Рішення № 77179074, 09.10.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/400/16-ц

Номер провадження 2/623/30/2018

РІШЕННЯ

іменем України

09 жовтня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Гуренко М.О.

з участю: секретаря - Телешевської В.Ю.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3про визнання заповіту недійсним, в обґрунтування якого зазначили, що 06 квітня 2015 року помер їхній рідний брат - ОСОБА_6. Спадкоємців першої черги у нього не було, тому вони звернулися з заявою до Ізюмської державної нотаріальної контори про бажання прийняти спадкове майно, як спадкоємці другої черги. Спадкове майно, яке залишилось після смерті брата, складається з квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Зі спливом шестимісячного терміну в жовтні місяці 2015 року вони звернулися в нотаріальну контору для оформлення спадщини, але було відмовлено в зв’язку з тим, що незадовго до його смерті в березні 2015 року покійний брат склав заповіт на ім’я ОСОБА_3 Останні місяці перед смертю брат сильно хворів, неодноразово лікувався як амбулаторно, так і стаціонарно в Ізюмській ЦРБ. Постійно вживав ліки. Незадовго до його смерті в березні місяці 2015 року позивачка проживала у брата та допомагала йому по господарству, при цьому спостерігала, що стан його здоров’я погіршувався, але була вимушена поїхати по своїх домашніх справах в м. Харків. За свого життя брат ніколи не виявляв бажання заповідати своє майно стороннім людям, і завжди висловлювався про бажання залишити своє майно на їхню користь. На підставі вищевикладеного просили визнати заповіт, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 в березні 2015 року в Ізюмській державній нотаріальній конторі, недійсним.

В квітні 2016 року позивачами надано зміни до позовної заяви, в яких зазначено, що заповіт який бажали визнати недійсним втратив свою силу тому, що після складання заповіту 25 березня 2015 року був укладений договір довічного утримання 26 березня 2015 року між померлим 06 квітня 2015 року ОСОБА_6 та відповідачем, а тому просили визнати договір довічного утримання між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, укладений 26 березня 2015 року, недійсним.

Позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, його інтереси представляла ОСОБА_1

