Рішення № 77166476, 05.10.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

№ 308/10019/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05.10.2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

судді – Бедьо В.І.

за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_1

представника позивачів – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за позовною заявою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступним.

08.07.2016 року о 22:50 год. В м. Ужгороді сталася дорожньо-трансопртна пригода за участю транспортного засобу «FORD C-MAX» д.н.з. МІ491DL під керуванням відповідача ОСОБА_6, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, та належного ОСОБА_3 транспортного засобу марки «FORD Sierra» р.н.з.814-77 РЕ. Внаслідок вказаного ДТП належний ОСОБА_3 транспортний засіб зазнав знищенню.

Позивачі зазначають, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_6 в результаті порушення останнім ПДР України, що встановлено постановою Ужгородського міськрайонного суду від 15.03.2017 року у справі № 308/1984/17, якою відповідача визнано винним у ДТП, однак провадження у справі закрито у зв’язку зі спливом строку накладення адмінстартивного стягнення.

Зі змісту позову слідує, що винними діями відповідача заподіяно позивачам майнової та моральної шкоди.

Зокрема відповідно до висновку судово-медичного освідчення від 12.08.2016 року № 645 позивач отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, що зокрема підтверджується постановою про закриття кримінального провадження.

Позивач вказує на те, що отримані під час ДТП тілесні ушкодження ОСОБА_5В спричинили йому значні фізичні страждання, які до теперішнього часу спричиняють позивачу головні болі та періодичне послаблення організму, яке також підсилюється нахабною поведінкою ОСОБА_6, який не бажає відшкодувати хоча б якісь кошти позивачу.

Так моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 30 000 грн.

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070030002361, відкритого по факт вказаного ДТП, проведено автотоварознавчу експертизу, висновокм якої відповідно встановлено розмір матеріального збитку 41 308, 74 грн.

Також позивачі вказують, що ними сплачено 6 000 грн на правову допомогу адвоката, що підтверджують відповідним договором від 15.05.2017 року № 12 та квитанцією до прибуткового ксового ордеру від 16.05.2017 року № 01.

З огляду на викладене, позивачі просять суд стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 41 308, 74 грн. на відшкодування заподіяної майнової шкоди, 640 грн. судового збору; стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 30 000 грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди, 640 грн. судового збору та 6000 гривень витрат на оплату правової допомоги адвоката.

В судовому засіданні представник позивачів - ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги за викладених обставин та просив суд про їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи, однак без поважних причин не зявився в судове засідання, на подав до суду заяв про відкладення та відзиву на позов.

За даних обставин суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи за правилами Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до копії постанови Ужгородського міськрайонного суду від 15.03.2017 року області у справі №308/1984/17 08.07.2016 року о 22 год 50 хв на перехресті вул. 8 Березня – Грушевсього в м. Ужгород ОСОБА_6, керуючи транспортним засобом «FORD C-MAX» д.н.з. МІ 491 DL, здійснюючи розворот не переконався в безпечності маневру та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, який рухався по вул. Грушевського у напрямку вул. Капушанська, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п .п. 10.1.10.4 Правил дорожнього руху. Вказаною постановою суду ОСОБА_6 визнано виними у вчиненні адмінстартивного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУПАП, провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУПАП у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що обставини ДТП також розглядались в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016070030002361 від 09.07.2016 року. Постановою слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_7 від 30.12. 2016 року вказане кримінальне провадження за фактом ДТП, що мало місце 08.07.2016 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з відсутністю в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України; копію постанови для вирішення питання про притягнення гр.. ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності направлено начальнику Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що згідно висновку експерта № 645 від 12.08.2016 року при судово-медичному освідченні потерпілого ОСОБА_8В, а також згідно даних консультативного обстеження спеціалістів( нейрохірурга від 20.07.2016 року) у нього були виявлені ушкодження у вигляді ЗЧМТ. Струс головного мозку підтверджений неврологічною симптоматикою.Виникли вказані тілесні шкодоження внаслідок дії тупих твердих предметів, якими найбільш імовірно могли бути виступаючі частини салону автомобіля і характерні для водія салону легкового автомобіля, під час ДТП, і вкладаються в час і місце події, що мала місце 08.07.2016 року і потягли за собою розлад здоровя на час більше 6 але менше 21 дня і кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя.

