Рішення № 77152925, 09.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/3560/18

Провадження №2/201/1560/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщев С.С.

при секретарі - Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що 05 вересня 2017 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №АВН0А!00000062, шляхом підписання позивачем Заяви про приєднання до публічного договору, розміщеного на офіційному веб-сайті відповідача: www.planetavto.com.ua, Додатку №1 та Додатку №2 до Договору. ОСОБА_2 умовами вказаного правочину відповідач надав позивачу у лізинг автомобіль марки «HONDA CIVIC», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, строком на 60 місяців з моменту підписання графіку лізингових платежів. ОСОБА_2 період з вересня 2017 року по січень 2018 року позивач сплатив на корить ТОВ «Автокредит Плюс» грошові кошти у розмірі – 63 130грн. (52 920грн. + 5 110грн. + 5 100грн.). Позивач вважає, що оскаржуваний договір в порушення вимог ч.2 ст.799 ЦК України нотаріально непосвідчений, а тому є нікчемним. З огляду на зазначене, просить застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача 72 051,14грн., в тому числі: проценти за користування грошовими коштами, інфляційні витрати, три відсотки річних та судові витрати.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, заперечує проти задоволення позовних вимог, на підставі фактів та обставин зазначених у Відзиві на позовну заяву.

Згідно із приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що 05 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» було укладено договір фінансового лізингу №АВН0А!00000062 (надалі - Договір), шляхом підписання позивачем Заяви про приєднання до публічного договору, розміщеного на офіційному веб-сайті відповідача: www.planetavto.com.ua, Додатку №1 та Додатку №2 до Договору.

Відповідно до умов публічного договору про надання фінансового лізингу лізингодавець за умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі, платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов'язаних із виконанням договору, на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізиногоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно із умовами цього договору.

Згідно із пунктами 14.1.2.-14.1.4 заяви строк лізингу складає 60 місяців з моменту підписання Додатку № 2 (Графік лізингових платежів). Щомісячні платежі та порядок їх сплати повинні здійснюватися щомісячно, згідно із Графіком та включають у себе: платіж по відшкодуванню частини вартості предмету лізингу, відсотки за користування предметом лізингу, комісія за проведення щомісячного моніторингу предмету лізину. Період сплати з 24 по 28 число кожного місяця.

Пунктами 14.1.7, 14.3 заяви визначено, що після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс у розмірі – 52 920,00грн. на транзитний рахунок вказаний в п.14.1.5 Договору. Щомісяця в період сплати лізингоодержувач сплачує Щомісячний платіж в розмірі 5 097,5грн.

Згідно з п.14.1.5 заяви, погашення щомісячних платежів лізингоодержувач здійснює на транзитний рахунок: №29097010471859 у ПАТ «Акцент-Банк», для подальшого зарахування на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс».

При розгляді даної справи по суті встановлено, що 11 вересня 2017 року відповідач передав позивачеві у користування транспортний засіб марки «HONDA CIVIC», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується підписаним сторонами Специфікації та Акту приймання-передачі (Додаток №1 до договору фінансового лізингу №АВН0А!00000062 від 05 вересня 2017 року).

Як вбачається із доданих до позову Платіжного доручення №Р241104691J136629518 та квитанцій, позивач 11 вересня 2017р. сплатив аванс в розмірі 52 920грн., щомісячні платежі: 27 жовтня 2017 року - 5 110грн. та 04 січня 2018 року – 5 100грн. Загалом, за оскаржуваним договором, позивачем сплачено - 63 130грн.

ОСОБА_2 приймання-передачі транспортного засобу, 25 січня 2018 року, позивач передав відповідачеві транспортний засіб марки «HONDA CIVIC», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно з ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір фінансового лізингу від 05 вересня 2017 року нотаріально посвідчений не був, отже відповідно до статті 220 ЦК України є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

ОСОБА_2 таких обставин, у зв'язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні Договору фінансового лізингу №АВН0А!00000062 від 05 вересня 2017 року такий договір слід вважати нікчемним.

Аналогічні правові позиції щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладені у правових позиціях Верховного суду України у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року по справі № 6-330цс16, від 19 жовтня 2016 року по справі №6-1551цс16, від 18 січня 2017 року по справі №6-648цс16.

