Рішення № 77178741, 12.10.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6081/18

Провадження №2/524/2201/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2018 року Автозаводський районний суд м Кременчука в складі:

головуючого судді Предоляк О.С.

при секретарі судового засідання Гладкій К.О.

за участю представників: позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2, відповідача КП «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради – адвоката ОСОБА_3,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В

25 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, в якому просив визнати причину пропуску позовної давності (строку звернення до суду) стосовно наказу відповідача № 1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» поважними, визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 744 від 04 липня 2018 року «Про уточнення змісту наказу « 1237 від 27 жовтня 2017 року», визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.», поновити його на посаді головного інженера КП «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради, починаючи з 04 липня 2018 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04 липня 2018 року і по дату ухвалення судом рішення по справі, стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Відповідач направив до суду свій відзив на позовну заяву про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, в якій заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

Позивач направив до суду відповідь на відзив Відповідача, в якій фактично продублював свої вимоги та обґрунтування, які викладені в позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві, просить задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача КП «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради – адвокат ОСОБА_3 заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Окремо подана заява про застосування строків позовної давності до вимоги про визнання незаконним та скасування наказу КП »Кременчукводоканал»№1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року №379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» та відмовити у задоволенні позову у цій частині»

Позивач ОСОБА_1, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з’явились.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З вимог п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України постає, що, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року скасовано рішення Автозаводського районного суду м Кременчука від 24 квітня 2017 року. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі№ 524/4135/17 від 26 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області у справі № 524/4135/17 від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 січня 2018 року скасовано. Визнано незаконним та скасовано наказ комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 30 травня 2017 року № 499, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 30 травня 2017 року, стягнуто з комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 травня 2017 року по 29 травня 2018 року у розмірі 122 340 грн. 28 коп., стягнуто з комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_1, моральну шкоду заподіяну останньому у розмірі 1000 грн. В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Згідно наказу комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 19 червня 2018 року № 670 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 30 травня 2017 року. Відповідний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_1 04 липня 2018 року. (а.с. 18).

Позивач ознайомився з наказом комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 19 червня 2018 року № 670 в 11.30 годин 04.07.2018 року, про що міститься його підпис.

Наказом за №1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року №379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» скасовано виданий наказ по підприємству від 26 квітня 2017 року №379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.». Вважали наказ по підприємству від 26 квітня 2017 року №379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» скасованим з 27 жовтня 2017 року. Підставою для видачі наказу зазначено виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року справі 524/636/16-ц. Позивач ознайомився з наказом 04.07.2018 року (а.с. 16).

Згідно наказу комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року № 744 змінено п. 2 наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року та викладено його в наступній редакції: «Вважати наказ по підприємству № 379 від 26.04.2017 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 скасованим з 18.10.2017 року. Розірвати з 18.10.2017 року трудовий договір з ОСОБА_1 з підстав, встановлених п. 6 ст. 36 КЗпП України» (а.с. 15).

Позивач ознайомився з наказом комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року № 744 в 16.36 годин 04.07.2018 року, про що міститься його підпис.

Позивача ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 18 жовтня 2017 року згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України, про що зроблений відповідний запис у трудовій книжці позивача 04 липня 2018 року. Підставою для звільнення зазначено наказ комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року № 744, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року, наказ комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 27 жовтня 2017 року № 744.

Звільняючи позивача, відповідач в наказі № 744 від 04 липня 2018 року «Про уточнення змісту наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року» посилався лише на підстави звільнення, якими відповідач вважає зміни п. 2 наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року, який викладено в наступній редакції: «Вважати наказ по підприємству № 379 від 26 квітня 2017 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 скасованим з 18 жовтня 2017 року. Розірвати з 18 жовтня 2017 року трудовий договір з ОСОБА_1 з підстав, встановлених п. 6 ст. 36 КЗпП України».

Разом з тим, в наказі № 744 від 04 липня 2018 року відсутні будь-які об’єктивні дані, які б вказували на те, що позивач з 30 травня 2017 року відмовився від продовження роботи на посаді головного інженера у зв'язку із відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також зміною істотних умов праці.

За нормами п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Частиною 3 ст. 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

За роз’ясненнями, наведеними в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо.

Не може слугувати доказом правомірного звільнення з роботи позивача внесення змін відповідача до наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.», оскільки згідно постанови Апеляційного суду Полтавської області у справі № 524/4135/17 від 29 травня .2018 року позивача поновлено на посаді головного інженера комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 30 травня 2017 року, натомість відповідач не надає жодного доказу відмови позивача від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, або відмови позивача від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, починаючи з 30 травня 2017 року по 04 липня 2018 року.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що звільняючи позивача із займаної посади на підставі наказу від 04 липня 2018 року № 744, яким вносяться зміни до наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року, відповідач змінює обставини, які вже минули, що, на думку суду, є неприпустимим.

