоном фактично припинилось 23.03.2018, то вимога про внесення плати за користування вагоном у квітні 2018 року є неправомірною та необґрунтованою, як і вимога про внесення провізної плати за транспортування порожнього вагону від станції Мерцалово Донецької залізниці на станцію Клесів Львівської залізниці, яка не була узгоджена сторонами, як станція, на якій має бути здійснено повернення вагону №61909461.

В судовому засіданні 07.08.2018, судом у відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.08.2018.

15.08.2018, через відділ діловодства суду, позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої з доводами відповідача не погоджується, оскільки листом №1 від 15.03.2018 відповідача було сповіщено про намір вивести вагон з його користування. Крім цього, позивач зазначає, що інформація щодо строку фактичного користування вагоном була підтверджена відповідачем в його листі №0489 від 18.04.2018. При цьому, позивач зазначає, що вартість плати за користування вагонами у розмірі 850,00 грн. була погоджена сторонами договору, оскільки в порядку п. 3.2.9 договору позивачем було направлено відповідачу лист №03 від 14.02.2018 про зміну з 01.03.2018 вартості користування вагоном.

В судовому засіданні 17.08.2018 суд, у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 10.09.2018, про що зазначено в протоколі судового засідання від 17.08.2018.

06.09.2018, через відділ діловодства суду, позивачем подано додаткові письмові пояснення щодо обставин викладених у відповіді на відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 10.09.2018 суд, у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 25.09.2018, про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.09.2018.

В судовому засіданні 25.09.2018 представником позивача подано додаткові письмові пояснення відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОРС БІЗНЕС ГРУП» (замовник) укладено договір №06-22/12-28 про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується передати у строкове платне користування напіввагони, технічно та комерційно придатні для перевезень, в кількості, зазначеній у додатках до цього договору (далі - вагони), а замовник зобов'язується прийняти у строкове платне користування вагони та своєчасно й у повному обсязі здійснювати розрахунки на умовах, передбачених цим договором.

Умовами п. 2.1 договору визначено, що надання вагонів в користування відбувається в місці (місцях), визначених за згодою сторін цього договору і оформлюється актом прийому-передачі, який підписується на залізничній станції прийому-передачі вагону на території України, узгодженій сторонами. Датою початку користування є дата прибуття вагону на станцію прийому-передачі згідно календарного штемпеля станції, що вказується в акті прийому-передачі. Акти прийому-передачі підписуються уповноваженими представниками сторін. В актах прийому-передачі фіксуються кількість, номери вагонів, модель, вид вагонів, дати побудови, технічний стан рухомого складу, переданого в користування (п. 2.2 договору).

Згідно із п. 2.3 договору визначено, що по закінченні терміну користування вагони підлягають обов'язковому поверненню виконавцеві не пізніше останнього дня користування, про що сторони складають акт про повернення вагонів. Повернення вагонів здійснюється на станції, узгодженій сторонами, що знаходиться у межах митної території України або на станції приписки. Підтвердженням дати прибуття вагонів на станцію, на якій здійснюється повернення вагонів з користування, є дата, визначена на основі даних ГІОЦ УЗ (дислокації) (п. 2.5 договору).

Пунктами 3.1.5, 3.1.10 договору визначено обов'язок замовника здійснювати платежі виконавцю в сумах і в терміни, визначені цим договором, а також повернути вагони не пізніше останнього дня користування відповідно до п. 2.3 цього договору.

В свою чергу, виконавець, відповідно до п. 3.2.2 договору, зобов'язався не вчиняти дій, які б перешкоджали замовникові користуватися вагонами на умовах цього договору.

При простроченні термінів перерахування плати за цим договором на термін більше 10 (десяти) календарних днів або порушення замовником умов експлуатації рухомого складу, виконавець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобов'язань і розірвати цей договір і/або на свій розсуд заборонити рух переданого за цим договором рухомого складу. Замовник зобов'язаний здійснити повернення рухомого складу виконавцю в найкоротший термін згідно отриманих інструкцій виконавця, або виконавець на свій розсуд має право в примусовому порядку забрати рухомий склад на необхідну станцію передачі з користування. При цьому витрати на відправку вагонів покладаються на замовника або покриваються за рахунок залишку раніше перерахованої замовником плати за користування вагонами, а плата за користування продовжує нараховуватися до дати підписання акту повернення вагонів з користування на станції повернення, зазначеної виконавцем (п. 3.2.8 договору).

Пунктом 3.2.9 договору визначено, що виконавець виходячи з економічної доцільності, має право змінювати плату за використання одного вагону за одну добу. У цьому випадку, не пізніше ніж за 10 календарних днів до моменту встановлення нової ставки, виконавець направляє замовнику два екземпляри підписаного зі свого боку нового додатку до договору. У разі відмови замовника від підписання відповідного додатку щодо зміни вартості плати за використання одного вагону за одну добу, виконавець має право достроково розірвати договір, а замовник зобов'язаний протягом семи робочих діб повернути вагони, відповідно до наданих письмових інструкцій.

Цей договір діє з дати укладення строком до 31.12.2018 року (п. 6.1 договору).

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в січні 2018 року на станції Максимівка-Тернопільська позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу у строкове платне користування вагон №61909461.

Листом №03 від 14.02.2018 позивач повідомив відповідача про свій намір з 01.03.2018 змінити розмір плати за користування вагоном.

У відповідь на вказаний лист, відповідач направив позивачу лист №0424 від 15.02.2018, в якому зауважив на тому, що погоджується на запропоновану позивачем вартість користування вагоном за умови якщо Товариство з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» забезпечить потреби Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРС БІЗНЕС ГРУП» у додатковому рухомому складі, а саме надасть 50-100 вагонів в тривале користування.

