Рішення № 77164059, 17.10.2018, Зміївський районний суд Харківської області

621/1743/18

2/621/1059/18

РІШЕННЯ

іменем України

17 жовтня 2018 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - Бібіка О.В.

за участю секретаря - Горобець Н.М.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Зміїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади Геніївської сільської ради Зміївського району Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, а 20.09.2018 з уточненою позовною заявою, до територіальної громади Геніївської сільської ради Зміївського району Харківської області з вимогами: визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0.1822 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: Харківська область, АДРЕСА_1, якій присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

В обґрунтування зазначив, що 08.08.2002 між ним та ОСОБА_3, що мешкав за адресою: АДРЕСА_1, було укладено договір довічного утримання, який посвідчено державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-704 .

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_3 передав належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а він прийняв цей будинок.

Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0.1822 га., яка передана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення V11 сесії XX1V скликання Геніївської сільської ради № 7 від 23 січня 2003 року для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, про що свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який видано Геніївською сільською радою Зміївського району 09.04.2003 року та який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 79.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

В зв'язку зі смертю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, договір довічного утримання припинено.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 26.02.2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 був його вітчимом, чоловіком матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач вказав, що з метою оформлення спадкових прав, він звертався до нотаріуса, однак було відмовлено у видачі свідоцтва через відсутність документів, які б підтверджували факт родинних відносин із спадкодавцем.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що враховуючи положення статті 186, 377 ЦК України та статті 120 ЗК України земельна ділянка повинна перейти у власність йому у зв'язку з переходом права власності на будинок, що розміщений на цій земельній ділянці.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - адковат ОСОБА_5 не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, без фіксування судового процесу технічними засобами фіксування, на задоволенні позовної заяви наполягала, просить ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні.

Представник відповідача Геніївської сільської ради Зміївського району Харківської області у судове засідання не з'явився, сільський голова ОСОБА_6 направив лист про розгляд справи за відсутності представника ради, позовні вимоги визнав.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

08.08.2002 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання та посвідчено державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-704. За даним договором ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 зобов'язався довічно, повністю утримувати ОСОБА_3, забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, та зберігати в його безкоштовному користуванні одну житлову кімнату. (а. с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 02.01.2018. (а. с. 11).

Договір довічного утримання припинено у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, про що зроблено відмітку державним нотаріусом Зміївської ДНК Харківської області. (а. с. 14 зв. стор).

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 21.02.2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. (а. с. 25).

Житловий будинок, який перейшов у власність ОСОБА_7 розташований на земельній ділянці площею 0.1822 га. Земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення V11 сесії XX1V скликання Геніївської сільської ради № 7 від 23 січня 2003 року для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який видано Геніївською сільською радою Зміївського району 09.04.2003 року та який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 79. (а. с. 21).

У відповідності до ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що: ґ) при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1702-VІ; (Підпункт «ґ» пункту 18 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2).

Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним судом України у постанові №6-2цс15 від 11.02.2015 року, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, у зв'язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, до нього переходить право власності на земельну ділянку.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в порядку, передбаченому п.1 ч. 2 ст. 49 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, оскільки визнання відповідачем позову на будь-якій стадії судового процесу не суперечить закону і не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Оскільки позивач позивач судові витрати по сплаті судового збору взяв на свій рахунок, питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 4, 49, 81, 89, 200, 206, 258, 263, 265, 268, 273, 274 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0.1822 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: Харківська область, АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 17.10.2018.

Суддя -