В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що померлий ОСОБА_6 є її рідним братом. Останні місяці перед смертю сильно хворів, неодноразово лікувався як амбулаторно, так і стаціонарно в Ізюмській ЦРБ. Постійно вживав ліки.Вона дійсно доглядала за ним, коли той знаходився в м. Харків. В березні 2015 року позивачка проживала у брата та допомагала йому по господарству, в них були добрі стосунки,він завжди висловлювався про бажання залишити своє майно на її користь. 06 квітня 2015 року помер ОСОБА_6, але про смерть брата її ніхто не повідомив, а тому вона про це дізналася лише через півроку. В жовтні 2015 року вона з ОСОБА_5 звернулися в нотаріальну контору для оформлення спадщини, але було відмовлено в зв’язку з тим, що незадовго до його смерті в березні 2015 року покійний брат склав заповіт на ім’я ОСОБА_3, а потім договір довічного утримання. Також зазначила, що померлий вживав спиртні напої, умови договору виконані не були. А тому просила визнати договір довічного утримання між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, укладений 26 березня 2015 року, недійсним.Судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача зазначив, що у набувача за договором довідного утримання є обов’язки, які він повинен сумлінно виконувати. В договорі довічного утримання обов’язково має бути прописаний весь обсяг матеріального забезпечення, а також його форми и засоби. Зміст даного договору має містить: вид і кількість харчування із зазначенням режиму, калорійності та окремих елементів. Якщо в такому договорі визначено, що відчуджувач потребує медичного обслуговування, необхідно доказати, яке саме, які ліки необхідні для лікування, їх кількість чи приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися в грошовій формі, при цьому черговість виплат грошових сум повинна бути зазначена в самому договорі. Невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків набувачем е причиною визнання договору недійсним. В другому засіданні цивільної справи сторона відповідача ОСОБА_3 не надала доказів матеріального забезпечення за термін дії договору довічного утримання. Крім того, відповідачка ОСОБА_3 ствердила той факт, що взагалі не має доказів підтвердження матеріального забезпечення по договору. Тим самим стверджує, що умов договору довічного утримання не виконувала та він не є дійсним, та підлягає визнанню недійсним по причині недотримання умов договору, а саме істотних порушень статей 744-755 Цивільного Кодексу Украйни. Крім того, свідчення так званих свідків-подруг відповідачки предвзяті та жодного прямого доказу з боку ОСОБА_3 не надано щодо виконання умов договору. Свідчення свідків до позову відношення не мали. Але одна з свідків подруг відповідачки свідчила про приїзди позивачки ОСОБА_1 та безперечну допомогу померлому брату впродовж часу. Результати експертизи інституту ім. Бокаріуса підтвердили слабкість матеріально технічної бази інститутів досліджень в Україні, та й немає висновку щодо так званих чеків, - що вони були виготовлені в період дії договору довічного утримання. Отже вважає, що доказів справжності документів, які виготовила представниця відповідачки ОСОБА_4 немає. Вважає можливим обов’язково та за наведених підстав позов задовольнити в повному обсязі. Доказів підтримки померлого ОСОБА_6 з боку відповідача не надано.Тому на підставі вищевикладеного, просив визнати договір довічного утримання померлого громадянина ОСОБА_6 недійсним, а позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначила наступне: з дня приїзду в м. Ізюм в 1979 році та до 2014 року сім’я ОСОБА_6 ніколи не спілкувалась з ріднею покійного, а тільки зі сторони дружини померлого. За всі ці роки позивачка приїздила лише один раз, та й то з вимогою віддати їй 800 грн, які він отримав від продажу батьківської хати в Миколаївській області. З цього приводу був великий скандал. З родиною ОСОБА_6 потоваришували з перших днів. Та коли в 1986 році в сім’ї відповідача народився син, то вони няньчили його до самої школи. Своїх дітей у сім’ї померлого не було, тому вони вважали його своїм онуком. Коли в вересні місяці 2014 року померла дружина ОСОБА_6, то відповідач повністю займалась її похоронами. Коли пройшло 40 днів з дня поховання його дружини, ОСОБА_6 потрапив в хірургічне відділення. Кожен день відповідачка приїздила до нього, купувала ліки, привозила їжу, перевдягала, привозила чисту білизну. Гроші на лікування давав ОСОБА_6 Були випадки. Коли приходилось і вночі приїжджати до нього. Коли він перебував в лікарні. То до нього приїздив син позивачки, але він його навіть не впізнав. За весь час перебування померлого в лікарні з 21.10.2014 року по 18.11.2014 року позивачка приїздила лише 2 рази. Після виписки відповідач возила його на перев’язки до поліклініки. Позивачка приїздила 1 раз на тиждень для того, щоб умовити його поїхати до неї в м. Харків. Спочатку він не погоджувався, але потім перед новим роком поїхав, оскільки ОСОБА_7 медик, та вона обіцяла його вилікувати. Приїхав він з позивачкою з м. Харкова в березні 2015 року та одразу поїхали до нотаріуса переоформлювати квартиру на ОСОБА_6 після смерті дружини, але не вдалося, оскільки був відсутній оригінал свідоцтва про шлюб. Після наступного приїзду сестри був великий скандал, оскільки вона хотіла переоформити квартиру одразу на себе. Але ОСОБА_6 не погодився, та на ранок позивачка повернулася до м. Харків, забравши всі речі, які вона привозила. Після приїзду м. Харкова померлий скаржився на сестру, йому там було погано. Та на наступні запрошення до неї, він відмовлявся. В березні 2015 року померлий ОСОБА_6 оформив заповіт на ім’я ОСОБА_3. а потім і договір довічного утримання, знайшовши оригінал свідоцтва про шлюб, зазначивши, щоб нічого не дісталося позивачці.