Ухвала суду № 77151014, 16.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

16 жовтня 2018 року м.Одеса Справа № 1540/5030/18

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Іванов Е.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно – будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними рішень та скасування реєстрації декларацій, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно – будівельного контролю Одеської міської ради в якому позивач просить суд:

визнати протиправним рішення Управління Державного Архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт за № ОД 061173241825, та скасувати реєстрацію повідомлення про початок будівельних робіт за адресою: м. Одеса, вул.. Дачна, 9/1, зареєстровану Управлінням Державного Архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №ОД 061173241825;

визнати протиправним рішення Управління Державного Архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта за №ОД 141173311821, та скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта за адресою: м. Одеса, вул. Дачна, 9/1, зареєстровану Управлінням Державного Архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №ОД 141173311821.

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ухвалою суду від 03.10.2018 року адміністративний позов залишений без руху.

Від позивача надійшли документи за ухвалою суду.

Розглянувши даний позов, суд дійшов висновку, що існують підстави для відмови відкритті провадження у адміністративній справі, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

2) публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

При цьому суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного – процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Основним мотивом на обґрунтування допущення Інспекцією протиправної бездіяльності та протиправності оскаржуваних у справі рішень відповідача є те, що у зв'язку відсутністю дозвільних документів при будівництві ОСОБА_2 будинку він не мав бути прийнятий в експлуатацію та підлягає знесенню як об'єкт самочинного будівництва.

Згідно матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 після реєстрації Інспекцією Декларації набув право власності на збудований ним будинок. Запис про таке право внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, як зазначає позивач, прийнято внаслідок допущення Інспекцією протиправної бездіяльності, у третьої особи виникло речове право на будинок, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.08.2018 року по справі №815/1568-16 та від 23.05.2018 року по справі №802/233/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Згідно з вимогами п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи суть спірних правовідносин, суд доходить висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 160,161, 170, 241-243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно – будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними рішень та скасування реєстрації декларацій.

Роз’яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається..

Роз’яснити позивачу, що відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України розгляд справи за вказаними вимогами відноситься до цивільної юрисдикції.

Копію ухвали разом із заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст..256 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня складення ухвали з урахуванням положень пункту 15.5 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Е.А.Іванов