Рішення № 77155455, 16.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/3102/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Д’якова В,І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 1815 (далі – відповідач) про визнання протиправними дій Військової частини А1815 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2014 по 31.05.2014, з 01.07.2014 по 31.08.2014, з 01.01.2015 по 31.01.2015, з 01.06.2015 по 31.07.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2018; зобов’язання Військової частини А 1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди проходження військової служби: з 01.01.2014 по 31.05.2014, з 01.07.2014 по 31.08.2014, з 01.01.2015 по 31.01.2015, з 01.06.2015 по 31.07.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2018.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховувалася та не виплачувалася у періоди: з 01.01.2014 по 31.05.2014, з 01.07.2014 по 31.08.2014, з 01.01.2015 по 31.01.2015, з 01.06.2015 по 31.07.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2018 індексація грошового забезпечення, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства України щодо соціальних стандартів і нормативів.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши, що виплата індексації грошового забезпечення не проводилась, оскільки до фонду грошового забезпечення військовослужбовців на 2016-2017 роки не закладалась і відповідно не здійснювалось фінансування такої виплати. Зобов’язання виплатити грошову компенсацію при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності відповідних статей кошторису, не може бути виконано, оскільки відповідач не має такої можливості. Крім того, відповідачем зазначено, що з січня 2018 року розміри посадових окладів військовослужбовців було змінено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.3017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а тому в зв’язку зі зміною базового місяця, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації в період з січня 2018 по день звільнення не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А1815 та його було зараховано до списку особового складу загону та на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини А1815 (по строковій службі) від 01.08.2018 № 192 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.8).

Протягом періоду з 01.01.2014 по 31.05.2014, з 01.07.2014 по 31.08.2014, з 01.01.2015 по 31.01.2015, з 01.06.2015 по 31.07.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2018 Військовою частиною А1815 не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача, що не заперечується відповідачем.

Зазначене також підтверджується довідкою-витягом з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю Військової частини А1815 ОСОБА_1 від 30.08.2018 № 737 (а.с.9-10).

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 31.05.2014, з 01.07.2014 по 31.08.2014, з 01.01.2015 по 31.01.2015, з 01.06.2015 по 31.07.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2018 відсутні. В той же час, з довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю Військової частини А1815 позивача від 30.08.2018 № 737 вбачається, що його посадовий оклад з січня 2014 по лютий 2015 становив 720 грн, з березня 2015 по лютий 2018 – 760 грн., а з квітня по серпень 2018 включно становив 3440 грн. Зазначені обставини свідчать про те, що у квітні 2018 року відбулося підвищення посадового окладу позивача та як наслідок зміну базового місяця при проведенні індексації. В свою чергу, в силу наведених обставин, обчислення позивачу індексу споживчих цін для проведення індексації в період з 01.04.2018 по день звільнення не здійснювалось, що на думку суду, є правомірним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про бездіяльність відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 31.03.2018.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та статтю 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням його права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання дій Військової частини А1815 в частині не виплати індексації грошового забезпечення та зобов’язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 31.03.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 31.03.2018 служби у Військовій частині А1815 з підстав не передбачення кошторисними призначеннями виплати індексації грошових доходів персоналу, а позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2018 по 31.07.2018 та зобов’язання виплатити індексацію задоволенню не підлягають.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а саме за період з 01.01.2014 по 31.03.2018.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Танкістів, 86/2/11, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1815 (смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ -07880688) щодо не виплати ОСОБА_1 (вул. Танкістів, 86/2/11, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 по 31.03.2018.

Зобов’язати Військову частину А1815 (смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ - 07880688) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (вул. Танкістів, 86/2/11, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 31.03.2018 включно.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 16 жовтня 2018 року.

Суддя В.І. Д'яков