Будь-яких скарг за життя ОСОБА_6 не було. 06 квітня 2015 року ОСОБА_6 помер. Відповідач поховала його як слід. Поставили йому та його дружині пам’ятники, доглядали за могилками. Позивачка навіть ні разу не була на могилі брата. Тільки після півроку після смерті брата, вона подзвонила відповідачці та дізналася про смерть брата. Твердження позивача на те, що померлий вживав спиртні напої, спростувала, зазначивши, що за життя він ніколи не мав проблем з алкоголем. З позовом не згодна повністю, всі умови договору були виконані. На підставі вищевикладеного, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що померлий 23.03.2015 року оформив заповіт на відповідачку, котрим заповів їй квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_2. Але достеменно, знаючи, своїх родичів, оформив договір довічного утримання з ОСОБА_3 Вважає, що вимоги чинного законодавства, по укладенню між померлим та відповідачкою вищевказаних правочинів виконано. А саме згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним № 9 від 06.11.2009 року п.7 вказано, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначеним законом та , з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Позивачі не довели обставин незаконності та недійсності, оспорюваного ними договору довічного утримання. Жодних доказів порушення (нібито) їх законних прав та інтересів не наведено, тому приходжу до виводу про їх необґрунтованість, безпідставність та незаконність , а тому існує необхідність в відмові їх посилань на закон. В судовому засіданні були озвучені умови договору довічного утримання, від 26.03.2015 року укладеного між померлим та відповідачкою, а саме: матеріальне забезпечення, утримання та догляд, та таке інше. Стороною відповідача були залучені до матеріалів справи докази ,що підтверджують захворювання померлого(довідка з Ізюмської міської лікарні) , копії квитанцій з аптеки, які підтверджують придбання відповідачкою ліків та інших засобів, для догляду та медичних маніпуляцій (перев’язок). Дані квитанції ,згідно з висновком судової експертизи не визнані незаконними, або не відповідними існуючим нормам та вимогам. Таким чином жодних доказів не виконання стороною відповідача зазначених умов оспорюваного стороною позивача договору ,не наведено. За ст.755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути припинений у зв’язку зі смертю відчужувана або шляхом його розірвання за рішенням суду. При цьому розірвання договору довічного утримання (догляду) відбувається: 1) на вимогу відчужувана або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини, 2) на вимогу набувача. Вказаний договір було укладено між сторонами добровільно, та обдумано як збоку померлого (бо він знав, що ніхто, крім відповідачки не буде його доглядати). Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України даний договір підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами. Крім того додано до матеріалів справи копії квитанцій та накладних за квітень 2015 року про купівлю необхідних засобів для ритуалу поховання ОСОБА_6, котрі своїм чином підтверджують добросовісність сумлінність виконання відповідачкою своїх обов’язків, не кажучи про те скільки фізичних сил витрачено по догляду хворої, старої людини. Враховуючи викладене просила позивачам по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовити в повному обсязі заявлених ними позовних вимог.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що ОСОБА_6 з ОСОБА_3 були сусідами та проживали на одній площадці майже 35 років. У померлого з дружиною дітей не було, сина відповідачки Артема вони вважали своїм онуком, та неодноразово за життя казали, що вищезазначену квартиру вони подарують синові відповідача.Відповідач з чоловіком та померлим ОСОБА_6 та його померлою дружиною разом святкували свята, ходили часто один до одного в гості. Коли в 2014 році померла дружина ОСОБА_6 – ОСОБА_9, то ОСОБА_3 доглядала за ним, носила продукти харчування. Коли він потрапив до лікарні, то відповідач постійно приїздила до нього купувала ліки, прала його речі. ОСОБА_2 той час, коли ОСОБА_6 пробув в лікарні, позивач навідувала його в лікарні раз на тиждень. Після лікарні померлий потребував догляду, адже хворів на гангрену. Потім позивач ОСОБА_1 привезла йому чоботи, речі, але згодом їх забрала. За майже 35 років ОСОБА_8 майже не бачила ні ОСОБА_1, ані ОСОБА_5 за місцем проживання померлого. Твердження позивачів на те, що померлий вживав спиртні напої, були спростовані даним свідком. ОСОБА_6 за життя казав, що складе заповіт на ім’я відповідача. Обставини укладення спірного договору їй не відомі.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засідання пояснила, що вона є донькою відповідача ОСОБА_3 Сім’ю ОСОБА_6 та ОСОБА_9 знає з 1979 року, коли вони приїхали до м. Ізюм. Їх квартира знаходиться на одній площадці з квартирою її батьків. Будинок був дружнім. Всі сусіди дружили. Коли в 1986 році народився рідний брат, то сім’я ОСОБА_9 запропонували допомагати у вихованні брата, так як в них не було власних дітей. На протязі цього часу сім’ї ще більше здружилися. В сім’ї ОСОБА_3 була дача, городи, куди разом сім’ями їздили, також за грибами. Були майже однією сім’єю. Брат дуже часто бував в їхній сім’ї, дуже поважав їх. За період з 1979 по 2000 роки родичі ОСОБА_11 приїжджали часто, котрих бачили, а з розповіді ОСОБА_12 – вони з його родичами не спілкувалися. Чому? свідок ОСОБА_10 не цікавилася. Потім, коли в вересні 2014 році померла ОСОБА_11, ОСОБА_12 звернувся до сім’ї відповідача за допомогою, бо в них була машина, щоб організувати поховання, поминки. І сім’я ОСОБА_3 не могла йому відмовити. І вони разом поховали ОСОБА_11. Їй відомо, що був укладений договір довічного утримання. Коли на початку березня 2015 року ОСОБА_1 привезла ОСОБА_6 з Харкова, побувши з ним день-два, поїхала, то він прийшов хворий до ОСОБА_3 Вона йому допомагала, їсти готовила, в хаті прибирала, купала його. Коли йому було погано, то вона навіть ночувала там. ОСОБА_12 казав, що не хоче тут бачити своїх родичів і хоче переробити квартиру на ОСОБА_3, просив відвезти його до нотаріуса. Вони поїхали до нотаріуса, там балакали, тоді ОСОБА_6 склав заповіт. Через день чи два він попросив, щоб визвали до нього додому нотаріуса. Він сказав, що нотаріус йому пояснив, що якщо є заповіт, то сестра може претендувати на квартиру, а якщо договір довічного утримання, то не має права. Потім привезли нотаріуса та оформили договір довічного утримання. Коли ОСОБА_6 помер, то поховали його за кошти сім’ї ОСОБА_3, потім поставили пам’ятники йому та його дружині. Чеків на продукти харчування ніхто не збирав, а щодо інформації стосовно чеків на медпрепарати, то вона такою інформацією не володіє.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, третіх осіб, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_5 є рідними сестрою та братом ОСОБА_6

