Рішення № 77150869, 16.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2719/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Приватного підприємства “Агроінтех 2012” до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства “Агроінтех 2012” до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області:

від 15.05.2018 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на 1 714 798 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_2, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування на суму 8 836 298 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 1 735 980 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_4, яким зменшено суму від’ємного значення суми податку на додану вартість на суму 232 680 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_5, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на 74 552, 36 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_6, яким збільшено суму грошового зобов’язання військового збору на 6 625,72 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_7, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн.

Ухвалою суду від 11.06.2018 р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.

15.06.2018 року (вх. № 17011/18) на виконання ухвали позивач надав до суду платіжне доручення, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 19.06.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

26.06.2018 року (вх. № 18361/18) від Болградського районного суду Одеської області надійшов запит про надання інформації щодо результату розгляду даної справи.

27.06.2018 року (вх. № 18486/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 27.06.2018 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

05.07.2018 року (вх. № ЕП/3801/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про виклик свідків.

05.07.2018 року (вх. № ЕП/3802/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про призначення судової експертизи.

Ухвалою від 09.07.2018 року Одеським окружним адміністративним судом визнано неявку позивача та відповідача без поважних причин та відкладено розгляд справи.

11.07.2018 року (вх. № 19943/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про виклик свідків.

11.07.2018 року (вх. № 19944/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про призначення судової експертизи.

В судовому засіданні 25.07.2018 року за клопотанням представника відповідача до матеріалів справи було приєднано відзив на адміністративний позов.

Ухвалою від 25.07.2018 року Одеським окружним адміністративним судом за клопотанням представників позивача, продовжено строк підготовчого провадження.

03.08.2018 року (вх. № 22525/18) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

03.08.2018 року (вх. № 22526/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про поновлення строків.

17.08.2018 року (вх. № 24137/18) від Болградського районного суду Одеської області надійшов запит про надання інформації щодо результату розгляду даної справи.

27.08.2018 року (вх. № 24814/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Ухвалою від 05.09.2018 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволенні клопотання про призначення експертизи та зупинення провадження у справі відмовлено.

11.09.2018 року (вх. № 26518/18) представником позивача до канцелярії суду подано додаткові пояснення.

Ухвалою від 12.09.2018 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

27.09.2018 року (вх. № 28559/18) представником позивача до канцелярії суду подано додаткові пояснення.

27.09.2018 року (вх. № 28666/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про видачу в електронному вигляді копії технічного запису судових засідань по справі.

27.09.2018 року (вх. № 28668/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

03.10.2018 року (вх. № 29238/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про встановлення тривалості судових дебатів.

03.10.2018 року (вх. № 29239/18) представником позивача до канцелярії суду подано письмову промову в судових дебатах.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної планової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності Приватного підприємства “Агроінтех 2012” у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов'язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних рішень.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с. 106-113), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема, посилаючись на акт проведеної перевірки, а первинні документи під час здійснення перевірки надані не у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Приватного підприємства “Агроінтех 2012” Одеському окружному адміністративному суду.

Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 77.1 ст. 77 ПК України, з урахуванням вимог п. 82.1 ст. 82 ПК України, наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 01.03.2018 року № 1410, направлень від 03.03.2018 року № 1519/14-01, № 1521/14-01, № 1523/14-01, № 1522/14-01, № 1520/14-01, № 1524/14-01, проведена документальна планова виїзна перевірки Приватного підприємства «Агроінтех 2012» (код ЄДРПОУ 38184864) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р., валютного законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р., з питань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р., відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За наслідками перевірки складено акт № 742/15-32-14-01/38184864 від 03.04.2018р. (т.1, а.с. 26-89), відповідно до висновків якого встановлено порушення, зокрема:

п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, ч. 2 ст. 3, ст. 4, ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 5, п. 6, п. 7, п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», що призвело до завищення ПП «Агроінтех 2012» від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 8 836 298 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 1 389 362 грн., в т.ч.: 2015 рік на суму 87 620 грн., 2016 рік на суму 1 301 742 грн.;

