Рішення № 77151142, 09.10.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2018 р. справа № 0940/1629/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лучко О.О.

за участю секретаря Подольської Т.М.

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Федишин О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до відповідача Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 09.09.2015 за №50069-17, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2018 ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 09.09.2015 за №50069-17.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки Mersedes-Benz, модель S320 з об'ємом двигуна 3199 куб.см, 2004 року випуску з державним номерним знаком НОМЕР_2. Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області форми «Ф» за №50069-17 від 09.09.2015 повідомлено позивача про те, що йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 16666,67 грн. Зазначив, що із набранням чинності нових положень ПК України 01.01.2015 власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб.см, є платниками транспортного податку, який відповідно до ст.10 ПК України відноситься до місцевих податків і зборів. Відповідно до п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому випадку норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Крім того, зазначив, що з урахуванням вимог чинного законодавства зміни до будь яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Вказав, що Івано-Франківською міською радою встановлено зазначений транспортний податок рішенням «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м.Івано-Франківська» №1610-51 від 16.01.2015. Отже, Івано-Франківська міська рада порушила вимоги ПК України та Бюджетного кодексу України при встановленні транспортного податку з фізичних осіб у 2015 році, оскільки введення в дію транспортного податку починається з 01.01.2016. Позивач також зазначив, що його транспортний засіб не є об'єктом оподаткування, оскільки він виготовлений у 2004 році. На підставі наведеного просив визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.10.2018 (а.с.29-31). Суду пояснила, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки позивач є платником транспортного податку, має у власності об'єкт оподаткування, що стало підставою визначення грошового зобов'язання. Відповідно до п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою - платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Оскільки позивач являвся власником авто з 02.04.2015, йому було нараховано транспортний податок за 8 місяців. Крім того, зазначила, що в даному випадку законодавцем не змінено елемент існуючого податку, а запроваджено новий податок - транспортний. Представник позивача також вказала, що перша реєстрація транспортного засобу відбулася 22.08.2012, тому твердження позивача про те, що автомобіль вироблений у 2004 році не відповідає дійсності. На підставі наведеного в задоволенні позову просила відмовити.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ст.ст.260-262 КАС України, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач має у власності транспортний засіб марки Mersedes-Benz, модель S320 з об'ємом двигуна 3199 куб.см, 2004 року випуску з державним номерним знаком НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.12).

16.01.2015 п'ятдесят першою сесією Івано-Франківської міської ради прийнято рішення «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м.Івано-Франківська» №1610-51, яким встановлено транспортний податок на території м.Івано-Франківська (а.с.13-14).

В автоматизованому режимі податковим органом 09.09.2015 сформовано податкове повідомлення-рішення №50069-17, яким ОСОБА_3 визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 16666,67 грн. (а.с.35)

Вказане податкове повідомлення-рішення було направлено на адресу відповідача, проте 17.09.2015 повернулося з відміткою «за зазначеною адресою не проживає» (а.с.34).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.

При вирішенні даного спору суд виходив з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі ст.267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1. пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01.01.2015 власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1. пункту 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно із статтею 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Таким чином, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно із пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відтак, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Таким чином, у спірних правовідносинах 2015 рік - це плановий період, а 2016 - бюджетний період.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні лише 28.12.2014, а також те, що транспортний податок у місті Івано-Франківську встановлено рішенням 51 сесії Івано-Франківської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Івано-Франківська" від 16.01.2015 №1610-51, оприлюдненого 23.01.2015 в газеті "Західний кур'єр", тобто після 15.07.2014, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком видається можливим не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 за №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справах №804/1017/17 (№К/9901/38189/18), №826/3427/17 (№К/9901/40356/18), №816/1702/16 (№К/9901/41652/18), №804/8089/16 (№К/9901/40129/18), від 21 березня 2018 року у справі №807/1541/16 (№К/9901/16080/18), від 20 березня 2018 року у справах №803/1046/17 (№К/9901/6977/18), №805/4892/15-а (№К/9901/24793/18) та інших за 2018 рік.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Варто також відзначити, що положеннями підпункту 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 ПК України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Суд не бере до уваги твердження відповідача, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком за 2015 рік по причині його реєстрації вперше 22.08.2012, оскільки транспортний податок може стягуватися лише починаючи з 2016 року.

З урахуванням викладеного, оскаржуване податкове повідомлення-рішення за №50069-17 від 09.09.2015 про визначення ОСОБА_3 податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 16666,67 грн. не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог щодо компенсації витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, позивачем для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги до суду було подано: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001149 (а.с15), копію договору про надання правової допомоги Адвокатським об'єднанням «Сливінський, Вацик та партнери» за №Р/32 рід 06.09.2018 (а.с.16-19) та додаткової угоди №1 між тими ж сторонами, Акт здачі-приймання наданих юридичних послуг за №Р/32/1 від 06.09.2018 (а.с.21), ордер Серії ІФ №050084 про надання правової допомоги ОСОБА_3 (а.с.22), квитанцію про оплату ОСОБА_3 Адвокатському об'єднанню «Сливінський, ОСОБА_1 та партнери» за договором про надання правової допомоги коштів у розмірі 2000,00 грн. (а.с.40), меморіальний ордер №@2PL481878 від 21.09.2018 про одержання Адвокатським об'єднанням «Сливінський, ОСОБА_1 та партнери» коштів у розмірі 2000,00 грн. (а.с.39).

Аналізуючи положення частин четвертої та п'ятої статті 134 КАС України, подані документи про надану правничу допомогу, суд дійшов висновку, що дана справа не є складною, правова позиція Верховного суду України по вказаній категорії справ висловлена ще в 2017 році та підтримана верховним Судом. А тому буде співмірним задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт по підготовці до справи, що розглядається.

За наведених обставин, слід частково задовольнити вимоги відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Частина 3 статті 139 КАС України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в загальному розмірі 704,80 грн. та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області форми "Ф" від 09.09.2015 за №50069-17, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб в розмірі 16666,67 грн.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань даного суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1);

Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39508514, вул.Незалежності, 20, м.Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Лучко О.О.

Рішення в повному обсязі складене 16 жовтня 2018 р.