Також у вказаній постанові зазначено, що згідно висновку есперта № 11/467 від 15.07.2016 року вартість матеріального збитку завдана власнику транспортного засобу «FORD Sierra» р.н.з.814-77 РЕ, 1990 року випуску становить 41 308, 74 грн.

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ІКС № 185325 власником автомобіля, марки «FORD Sierra» р.н.з.814-77 РЕ, 1990 року випуску є позивач ОСОБА_9 ( згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 1-ФМ № 047348 ОСОБА_3).

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач ОСОБА_6 в добровільному порядку не здійснює відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Судом з пояснень представника позивача також встановлено, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_6 позивачу ОСОБА_5 було завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю від ушкодження здоровя і отриманих тілесних ушкоджень, які одночасно призвели до погіршення стану здоровя, а також у душевних стражданнях і переживаннях від перенесеного психоемоційного стресу як під час ДТП, так і після неї, що стало додатковим негативним фактором, який вплинув на стан самопочуття та здоровя позивача, що додатково підсилюється байдужим ставленням відповідача та небажанням відшкодувати завдані збитки.

Аналізуючи встановлені по справі обставини в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги щодо майнової шкоди є підставними з огляду на наступне.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди(втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відтак, наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 р.)

Суб'єктом відшкодування шкоди відповідно до коментованої статті є особа, яка її завдала. При цьому судова практика визначає, що заподіювач шкоди може і не бути власником майна, діяльністю якого заподіяна шкода (Ухвала Верховного Суду України від 18 лютого 2004 року).

Тобто частина 2 коментованої статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним.

Потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 (далі - Постанова), передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні керуватися положеннями ст. 1166, 1187 ЦК України.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Виходячи зі змісту п. 4 вищезазначеної Постанови, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до п. 11 вищевказаної Постанови, зазначено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи.

Відтак, з моменту, коли сталася ДТП у позивачів виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.

Аналогічні правові позиції висловлені колегіями суддів Верховного Суду України у постановах від 11.11.2015 року по справі №6-309цс15 та від 14.09.2016 року по справі №6-725цс16, відповідно до яких зазначено, що право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди виникає з моменту, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди.

Вивчивши вимогу позивачів щодо відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (Постанова), передбачено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п.5 Постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Пункт 9 Постанови вказує на те, що при визначенні судом розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З огляду на викладене, суд вважає, що розмір моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень буде достатнім та необхідним для відшкодування моральної шкоди, тому відповідно в цій частині суд частково задовольняє вимогу щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи положення вищезазначених процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обовязок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Враховуючи те, що обставини, на які посилалась сторона позивача у позовній заяві, знайшли своє підтвердження в зібраних по справі доказах, натомість відповідач не надав жодних пояснень, відзиву на спростування вказних позивачами обставин, суд приходить до переконання про можливість часткового задоволення позовних вимог.

Суд також вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тобто, з відповідача підлягають стягненню на користь позивачів витрати по сплаті судового збору та на правову допомогу адвоката.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 1166, 1187 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 ст.ст.12, 76, 77-81, 95, 141,228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 280-282,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 41 308, 74 грн. (сорок одну тисячу триста вісім гривень 78 коп.) на відшкодування заподіяної майнової шкоди та 640 грн. (шістсот сорок гривень) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 10 000 грн. ( десять тисяч гривень) у відшкодування заподіяної моральної шкоди, 640 грн. (шістсот сорок гривень) судового збору та 6000 ( шість тисяч ) гривень витрат на оплату правової допомоги адвоката.

В решті позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: ОСОБА_10