Постанова № 77159074, 17.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1418/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Жигилія С.П.

суддів: Перцової Т.С. , Любчич Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2018р. (суддя ОСОБА_1.; м. Харків; повний текст рішення складено 25.05.2018) по справі № 820/1418/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, Міноборони), в якому просив суд: визнати протиправним п.16 протоколу № 87 відповідача від 18.08.2017 р. про відмову у призначенні позивачу допомоги; зобов`язати відповідача повторно розглянути висновок і документи подані комісаріатом і призначити позивачу допомогу у розмірі 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня 2018 року; зобов`язати комісію Міністерства оборони України протягом двох місяців з набрання чинності рішенням по справі надати суду звіт про призначення ОСОБА_1 допомоги у розмірі 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправним п.16 протоколу № 87 від 18.08.2017 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов'язано Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ,03168, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом і призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 62416) згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII в редакції від 06.04.2017 року, Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на прийняття судового рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття незаконного судового рішення, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року по справі № 820/1418/18 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач проходив строкову службу у прикордонних військах колишнього СРСР та являється військовослужбовцем прикордонних військ, отже Міноборони не може бути належним відповідачем по даній справі, оскільки МО СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, МО СРСР не здійснював розрахунків при звільненні позивача з військової служби, через що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив військову службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Також вказує, що судом першої інстанції не було враховано те, що в порушення підпункту 2.2 пункту 2 Положення № 333 рішення про проведення медичного огляду позивача військовим комісаром за місцем перебування його на військовому обліку не приймалося, більше того, саме ЦВЛК Держприкордонслужби уповноважена проводити медичні огляди для встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв колишніх військовослужбовців прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР, які приймали участь в бойових діях в ДРА, а відтак протокол ЦВЛК Міноборони № 392 від 06.02.2015 року стосовно позивача не може бути належним та допустимим доказом по справі внаслідок порушення визначеної законодавством процедури прийняття рішення та його прийняття за відсутності необхідних повноважень (замість ЦВЛК Держприкордонслужби), а отже не повинен братись судом до уваги в порушення норми процесуального права. Окрім цього відповідач стверджує про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, оскільки на день встановлення позивачу групи інвалідності чинним законодавством було передбачено одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ІІІ групи інвалідності.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1, з 17 листопада 1984 р. по 12 грудня 1986 р. проходив строкову військову службу у складі Збройних Сил СРСР у складі військової частини №2072, приймав участь у бойових діях в Афганістані.

У зв'язку із отриманням осколкових поранень голови, закритої черепно - мозгової травми, контузії головного мозку, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні Афганістані, де на той час велись бойові дії, позивачу встановлена інвалідність III групи, що підтверджується посвідченням серїї Є № 080299 (а.с. 15).

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 17.05.2017 р. по справі №642/1884/17-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі; визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, щодо неподання у 15-деннийстрок з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку, щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати у 15-денний строк після набрання чинності рішення, звіт про його виконання.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 р. апеляційну скаргу Харківського обласного військового комісаріату залишено без задоволення; постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 17.05.2017р. по справі № 642/1884/17 залишено без змін.

На виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 17.05.2017 р. та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 р. по справі № №642/1884/17-а, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення, оформлене протоколом від 18.08.2017 р. № 87, відповідно до якого пунктом 16, вирішено відмовити позивачу в призначенні допомоги.

Як слідує із листа Харківського обласного військкомату від 06.09.2017 № 2240ВСЗ, в якому наведений витяг з протоколу засідання з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 18.08.2017 року № 87 п. 16 фактичною підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги стали висновки комісії про те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Позивач, дізнавшись про існування вказаного рішення, звернувся до суду за захистом своїх прав та вважає його протиправним.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та у Порядку, затвердженому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Однак, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, відповідач - Міністерство оборони України, не прийняв відповідного рішення про призначення та виплату позивачу спірної допомоги, а тому такі дії відповідача є протиправними, а порушені права позивача підлягають судовому захисту.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав та інтересів позивача та задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним п. 16 протоколу №87 від 18.08.2017 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом і призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII в редакції від 21.03.18 року, Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року.

Переглянувши рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Розділом ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 16 цього Закону (тут і далі в редакції, чинній на час первинного встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності - 23.12.2015 року) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На день встановлення ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності та подання ним зазначеної заяви механізм розгляду таких звернень та механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності визначався правовими нормами постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що особи, які до набрання чинності Порядку, затвердженого цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Тобто, одноразова грошова допомога повинна призначатися і виплачуватися в порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2013 р. № 975 ( далі - Порядок № 975) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності у позивача виникло з 22 грудня 2015 року згідно із довідкою до акта МСЕК серії 12 ААА № 1311119, одноразову грошову допомогу на час звернення до суду з даним позовом позивач не отримував, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у відповідності з Порядком № 975 у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності.

З приводу твердження Міноборони щодо відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

Разом з тим, станом на час проходження позивачем строкової військової служби та отримання поранення прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року № 1431-ХІІ "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.06.2018 по справі № 645/5832/16-а.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 року № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Таким чином, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 році став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Між тим, позивач не проходив службу у Західному прикордонному окрузі КДБ СРСР.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо того, що Міністерство оборони України не є по даним правовідносинам правонаступником Прикордонних військ СРСР і не повинно нести витрати по виплаті одноразової грошової допомоги позивачеві, є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р.", від 07.06.2001 р. № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у ст. 16 Закону № 2011-XII та в Порядку, визначеному постановою № 975.

