Рішення № 77151367, 17.10.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року м. Житомир справа № 806/3242/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення 10329,00 грн.,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просить стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 10329,00 (десять тисяч триста двадцять дев’ять) гривень.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що з липня 2007 року по 30 квітня 2018 року він працював в органах внутрішніх справ України та Національної поліції України. Наказом начальника ГУНП в Житомирській області № 88 о/с від 27.04.2018 його 30 квітня 2018 року було звільнено зі служби в поліції. Разом з тим, позивач вказує, що на момент звільнення зі служби відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. Вищевказана одноразова грошова допомога була виплачена позивачу лише 30 травня 2018 року. Позивач вважає такі дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області протиправними, а тому звернувся до суду з позовом про стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 11 липня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

27 липня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що Головне управління Національної поліції в Житомирській області не заперечує, що в розумінні вимог ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ позивач має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Більш того зазначена одноразова грошова допомога була нарахована відповідачем та сплачена позивачу в повному обсязі 30.05.2018. Однак, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 № 988 вказана одноразова грошова допомога не входить до переліку одноразових додаткових видів грошового забезпечення працівника поліції, а тому не є складовою грошового забезпечення поліцейських і її виплата здійснюється безпосередньо Національною поліцією України за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для цих цілей. Натомість, правовими нормами Закону № 2262-ХІІ не передбачено жодних строків для виплати такої одноразової допомоги і, відповідно, не передбачено жодної відповідальності, в тому числі у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки такої виплати. Крім того, на думку представника відповідача, правовідносини між сторонами у даній справі щодо виплати одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції регулюються виключно правовими нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а не Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а тому до несвоєчасної виплати такої одноразової грошової допомоги не можуть застосовуватися наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України. У зв’язку із зазначеним, відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.(а.с.46-49)

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з липня 2007 року по квітень 2018 року проходив військову службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 27.04.2018 № 88 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, заступника начальника слідчого відділення Хорошівського відділення поліції Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 30 квітня 2018 року звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". (а.с.13)

У день звільнення позивачу було виплачено належне йому грошове забезпечення, однак одноразову (вихідну) допомогу при звільненні в розмірі 22875,10 грн. йому було виплачено лише 30 травня 2018 року, тобто через місяць після звільнення, що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою з карткового рахунку ОСОБА_1. (а.с.14-19)

У зв’язку з цим позивач вважає, що на момент звільнення зі служби з ним не було проведено остаточного розрахунку, а тому звернувся до суду з позовом про стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки на його думку дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області є протиправними.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку, що твердження позивача про те, що відповідачем порушено вимоги статті 116 КЗпП України, у зв’язку з невиплатою йому одноразової грошової (вихідної) допомоги в день звільнення, є хибним, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення. Розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з частиною другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Приписами пункту 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що одноразова грошова допомога після звільнення не входить до складу грошового забезпечення поліцейських національної поліції.

Водночас, п. 1, 2 розділу IV Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі – Порядок № 260), передбачає, що у разі звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов'язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.

Таким чином, вимоги п. 1, 2 розділу IV Порядку № 260 не поширюються на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки, така допомога не входить до складу грошового забезпечення.

Відповідно до статті 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно аналізу вказаної норми випливає, що виплата одноразової грошової допомоги проводиться після звільнення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі – Порядок № 393).

Згідно з абз. 4 п. 10 Порядку № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому п. 14 Порядку № 393 передбачено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання.

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проводиться Національною поліцією України після звільнення особи зі служби та не входить до повноважень Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

При цьому діюче законодавство не містить приписів щодо обов'язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби.

Отже, виплата оспорюваної грошової допомоги до повноважень роботодавця позивача - ГУНП в Житомирській області не входить.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до пункту 2 частини 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Суд звертає увагу на те, що виплата одноразової грошової допомоги є спеціальним додатковим благом та компенсаційною виплатою, що проводиться виключно після звільнення особи з військової служби, виплата вказаної допомоги не передбачена нормами КЗпП України, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 393, якими не передбачено відповідальності за час затримки виплати одноразової грошової допомоги.

Таким чином, оскільки приписами статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби, а обов'язок щодо сплати такої допомоги покладений на Національну поліцію України, а не на ГУНП в Житомирській області суд вважає, що наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, до відповідача у справі застосуванню не підлягають, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні на підставі норм КЗпП України не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 820/1134/17 (провадження № К/9901/17329/18).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи відповідачем доведено та підтверджено наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6-9, 77, 90, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 12140; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар 5/37, м. Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 40108625) про стягнення 10329,00 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя І.Е.Черняхович