п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ПП «Агроінтех 2012» занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 340 685 грн.; в т.ч. по періодам: січень 2016р. в сумі 193 473 грн., лютий 2016р. в сумі 406 343 грн., березень 2016р. в сумі 540 434 грн., квітень 2016р. в сумі 82 726 грн., червень 2016р. в сумі 11 261 грн., липень 2016р. в сумі 1 617 грн., серпень 2016р. в сумі 2 190 грн., жовтень 2016р. в сумі 101 262 грн., листопад 2016р. в сумі 883 грн., грудень 2016р. в сумі 496 грн. та завищено суму від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації 0110) (рядок 19 декларації 0121-0123, 0130) (переноситься до рядка 16.1 декларації (по рядку 21 Декларації) у сумі 232 680 грн. (грудень 2016р.);

п. 44.2, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44 ПК України, в результаті чого встановлено, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, визначених у пункті 44.1 ст. 44 ПК України;

пп. 14.1.47, пп. 14.154 п. 14.1 ст. 14, пп. 162.1.1, пп. 162.1.3, п. 162.1, ст. 162, пп. 163.1.1, пп. 163.1.2, п. 163.1, пп. 163.2.1, пп. 163.2.2 п 163.2 ст. 163, пп. 164.1.1, пп.164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 168.1, п. 168.3, пп. 168.4.1, пп. 168.4.2, пп. 168.4.3, 168.4.4., пп. 168.4.5., пп. 168.4.7., п. 168.4 ст. 168, п.171.2 ст. 171 ПК України, у результаті не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 82488,35 грн., у тому числі за 2015р.– 52983,08 грн., 2016р. – 29505,27 грн.;

пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення», п. 162.1 ст. 162, п. 163.1, ст. 163, п. 164.5 ст. 164, пп. 167.5.3 п. 167.5, ст. 167, п. 168.1, ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого занижено зобов’язання з військового збору у загальній сумі 6824,70 грн., у т.ч. за 2015р. – 4365,92 грн., 2016р. – 2458,78 грн.

За результатами перевірки Головним управління ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с. 16-25), а саме:

від 15.05.2018 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 714 798 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_2, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на суму 8 836 298 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 1 735 980 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_4, яким зменшено суму від’ємного значення суми податку на додану вартість на суму 232 680 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_5, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на 74 552, 36 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_6, яким збільшено суму грошового зобов’язання військового збору на 6 625,72 грн.;

від 15.05.2018 року № НОМЕР_7, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з зазначеними рішеннями контролюючого органу, звернувся з позовом до суду, в якому просить їх скасувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Перевіряючи правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 15.05.2018 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 1 735 980 грн., а також від 15.05.2018 року № НОМЕР_4, яким зменшено суму від’ємного значення суми податку на додану вартість на суму 232 680 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Судом встановлено, що між ТОВ «Бессарабия плюс» (продавець) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01/11-13Б від 01.11.2013 року та додаткові угоди до нього від 19.11.2015 року та від 26.02.2016 року (т.1 а.с. 182-184).

Згідно умов договору:

п.1.1 продавець продає, а покупець приймає сільськогосподарську продукцію, надалі «Товар»та зобов’язується сплатити в порядку і на умовах договору;

п. 2.1. загальна кількість товару (перелік, асортимент і ціна товару вказується у видаткових накладних по факту відвантаження);

п. 3.1. ціна товару за одиницю і по позиціях визначається сторонами відповідно видатковим накладним на кожну партію товару окремо;

п. 4.1. розрахунки за поставлений товар можливий на умовах авансів;

п. 5.1. поставка товару і оплата за транспортні послуги по перевезенню товару здійснюється по додатковим угодам сторін;

п. 5.2. право власності на товар переходить до покупця в момент підписання відповідних документів (видаткових накладних);

п. 5.3. приймання-передача здійснюється сторонами в порядку, встановленим діючим законодавством.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 197-198).

Однак, позивачем не було надано до суду товарно-транспортні накладні, документи складського обліку ячменю, актів приймання-передачі на зберігання, оренди складських приміщень.

Судом встановлено, що між ТОВ «Кара-Марін» (продавець) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01/11-13К від 01.11.2013 року та додаткові угоди до нього від 19.11.2015 року та від 01.12.2015 року (т.1 а.с. 185-187).

Згідно умов договору:

п.1.1 продавець продає, а покупець приймає сільськогосподарську продукцію, надалі «Товар» та зобов’язується сплатити в порядку і на умовах договору;

п. 2.1 загальна кількість товару (перелік, асортимент і ціна товару вказується у видаткових накладних по факту відвантаження);

п. 3.1 ціна товару за одиницю і по позиціях визначається сторонами відповідно видатковим накладним на кожну партію товару окремо;

п.4.1 розрахунки за поставлений товар можливий на умовах авансів;

п. 5.1 поставка товару і оплата за транспортні послуги по перевезенню товару здійснюється по додатковим угодам сторін;

п. 5.2. право власності на товар переходить до покупця в момент підписання відповідних документів (видаткових накладних);

п. 5.3 приймання-передача здійснюється сторонами в порядку, встановленим діючим законодавством.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 203).

При цьому, позивачем не надано до суду товарно-транспортні накладні, документи складського обліку ячменю, актів приймання-передачі на зберігання, оренди складських приміщень.

Судом встановлено, що між ТОВ «Агрофірма Дмитрівка» (продавець) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01/11-13Д від 01.11.2013 року та додаткові угоди до нього від 19.11.2015 року та від 01.12.2015 року (т.1 а.с. 188-190).

Згідно умов договору:

п.1.1 продавець продає, а покупець приймає сільськогосподарську продукцію, надалі «Товар» та зобов’язується сплатити в порядку і на умовах договору;

п. 2.1 загальна кількість товару (перелік, асортимент і ціна товару вказується у видаткових накладних по факту відвантаження);

п. 3.1 ціна товару за одиницю і по позиціях визначається сторонами відповідно видатковим накладним на кожну партію товару окремо;

п.4.1 розрахунки за поставлений товар можливий на умовах авансів;

п. 5.1 поставка товару і оплата за транспортні послуги по перевезенню товару здійснюється по додатковим угодам сторін;

п. 5.2. право власності на товар переходить до покупця в момент підписання відповідних документів (видаткових накладних);

п. 5.3 приймання-передача здійснюється сторонами в порядку, встановленим діючим законодавством.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 204).

Однак, позивачем не було надано до суду товарно-транспортні накладні, документи складського обліку ячменю, актів приймання-передачі на зберігання, оренди складських приміщень.

Судом встановлено, що між ТОВ «Балкан-Плюс» (продавець) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01/11-13С від 01.11.2013 року та додаткові угоди до нього від 19.11.2015 року та від 01.12.2015 року (т.1 а.с. 191-193).

Згідно умов договору:

п.1.1 продавець продає, а покупець приймає сільськогосподарську продукцію, надалі «Товар» та зобов’язується сплатити в порядку і на умовах договору;

п. 2.1 загальна кількість товару (перелік, асортимент і ціна товару вказується у видаткових накладних по факту відвантаження);

п. 3.1 ціна товару за одиницю і по позиціях визначається сторонами відповідно видатковим накладним на кожну партію товару окремо;

п.4.1 розрахунки за поставлений товар можливий на умовах авансів;

п. 5.1 поставка товару і оплата за транспортні послуги по перевезенню товару здійснюється по додатковим угодам сторін;

п. 5.2. право власності на товар переходить до покупця в момент підписання відповідних документів (видаткових накладних);

п. 5.3 приймання-передача здійснюється сторонами в порядку, встановленим діючим законодавством.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: накладні (т. 1 а.с. 201-202).

Однак, позивачем не було надано до суду товарно-транспортні накладні, документи складського обліку ячменю, актів приймання-передачі на зберігання, оренди складських приміщень.

Судом встановлено, що між ПП «Пандаклія» (продавець) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01-07/14П від 01.07.2014 року та додаткові угоди до нього від 19.11.2015 року та від 01.12.2015 року (т.1 а.с. 194-196).

Згідно умов договору:

п. 1.1 продавець продає, а покупець приймає сільськогосподарську продукцію, надалі «Товар» та зобов’язується сплатити в порядку і на умовах договору;

п. 2.1 загальна кількість товару (перелік, асортимент і ціна товару вказується у видаткових накладних по факту відвантаження);

п. 3.1 ціна товару за одиницю і по позиціях визначається сторонами відповідно видатковим накладним на кожну партію товару окремо;

п. 4.1 розрахунки за поставлений товар можливий на умовах авансів;

п. 5.1 поставка товару і оплата за транспортні послуги по перевезенню товару здійснюється по додатковим угодам сторін;

п. 5.2. право власності на товар переходить до покупця в момент підписання відповідних документів (видаткових накладних);

п. 5.3 приймання-передача здійснюється сторонами в порядку, встановленим діючим законодавством.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 199-200).

Однак, позивачем не було надано до суду товарно-транспортні накладні, документи складського обліку ячменю, актів приймання-передачі на зберігання, оренди складських приміщень.

Судом встановлено, що між ТОВ «РІВ.А.Холдінг» (покупець) та ПП «Агроінтех 2012» (постачальник) було укладено договір поставки № 009/КП від 23.02.2016 року (т.1 а.с. 205).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар, вид, кількість, якість, ціна та вартість якого визначається відповідно до умов цього Договору;

п.1.2. постачальник гарантує, що товар за цим договором закуплений ним безпосередньо у сільськогосподарських підприємств-виробників.

п.2.1. опис: ячмінь, в подальшому товар;

п. 2.4. загальна кількість товару: 1300,00 тонн +/- 5%. Кількість «Товару» може бути змінено. У цьому випадку Сторони узгоджують у додаткових угодах кількість нової партії та ціну.

п. 3.2. вартість договору складає 5 226 000,00 грн. включаючи ПДВ.

п. 4.2. постачання товару здійснюється на умовах: ЕXW – склад Постачальника (відповідно до Інкотермс -2010 у частині, яка не суперечить умовам Договору).

п. 4.3. право власності на Товар переходить з моменту його передання Покупцеві, що підтверджується видатковою (-ими) накладною (-ими).

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 206-208).

Однак, не надано товарно-транспортні накладні, документи складського обліку ячменю, актів приймання-передачі на зберігання, оренди складських приміщень.

Судом встановлено, що між ПП «Хімагро.» (Постачальник) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір поставки № 134 від 21.04.2015 року та додаток № 6 до нього від 21.04.2015 року (т.1 а.с. 209-211).

Згідно умов договору:

п. 1.1. у порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива (далі – Товар),а покупець зобов’язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього певну грошову суму;

п. 1.2. загальна кількість Товарів, що підлягають поставці їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою Сторін у Додатках, що додаються до Договору та є його невід’ємною частиною;

п. 2.1. ціна однієї метричної тони мінеральних добрив (включаючи упаковку, в разі її наявності) та загальна вартість Товару вказана в додатках, яка є невід’ємною частиною Договору;

п. 3.1. якість товару,що поставляється повинна відповідати стандартам технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до його якості;

п. 3.5. підтвердженням якості товару є сертифікат (паспорт) якості заводу-виробника та сертифікат відповідності;

п.4.1. товар поставляється фасованим в поліпропіленових мішках та (або) м’яких спеціалізованих контейнерах типу «біг-беги» та (або) насипом;

п. 5.1. відвантаження товару в рамках договору здійснюється згідно умов обумовлених в Додатках до даного Договору (у відповідності з правилами Інкотермс офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної ОСОБА_4 в редакції 2010 року);

п 5.2. в разі відвантаження товару залізничним транспортом покупець зобов’язаний протягом 2-х календарних днів з моменту оплати надати Продавцю транспортну інструкцію на поставку конкретної партії Товару. В разі поставки автомобільним транспортом Покупця., Покупець зобов’язується надати Продавцю всі необхідні дані, що стосуються автомобіля та водія.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 212-214).

Однак, позивачем не було надано до суду залізничну накладну, товаросупровідні документи відповідно до п. 3.2 договору поставки, в яких зазначено номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товару, сертифікати (паспорт) якості заводу-виробника та сертифікати відповідності, що передбачені п. 3.3 договору поставки.

Судом встановлено, що між ПП «Агроінтех 2012» (постачальник) та ТОВ «Балкан-Плюс» (покупець) було укладено договір поставки № 01-04А від 01.04.2013 року, додаткову угоду до нього від 25.12.2015 року (т.1 а.с. 215-217), додаткову угоду від 03.09.2015 року (т.1 а.с. 253).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі та у Специфікаціях (Додатками) до нього;

п. 3.1. товар за якістю повинен відповідати стандартам, встановленим і чинним для даного виду Товарів в Україні. Якість поставленого товару повинна відповідати даним, вказаним в документації, що додається до Товару (сертифікат якості). Постачальник несе відповідальність за якість товару;

п. 4.3. в ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та доставка товару згідно базису поставки, вказаного в Специфікаціях (Додатках) до цього Договору;

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 231, зворотній бік а.с. 254-255).

Судом встановлено, що між ПП «Агроінтех 2012» (постачальник) та ПП «Білоозір’я» (покупець) було укладено договір поставки № 01-04Б від 25.12.2015 року, додаткову угоду до нього від 25.12.2015 року (т.1 а.с. 218-220), додаткову угоду від 03.09.2015 року (т.1 а.с. 250).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі та у Специфікаціях (додатками) до нього;

п. 3.1. товар за якістю повинен відповідати стандартам, встановленим і чинним для даного виду Товарів в Україні. Якість поставленого товару повинна відповідати даним, вказаним в документації, що додається до Товару (сертифікат якості). Постачальник несе відповідальність за якість товару;

п. 4.3. в ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та доставка товару згідно базису поставки, вказаного в Специфікаціях (Додатках) до цього Договору;

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 234, зворотній бік а.с. 257).

Однак, позивачем не надано сертифікати якості, документів складського обліку, інформацію щодо вартості тари, упаковки, маркування товару, специфікації товару.

Судом встановлено, що між ПП «Агроінтех 2012» (постачальник) та ТОВ «Кара-Марін» (покупець) було укладено договір поставки № 01-04К від 25.12.2015 року, додаткову угоду до нього від 25.12.2015 року (т.1 а.с. 221-223), додаткову угоду від 03.09.2015 року (т.1 а.с. 252).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі та у Специфікаціях (Додатками) до нього;

п. 3.1. товар за якістю повинен відповідати стандартам, встановленим і чинним для даного виду Товарів в Україні. Якість поставленого товару повинна відповідати даним, вказаним в документації, що додається до Товару (сертифікат якості). Постачальник несе відповідальність за якість товару;

п. 4.3. в ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та доставка товару згідно базису поставки, вказаного в Специфікаціях (Додатках) до цього Договору;

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 232, 254, зворотній бік а.с. 256, 257), проте не надано сертифікати якості, документів складського обліку, інформацію щодо вартості тари, упаковки, маркування товару, специфікації товару.

Судом встановлено, що між ПП «Агроінтех 2012» (постачальник) та ТОВ «Бессарабія Плюс» (покупець) було укладено договір поставки № 01-04В від 01.04.2013 року,додаткову угоду до нього від 25.12.2015 року (т.1 а.с. 224-226), додаткову угоду від 03.09.2015 року (т.1 а.с. 251).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі та у Специфікаціях (Додатками) до нього;

п. 3.1. товар за якістю повинен відповідати стандартам, встановленим і чинним для даного виду Товарів в Україні. Якість поставленого товару повинна відповідати даним, вказаним в документації, що додається до Товару (сертифікат якості). Постачальник несе відповідальність за якість товару;

п. 4.3. в ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та доставка товару згідно базису поставки, вказаного в Специфікаціях (Додатках) до цього Договору;

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 230), проте не надано сертифікати якості, документів складського обліку, інформацію щодо вартості тари, упаковки, маркування товару, специфікації товару.

Судом встановлено, що між ПП «Агроінтех 2012» (постачальник) та ТОВ «Агрофірма Дмитрівка» (покупець) було укладено договір поставки № 01-04Д від 01.04.2013 року та додаткову угоду до нього від 25.12.2015 року (т.1 а.с. 227-229), додаткову угоду від 03.09.2015 року (т.1 а.с. 249).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі та у Специфікаціях (Додатками) до нього;

п. 3.1. товар за якістю повинен відповідати стандартам, встановленим і чинним для даного виду Товарів в Україні. Якість поставленого товару повинна відповідати даним, вказаним в документації, що додається до Товару (сертифікат якості). Постачальник несе відповідальність за якість товару;

п. 4.3. в ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та доставка товару згідно базису поставки, вказаного в Специфікаціях (Додатках) до цього Договору;

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні (т.1 а.с. 233, зворотній бік а.с. 255-256), проте не надано сертифікати якості, документів складського обліку, інформацію щодо вартості тари, упаковки, маркування товару, специфікації товару.

Судом встановлено, що між ТОВ ВТФ «Авіас» (постачальник) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір поставки № 168 від 03.09.2015 року (т.1 а.с. 235).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник приймає на себе зобов’язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов’язується сплатити і прийняти вказаний товар;

п. 2.2. якість товару повинна відповідати дійснім на дату отримання товару ДСТУ;

п. 4.5. постачальник зобов’язується видати довірчі документи представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару, що скріплена підписом та печаткою (за умови її наявності) покупця, та видаткову накладну на товар;

п. 5.2.1. передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред’явленні довіреними особами скетч-картки.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні, специфікації (т.1 а.с. 237-241), проте не надано документи щодо подальшої реалізації скетч-карток (талонів), аналітичну відомість, в якій відображаються надходження талонів, їх продаж іншим суб’єктам господарювання чи видача водіям під розпис, документи з зазначенням кількості скетч-карт, їх номінал, що були придбані ПП «Агроінтех 2012» у ТОВ ВТФ «Авіас» та ТОВ «ОСОБА_4 дім «Авіас» та реалізовані підприємствам – покупцям, документи із зазначенням кількості скетч-карт, їх номінал та визначенням марки бензину, що були прийняті згідно договорів від ТОВ ВТФ «Авіас» та ТОВ «ОСОБА_4 дім «Авіас» та реалізовані ПП «Агроінтех 2012» на адресу покупців, договір з покупцями на продаж скретч-карток, акти прийому-передачі скретч-карток із зазначенням їх кількості та специфікації (марки бензину), який було списано на собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що між ТОВ «ОСОБА_4 дім «Авіас» (постачальник) та ПП «Агроінтех 2012» (покупець) було укладено договір поставки № 38 від 26.11.2015 року (т.1 а.с. 236).

Згідно умов договору:

п.1.1 постачальник приймає на себе зобов’язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов’язується сплатити і прийняти вказаний товар;

п. 2.2. якість товару повинна відповідати дійснім на дату отримання товару ДСТУ;

п. 4.5. постачальник зобов’язується видати довірчі документи представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару, що скріплена підписом та печаткою (за умови її наявності) покупця, та видаткову накладну на товар;

п. 5.2.1. передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред’явленні довіреними особами скетч-картки.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні, специфікації (т.1 а.с. 242-248).

Проте, до суду не було надано документів щодо подальшої реалізації скетч-карток (талонів), аналітичну відомість, в якій відображаються надходження талонів, їх продаж іншим суб’єктам господарювання чи видача водіям під розпис, документи з зазначенням кількості скетч-карт, їх номінал, що були придбані ПП «Агроінтех 2012» у ТОВ ВТФ «Авіас» та ТОВ «ОСОБА_4 дім «Авіас» та реалізовані підприємствам – покупцям, документи із зазначенням кількості скетч-карт, їх номінал та визначенням марки бензину, що були прийняті згідно договорів від ТОВ ВТФ «Авіас» та ТОВ «ОСОБА_4 дім «Авіас» та реалізовані ПП «Агроінтех 2012» на адресу покупців, договір з покупцями на продаж скретч-карток, акти прийому-передачі скретч-карток із зазначенням їх кількості та специфікації (марки бензину), який було списано на собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) тощо.

Судом встановлено, що між ПрАТ «МТС Україна» (Оператор) та ПП «Агроінтех 2012» (Абонент) було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № 295390180639 від 01.07.2016 року та угоду № 295390180639 від 01.07.2016 року (т.2 а.с. 145-149).

За умовами угоди, оператор надає замовлені абонентом послуги мобільного зв’язку в межах України.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: рахунки за телекомунікаційні послуги, деталізовану інформацію про розрахунки за телекомунікаційні послуги (т.2 а.с. 154-158).

Крім того, SIM картки мобільного оператора МТС підприємство ПП «Агроінтех 2012» передало в оренду наступним підприємствам: ПП «Агровинтрейд», ТОВ «Балкан Плюс», ТОВ «Інтерофіс Лімітед», ПП «Білоозір’я», ТОВ «Кара Марін», ПП «Землі Бессарабії», ТОВ «Бессарабія плюс», ТОВ «Агрофірма Дмитрівка».

На підтвердження зазначених взаємовідносин до суду надано копії договорів, актів прийому-передачі, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.2 а.с. 159-194).

Однак, позивачем не було надано до суду наказів по підприємству, за якими власними працівниками підприємства закріплені SIM карти та в якій кількості, роздруківок витрачених хвилин в розрізі SIM карток, інформації щодо здійснення розподілу вартості використаних телекомунікаційних послуг між підприємствами-покупцями послуг оренди SIM карток та власними працівниками ПП «Агроінтех 2012», інформації щодо критерії за якими було сформовано собівартість оренди.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, перевіркою показників, відображених у рядку 2180 Фінансових звітів суб’єкта малого підприємства «Інші операційні витрати» за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р. у сумі 846,9 грн. встановлено їх завищення на загальну суму 176 438 грн.

Так, перевіркою встановлено, що відповідно до оборотних відомостей по рахунку 203 «Паливо», ПП «Агроінтех 2012» в періоді, що перевірявся, оприбутковувались та списувались паливно-мастильні матеріали (бензин А-92, А-95).

На підтвердження списання бензину позивачем до суду були надані акти списання, подорожні листи (т.2, а.с. 1-144), по власним автомобілям (АСU 39095 ВП6 вантажопасажирський, державний номер НОМЕР_8 та Lada Niva, державний номер НОМЕР_9), які складалися загалом за період – календарний місяць і містять інформацію лише про списання паливно-мастильних матеріалів за даний період, а не про господарську операцію, на виконання якої було фактично використано легковий та вантажопасажирський автомобілі та не містять достатньої інформації для розрахунку норм витрат палива у ході використання транспорту.

Так, у подорожніх листах міститься інформація лише про вид палива бензин (без визначення марки 95 або 92 зокрема) та відсутній маршрут.

Також, у подорожніх листах при списанні палива на автомобіль ВАЗ 21214 вказано державний номер автомобіля НОМЕР_10, хоча у підприємстві на балансі не має автомобіля з таким номерним знаком, а є Lada Niva, державний номер НОМЕР_9.

Однак, позивачем не було надано до суду наказів по підприємству щодо впорядкування використання підприємством автомобілів, щодо затвердження порядку використання автомобілів в господарській діяльності підприємства, щодо норм витрат пального, інших первинних документів щодо підтвердження використання автомобілів в господарській діяльності підприємства та підстав для списання бензину на витрати.