Інших підстав для відмови позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги відповідачем не наведено.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Щодо розміру одноразової грошової допомоги, на призначення якої має право позивач, колегія суддів зазначає, що вказані правовідносини унормовані приписами пп. б ч. 1 ст. 16-2 вказаного Закону, згідно якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Водночас, пп. 1 п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою уряду від 25.12.2013 року № 975 (в редакції, чинній на час встановлення позивачу третьої групи інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІII групи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивачу має бути призначена одноразова грошова допомога у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, колегія суддів вважає помилковим, оскільки вказані зміни щодо розміру одноразової грошової допомоги набрали чинності лише 07 травня 2017 року згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 06.04.2017 № 2004-VIII. При цьому, колегія суддів зазначає, що починаючи з 01 січня 2017 року змінилося правове регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби.

Так, з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року N 1774-VIII, яким внесено зміни до ст. 16 Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема, пункт 4 цієї статті після слова "військовослужбовцю" доповнено словами "(крім військовослужбовців строкової служби)", а п. 6 викладено у такій редакції: "встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві".

Таким чином, починаючи з 01 січня 2017 року призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби передбачена п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII, у зв'язку з цим, починаючи з цієї дати розмір грошової допомоги для зазначеної категорії військовослужбовців встановлений ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", а не п. «б» ч. 1 ст. 16-2 цього Закону, як було передбачено до набрання чинності Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Таким чином, застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, на яку має право ОСОБА_1, п. п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII в редакції Закону України від 06.04.2017 № 2004-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" та пп. 1 п. 6 Порядку № 975 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 855 "Про внесення змін до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", є помилковим, оскільки вказані положення, з урахуванням внесених з 01.01.2017 змін до законодавства, про які зазначено вище, підлягають застосуванню при визначенні розміру грошової допомоги військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби.

Згідно із ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції, чинній з 01.01.2017), одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

24 травня 2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975.

Вказано, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 січня 2017 року.

Згідно пп. 3 п. 6 Порядку № 975 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335), військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

Отже, на час прийняття відповідачем спірного рішення № 87 від 18.08.2017 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, виплату грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби, яким встановлено інвалідність, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві, було передбачено у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

Разом з цим, на час набуття права на отримання одноразової грошової допомоги на підставі п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII - 23.12.2015, та на час звернення позивача до Харківського обласного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи, вищезазначені зміни щодо умов та порядку призначення грошової допомоги до Закону № 2011-XII та Порядку № 975 не були внесені.

Вказані зміни було внесено до законодавства вже під час розгляду справи № 642/1884/17-а за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за результатами розгляду якої суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 були подані всі необхідні документи до Харківського обласного військового комісаріату для розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги (постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 17.05.2017р. по справі № 642/1884/17, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, на час набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядком № 975 від 25.12.2013, у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання і на час реалізації ОСОБА_1 набутого права щодо її отримання, вказані норми передбачали 150-кратний розмір такої допомоги від прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу має бути призначена одноразова грошова допомога у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в редакції Порядку № 975 чинного на час встановлення йому ІІІ групи інвалідності та звернення до відповідача із відповідною заявою.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" в редакції Закону України від 06.04.2017 № 2004-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності 07.05.2017, згідно якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІI групи.

Проте вказані положення Закону не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки на позивача розповсюджується не ч. 1 цієї статті, а ч. 2 ст. 16-2 цього Закону через те, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі п. 6 ч. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як військовослужбовець строкової служби.

Отже, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним п. 16 протоколу №87 від 18.08.2017 року Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом і призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII та Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року, у зв'язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності, вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, та виходу за межі позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року.

Відносно доводів апелянта, що зобов'язання Міністерства оборони прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема у разі наявності у особи права на отримання передбаченої законом виплати та надання нею необхідних документів для її призначення. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

Зважаючи на те, що судом встановлено неправомірність оскаржуваного рішення відповідача, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язати відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу, що є належним та ефективним способом захисту та поновлення порушеного права позивача.

Разом з тим, з приводу задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити вказану допомогу колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

За приписами п.13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу (п.14 Порядку № 975).

Таким чином, у відповідності до Порядку № 975 виплату одноразової грошової допомоги здійснює не Міноборони, а уповноважений орган, у зв'язку з чим покладення такого обов'язку на відповідача є помилковим.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, про які зазначено вище, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року по справі № 820/1418/18 в частині виходу за межі позовних вимог ОСОБА_1 та зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом і призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII в редакції від 06.04.2017 року, Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року, прийнявши в цій частині постанову про часткове задоволення позову.

Щодо решти позовних вимог суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 по справі № 820/1418/18 скасувати в частині виходу за межі позовних вимог ОСОБА_1 та зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом і призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII в редакції від 06.04.2017 року, Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.

Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок і призначити йому допомогу у розмірі 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи встановлених законом на 1 січня 2018 року - задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 по справі № 820/1418/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Л.В. Любчич