ОСОБА_13 заповіту від 23 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_14 і зареєстрованого в реєстрі за № 398, ОСОБА_6 зробив таке розпорядження: усе своє майно, з чого б воно не складалось, і де б воно не знаходилось, і взагалі те, що буде належати їй на момент його смерті, і на що матиме право, заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.46).

26 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_14, зареєстрований в реєстрі за № 420. (а.с.47).

ОСОБА_13 умов даного договору, ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_3 квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_3. ОСОБА_3 зобов’язалась довічно утримувати ОСОБА_6, забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, і залишити в його безоплатному довічному користуванні кімнату. Відчуження цієї квартири за життя ОСОБА_6 не допускається. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги) визначена сторонами в розмірі 1218 грн. 00 коп. на місяць. Цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін – у судовому порядку. Право власності на квартиру набуває ОСОБА_3 з моменту державної реєстрації цього договору.

Зміст ст. ст. 210, 334, 744 - 757 ЦК України сторонам нотаріусом роз’яснено. Особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_6 квартири перевірено.

Дані умови були виконані ОСОБА_3, вона створила належні умови для задоволення життєвих потреб померлого та для нормальної життєдіяльності ОСОБА_6

У відповідності до ч. 2 ст. 30 ЦК України обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. ст. 36, 39 ЦК України фізична особа може бути обмежена у своїй цивільній дієздатності або може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду у встановленому процесуальним законом порядку.

В силу вимог ч. 4 ст. 36 та ч. 1 ст. 40 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою або фізична особа визнається недієздатною лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Відповідач зазначає, що на протязі значного часу вона доглядала сусіда і без договору, тому що він просив її про допомогу, а також тому що вона, як звичайна людина, не могла не допомагати хворому, похилого віку чоловікові.

Поняття «догляд» законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров’я, умовами побуту тощо. Догляд не обов’язково пов’язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувана, наданням відчужувану послуг, обсяг яких передбачається, тощо.