Втім, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» листом №01 від 15.03.2018 повідомило відповідача про неможливість надання додаткового рухомого складу та намір виведення з користування відповідача вагона №61909461 після його вивантаження, про що буде надана інструкція про повернення вагону.

16.03.2018 відповідач звернувся до позивача з листом №0457, в якому просив розглянути можливість пролонгації терміну користування рухомим складом з подальшим збільшенням його кількості, повідомивши, при цьому, про оплату рахунку №35 від 26.02.2018 (плата за користування - березень 2018).

Відповідно до листа №02/193 від 19.03.2018 позивач повторно повідомив відповідача про намір вивести вагон №61909461 з його користування, згідно наданих інструкцій та вказав на необхідність здійснення передплати з 01.04.218 по 05.04.2018 на підставі рахунку №45 від 19.03.2018, зауваживши при цьому, що відсутність здійснення попередньої оплати на момент надходження вагону під навантаження на станцію Мерцалово Донецької залізниці Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» буде розцінена як відмова, а вагон буде оформлений на повернення до моменту навантаження.

23.03.2018, з огляду на те, що на момент надходження вагона №61909461 під навантаження на станцію Мерцалово Донецької залізниці відповідачем попередня оплата здійснена не була, Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» було оформлено вагон на повернення на станцію Клесів Львівської залізниці.

12.04.2018, у зв'язку із наявністю заборгованості по сплаті за користування вагоном у період з 01.04.2018 по 05.04.2018 та витратам по провізній платі, позивач звернувся до відповідача з претензією №1 (вих. №12/04), в якій просив погасити існуючу заборгованість у розмірі 11072,88 грн.

У відповідь на вказану претензію, відповідачем на адресу відповідача надіслано лист №0489 від 18.04.2018, в якому вказав на порушення позивачем умов договору №06-22/12-28 від 22.12.2017 в частині самовільного оформлення 23.03.2018 вагону №61909461 на повернення на станцію Клесів Львівської залізниці, без надання інструкцій на повернення вагона відповідачу та без погодження з відповідачем кінцевої станції дислокації порожнього вагона. При цьому, відповідач зазначив про те, що лист позивача №02/193 від 19.03.2018 про намір вивести вагон №61909461 з користування відповідача отримано останнім лише 26.03.2018, а в рахунку №45 від 19.03.2018, який направив для оплати разом з листом №02/193 було визначено станцію повернення Негин, а не Клесів. Відтак, враховуючи порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" умов договору щодо порядку виведення вагону з користування, не вбачає підстав для оплати заявленої у претензії суми.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що по закінченні терміну користування вагони підлягають обов'язковому поверненню виконавцеві не пізніше останнього дня користування, про що сторони складають акт про повернення вагонів. Повернення вагонів здійснюється на станції, узгодженій сторонами, що знаходиться у межах митної території України або на станції приписки.

Листом №02/193 від 19.03.2018 позивач повідомив відповідача про намір з 05.04.2018 вивести вагон №61909461 з його користування, згідно наданих інструкцій.

В той же час, як встановлено судом, позивачем без надання жодних інструкцій щодо повернення вагона відповідачу та без погодження з відповідачем станції повернення вагона, самостійно виведено вагон №61909461 з користування відповідача.

При цьому, як вбачається з залізничної накладної №48899561 складеної 23.03.2018 на станції Мерцалово Донецької залізниці, позивачем було оформлено вагон №61909461 на повернення на неузгоджену сторонами станцію Клесів Львівської залізниці, а не станцію приписки, якою, згідно картотечних даних СОСВАГ УЗ -2610 У, є Вінниця.

В той же час, згідно наявного в матеріалах справи опису вкладення поштового відправлення №1289531, лист №02/193 від 19.03.2018 позивачем надіслано на адресу відповідача 23.03.2018, тобто лише в день оформлення залізничної накладної №48899561 на повернення вагона, який, як слідує зі змісту листа №0489 від 18.04.2018 отримано відповідачем лише 26.03.2018.

Наведене свідчить про порушення зі сторони позивача умов договору, які були погоджені сторонами в п. 2.3 договору щодо порядку виведення вагону з користування замовника, а відповідно і покладення на відповідача обов'язку по внесенню плати за користування вагоном у період з 01.04.2018 по 05.04.2018, який вже 23.03.2018 був вилучений самостійно позивачем з користування відповідача.

Тоді як, відповідно до п. 3.2.2 договору виконавець зобов'язався не вчиняти дій, які б перешкоджали замовникові користуватися вагонами на умовах цього договору.

Разом з тим, пунктом 4.7 договору сторони передбачили, що оплата залізничного тарифу за транспортування вагонів по території України після закінчення терміну дії даного договору, або в разі його дострокового розірвання, здійснюється замовником.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про дострокове розірвання договору або вчинення позивачем будь-яких дій спрямованих на його розірвання, а тому підстави для покладення на відповідача оплати залізничного тарифу відсутні.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на не здійснення відповідачем попередньої оплати, як на підставу для вилучення вагона з користування, оскільки умовами договору здійснення попередньої оплати передбачено не було.

Як вже зазначалося судом, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони, виходячи з принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України, на власний розсуд погодили умови щодо порядку вилучення вагонів з користування замовника і як наслідок внесенння замовником провізної плати за доставку вагону на станцію повернення та залізничного тарифу.

Позаяк, позивач під час розгляду справи доказів дотримання узгодженого сторонами в договорі порядку вилучення вагону з користування замовника і як наслідок виникнення у відповідача обов'язку сплати заявлених до стягнення сум, суду надано не було.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором та прав позивача на момент подання даного позову, суд, за результатом оцінки поданих доказів, досліджених в судовому засіданні, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантаж Інспект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРС БІЗНЕС ГРУП» про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 18.10.2018.

Суддя Т.В. Васильченко