04 липня 2018 року позивач ознайомився фактично одночасно із з наказом комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 19 червня 2018 року № 670 про поновлення на посаді головного інженера комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 30 травня 2017 року, і одночасно із наказом комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року № 744, яким останнього фактично звільнено з посади 18 жовтня 2017 року.

У зв’язку з наведеним, незаконним звільненням позивача, наказ № 1237 від 27 жовтня 2017 року "Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1В."", також підлягає скасуванню. Щодо заяви відповідача про застосування до вказаної вимоги строків позовної давності, то суд переконаний, що такий місячний строк звернення з позовом поновленню не підлягає, оскільки не пропущений, виходячи з наступного. Так, з оскаржуваного наказу та позову постає, що датою ознайомлення позивача з наказом є 04 липня 2018 року, з позовом ОСОБА_1 звернувся 25 липня 2018 року (а.с. 1). Те, що позивачу стало відомо про існування наказу під час слухання справи № 524/4135/17 не є допустимим доказом у відповідності до вимог ч. 3 ст. 78 ЦПК України, оскільки датою отримання наказу є саме 04 липня 2018 року. Такою датою не може бути отримання вказаного доказу як додатку по іншій справі.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України випадків.

Позивачем надано листок непрацездатності серії АДН № 739671, датований 04 липня 2018 року, доказів оформлення вказаного листу поза робочим часом суду не надано, тому відповідачем, при звільненні позивача також порушені вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпПУ.

Відповідно до частини другої статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22 червня 1982 року про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця (далі - Конвенція № 158 від 22 червня 1982 року) щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено можливість покладання на роботодавця тягаря доведення наявності законної підстави для звільнення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відповідачу була надана можливість довести належними та допустимими доказами, що саме на момент попередження позивача про наступне вивільнення, в юридичній особі мали місце зміни в організації виробництва і праці. Проте, відповідач цим процесуальним правом не скористався.

Щодо вимог про середній заробіток з час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц зроблено висновок, що відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок) основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку). Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Розмір середньої заробітної плати позивача становить 10 237, 68 грн. (а.с. 13)

Сума заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу обраховується судом наступним чином: 10237,68 / 20 (кількість робочих днів) = 511,84 - середньоденна заробітна плата

Час вимушеного прогулу – 69 робочих днів (з 04 липня 2018 року по 12 жовтня 2018 року) 511,84х69 =35316,96 грн

Вказана сума, як середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2018 року – дати постановлення наказу про звільнення по 12 жовтня 2018 року – дату розгляду справи у розмір 35 316, 96 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, позивачем заявлена вимога щодо стягнення моральної шкоди, яку він обґрунтовує тим, що у зв'язку зі звільненням та захистом своїх прав у суді він постійно відчуває хвилювання, нервує, що впливає на його стан здоров'я, порушений його нормальний життєвий устрій.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Незаконно звільнивши позивача з роботи, в черговий раз, відповідач - Комунальне підприємство «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради порушило його законні права і все це призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При відшкодуванні моральної шкоди, суд зважає на порушення відповідачем законних прав позивача , які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи характер та обсяг завданої шкоди, засади розумності, раніше визначений розмір моральної шкоди апеляційною інстанцією у розмірі 1000 грн., необхідністю повторного відновлення порушеного права на працю, у відповідності до статті 237-1 КЗпП України, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З КП «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 3 524 грн. (704,80*5) грн.

Керуючись ст. 40, 117, 235, 252 КЗпП України, .ст. ст. 2,4,5,10, 11,12,13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 189-200, 217-229, 241-246,256-257, 259, 263-265, 267, 273, 354, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 430, п.п.9, 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, - суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року № 744 "Про уточнення змісту наказу №1237 від 27.10.2017 р".

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 27 жовтня 2017 року № 1237 "Про скасування наказу від 26.04.2017 року № 379 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1В."".

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 04 липня 2018 року.

Стягнути з комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 липня 2017 року по 12 жовтня 2018 року у розмірі 35 316, 96 ( тридцять п’ять тисяч триста шістнадцять, 96)грн.

Стягнути з комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 3524 ( три тисячі п’ятсот двадцять чотири) грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року): до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд міста Кременчука протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.С Предоляк