Крім того набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувана поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду), що і було виконано відповідачкою: ОСОБА_6 вона поховала, та виконала всі інші ритуальні вимоги, що підтверджується копією квитанції від 07.04.2015 року за поминальний обід та накладною від 06.04.2015 року та 03.02.2016 року про встановлення памятника. (а.с.48,49).

ОСОБА_13 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 35487758, від 26.03.2015 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру № 15, що знаходиться в будинку № 37 по вул. Куйбишева, в м. Ізюмі Харківської області реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 603040863000. (а.с.54).

06 квітня 2015 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_15 I-ВЛ № 490719, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області 07.04.2015 року. (а.с.45).

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_13 з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

ОСОБА_13 ст. ст. 744, 745 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я.

Відповідно до ст. 748 ЦК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

ОСОБА_13 ч. ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

ОСОБА_13 ч. ч. 1, 3 ст. 749, 751 ЦК України, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою, шостою ст.203 ЦК України.

ОСОБА_13 з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п'ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

ОСОБА_13 із п.16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Крім того, в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

ОСОБА_13 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ОСОБА_13 зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Судом встановлено, що квартира № 15, що знаходиться в будинку № 37 по вул. Куйбишева в м. Ізюм Харківської області, зареєстрована на ОСОБА_3

Вказане свідчить про те, що відповідачка вчинила відповідні дії, спрямовані на настання юридичних наслідків, що були обумовлені спірним договором довічного утримання.

Крім того, згідно п.1 ч.1 ст.755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

З наведеного вбачається, що в разі невиконання або неналежного виконання набувачем умов договору довічного утримання такий може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із його сторін. Однак вказані обставини не можуть бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Відтак, щодо покликань позивачів на невиконання відповідачем зобов’язань за вказаним договором та примушування відчужувача до укладення договору довічного утримання, то вони відповідно до ст. 755 ЦК можуть бути підставою для розірвання, а не для визнання недійсним договору, і лише у випадку, коли з такою вимогою звернувся особисто відчужувач, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що за життя ОСОБА_6 оспорював договір довічного утримання чи пред'являла претензій з приводу його неналежного виконання, що свідчить про розуміння ОСОБА_6 про те, що такий договір є законним та не має ознак недійсності.

Також слід зауважити, що позивачі звернулись до суду із даним позовом, посилаючись на те, що порушені їх права як спадкоємців за законом після смерті їх брата ОСОБА_6 та просять визнати недійсним договір довічного утримання від 26.03.2015 року, як на підставу покликається на ч. 1 ст. 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частиною третьою та п’ятою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Факт невиконання чи неналежного виконання стороною договору своїх зобов’язань за цим договором не є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до положень статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Позивачами не надано належних доказів того, що через зловживання спиртним на момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_6 перебував в стані алкогольного сп'яніння, тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В той же час доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також не було доведено помилки, неправильного сприйняття ОСОБА_6 фактичних обставин правочину, що могло вплинути на його волевиявлення та виступати підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України.

Окрім того, у даній справі позивачами або їх представником не заявлялось клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, посмертної судово-психіатричної експертизи. Вказане свідчить про відсутність зацікавленості позивачів у проведенні вказаної експертизи та доведенні обставин справи, на які позивачі посилались у позовній заяві.

Також позивачі не довели наявності підстав для визнання правочину недійсним, а також неналежного виконання відповідачем умов договору довічного утримання.

Таким чином, позивачами не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що волевиявлення ОСОБА_6 під час укладення спірного договору не було вільним і не відповідало її волі.

У відповідності до ст. 212 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені у судовому засіданні обставини справи, оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи позивачів не знайшли свого підтвердження, тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за його безпідставність та недоведеністю.

ОСОБА_13 п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача, тому понесені позивачами судові витрати на судовий збір не компенсуються у зв’язку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст. ст. ст. 15, 16, ст.202-205, 212, 215, 216, 225, 229, 334, 744-746, 748, 749, 751, 1258, 1262 ЦК України, п.16 Постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним - відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 17 жовтня 2018 року.

Головуючий суддя М.О. Гуренко