Згідно з ч.2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Частиною другою ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У Відзиві на позовну заяву, представник відповідача зазначив, що розмір завданих позивачем збитків становить – 29 703,29 грн., з яких: плата за користування предметом лізингу мав сплатити 11 710,11грн., збитки за амортизацією вартості авто – 10 868,86; збитки за неотриманий прибуток 20 % рентабельності – 2 173,77 грн.; збитки з ПДВ – 4 950,55грн. Разом з тим, розрахунок собівартості послуг за користування автомобілем, суд до уваги не приймає, оскільки у ньому, поряд з оплатою за користування предметом лізингу, зазначаються також збитки від амортизації авто, не отриманий прибуток, збитки з ПДВ, збитки за повернення предмету лізингу, які відносяться до упущеної вигоди, відшкодування яких не є предметом даного позову. Судом встановлено, що у визначеній законом формі договір фінансового лізингу із узгодженням всіх його істотних умов між сторонами не укладався, та не був нотаріально посвідчений, а заява позивача про приєднання до публічного договору не може замінювати собою укладений у письмовій формі договір.

Відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Враховуючи ту обставину, що у період з 11 вересня 2017 року по 25 січня 2018 року позивач користувався транспортним засобом, суму грошових коштів, які підлягають поверненню слід зменшити на 11 710,11грн., що є платою за користування предметом лізингу, розрахунок якої підтверджується довідкою щодо розрахунку собівартості послуги за користування автомобілем. Таким чином, з урахуванням зустрічних однорідних вимог, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі – 51 419,89грн. (63 130грн. – 11 710,11грн.).

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 8 ЦК України, передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.2, 3 ст.806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст. ст.1048,1049 ЦК України), за договором лізингу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного в майбутньому автомобіля.

Отже, суд приходить до висновку, що договори лізингу і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою видами договірних зобов’язань та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Аналогічні правові позиції щодо неможливості застосування ст.1048 ЦК України, як аналогію закону, викладені у правових позиціях Верховного суду України у постановах від 27 грудня 2010 року по справі №3-65гс10, від 02 липня 2013 року по справі №3-11гс13, від 20 серпня 2013 року по справі №3-22гс13.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат, також, не підлягають задоволенню, на підставі наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати - є мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, при цьому інфляційні втрати, застосовується у разі наявності грошового зобов'язання. Як вбачається з тексту спірного договору, між відповідачем та позивачем не існує грошових зобов’язань, відповідач не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому - не має перед Позивачем боргу, на який може бути нараховано інфляційні витрати. Судом встановлено, що спірний договір є нікчемним, а тому - відсутні підстави для застосування заходів відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Суд також, вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог, щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. ОСОБА_2 результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Як вбачається із матеріалів справи, витрати за надання правової допомоги позивач підтверджує доданими до позову наступними документами: договором про надання правової допомоги №20/18-ц від 02 березня 2018 року, ОСОБА_2 №1 приймання-передачі наданих послуг від 16 березня 2018р., Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №5194 від 29.08.2012р. та Ордером серії КС №402652 від 16.03.2018р.

Однак, на підтвердження виконаних робіт позивачем не було надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об’єднанням, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Слід зазначити, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді адвокатами регламентовано у ЦПК України. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Суду не надано відповідного фінансово-розрахункового документу, який належним чином підтвердив би факт оплати. З матеріалів справи не вбачається які об'єми, кількість та види конкретних послуг були надані позивачу адвокатом.

Відсутність документального підтвердження розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, суду не надано належного документального підтвердження оплати позивачем витрат на правову допомогу оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), а також на підтвердження виконаних робіт позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені вимог позивача в цій частині.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушеннями їх прав. З цих підстав стягненню із відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі - 704,80грн., що відповідає положенням частини шостої статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків недійсності правочину, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», (ЄДРПОУ 34410930) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2), сплачені грошові кошти в розмірі 51 419 (п’ятдесят одна тисяча чотириста дев’ятнадцять) гривен 89коп.

Стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс», (ЄДРПОУ 34410930) на користь держави витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80грн.

У задовленні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев