Рішення № 77150907, 09.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2018 р. Справа№266/5173/17

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради

про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області позовну заяву справу направлено на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області. З квітня 2017 року виплата пенсії з невідомих причин зупинена. Позивач, вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його Конституційні права на соціальний захист.

Просив суд визнати протиправною бездіяльність Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо невиплати пенсії з квітня 2017 року та зобов’язати поновити нарахування та виплату пенсії та виплати заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

Ухвалою суду від 29 січня 2018 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 13 лютого 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 29 січня 2018 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Ухвали від 13 лютого 2018 року розгляд справи відкладено на 28 лютого 2018 року.

28 лютого 2018 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була призупинена з 1 квітня 2017 року за результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.01.2014 року №509 для з’ясування фактичного місця проживання пенсіонера.

Ухвалою від 28 лютого 2018 року суд відклав розгляд справи на 19 березня 2018 року.

Ухвалою від 19 березня 2018 року до участі у справі залучено в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради.

Ухвалою від 19 березня 2018 року суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішення Верховного суду у зразковій справі №805/420/18-а.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року провадження у справі поновлено та призначено справу до судового засідання на 02 жовтня 2018 року.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року поновлення провадження у справі та призначено до розгляду на 02 жовтня 2018 року.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року суд перейшов зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 02 жовтня 2018 року.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року суд замінив первинного відповідача по справі на належного – Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Ухвалою від 02 жовтня 2018 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11 жовтня 2018 року.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВЕ 563833, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: Донецька область, м. Єнакієве, вул. Ново-Керченская, буд. 8а.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить тимчасове посвідчення №171923 та перебуває на обліку у відповідача.

17 листопада 2014 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 150, кв. 13, про що свідчить довідка №1411003765 від 17.11.2014 року. Доказів скасування довідки на момент розгляду справи сторонами не надано.

З квітня 2017 року виплата пенсії позивачу була призупинена, що знайшло своє підтвердження у відзиві на позовну заяву.

Нормами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначена норма розподіляє обов’язок надання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Отже, обставини в частині періоду невиплаченої заборгованості, визнаються учасниками справи, і у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058, передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Проте, відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було «законним».

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року (надалі за текстом - Порядок №365), а також положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не містять положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд констатує, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Закон України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, а тому до застосування підлягають вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не Постанови КМУ №365.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд зауважує, що відсутня така підстава для припинення виплати пенсії як, зміна місця проживання, тому, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року, було правомірним, суд вважає помилковими.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак «законності». Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності «законності втручання», тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправна бездіяльність дій органу владних повноважень щодо не виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов’язання суб’єкта владних повноважень поновити виплату пенсії позивачу.

Таким чином, з огляду на те, що дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року були протиправними, суд вважає за необхідне з метою відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період з квітня 2017 року.

Згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01.04.2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень суму судових витрат у розмірі 704,80 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) щодо невиплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) пенсії з квітня 2017 року.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) пенсії та виплати заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 16 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.