Перевіркою відображених у рядку 2270 Фінансового звіту суб’єкта малого підприємства «Інші витрати» за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р. у загальній сумі 8539,8 грн. встановлено їх завищення на загальну суму 8 501 252 грн.

Так, перевіркою встановлено та під час розгляду справи у суді не спростовано позивачем, що ПП «Агроінтех 2012» віднесено у рядок 2270 «Інші витрати» Звітів про фінансові результати форми № 2-м за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р. нараховані (в т.ч. частково перераховані) відсотки за кредит на загальну суму 8501252 грн.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ТК Кредит» (Банк) та ПП «Агроінтех 2012» (Постачальник) укладено кредитний договір № 533/1 від 03.06.2015 року та додаткові договори від 10.06.2015р., 07.08.2015р., 14.08.2015р., 17.08.2015р., 31.08.2015р., 09.10.2015р., 09.11.2015р. (т.2 а.с. 195-204).

Згідно зазначених Додаткових Договорів до Кредитного Договору № 533/1 від 03.06.2015 року Сторонами було змінено Ліміт кредитування, який склав 36691500 грн.

Станом на 31.12.2016 року ПП «Агроінтех 2012» не повернуло грошові кошти отримані за кредитним договором з ПАТ КБ «ТК Кредит» № 533/1 від 03.06.2015р., за даними бухгалтерського обліку рахується кредиторська заборгованість по рах. 601 «Короткострокові позики» в сумі 36691500 грн.

Відсотки, які нараховані відповідно до умов кредитного договору за користування кредитом акумулювались ПП «Агроінтех 2012» на бухгалтерському рахунку 951 «Відсотки за кредит» та відносились до складу рядку 2270 «Інші витрати» Звіту про фінансові результати на загальну суму 8501252 грн.

Згідно матеріалів справи, суму кредитних коштів ПП «Агроінтех 2012» в день їх отримання перерахувало за придбані цінні папери в 2014 (заборгованість) та 2015р.р.

Окрім того, ПП «Агроінтех 2012» в перевіряємому періоді укладало Договори купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ Востокпритех ЛТД, ТОВ «ОСОБА_4 компанія Інтал», ТОВ «Ставр», ТОВ «Карпатибудінвест», ПП Фірма «Родон», ПАТ «ЗНВКІФ».

Крім того, відповідно до Статуту ПП «Агроінтех 2012» в новій редакції від 17.07.2015 року № 15321070008000904 предметом діяльності підприємства не передбачено діяльність у сфері цінних паперів.

Серед іншого, під час проведення перевірки, перевіряючими встановлено, що відповідно до постанови правління НБУ від 07.04.2016 року № 241 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «ТК Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 08.04.2016 року № 493 «Про початок процедури ліквідації АТ КБ «ТК Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку. Будь-яких доказів на спростування позиції відповідача, позивачем до суду не надано.

Враховуючи зазначене, в порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, з урахуванням вимог п. 4, п. 5, п. 6, п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», ст. 4 Закону України № 996-XIV, ПП «Агроінтех 2012» включено до рядку 2270 Фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва «Інші витрати» за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року витрати, що не пов’язані з фінансово-господарською діяльністю (отримання прибутку), що призвело до їх завищення на загальну суму 8501252 грн.

Відповідно до п.176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу;

ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом пп. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть податкові агенти.

За приписами ст. 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Однак, факту порушення ст. 119 ПК України відповідач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464).

Згідно пп. 1.1, 1.2 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX “Перехідні положення” ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об’єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу

Підпунктом 1.4 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX “Перехідні положення” ПК України передбачено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Підпунктом 1.3 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX “Перехідні положення” ПК України визначено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За приписами ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно ч.2 ст. 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм та встановлених обставин, висновки контролюючого органу про неутримання та не перерахування податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 82488,35 грн., у тому числі за 2015р.– 52983,08 грн., 2016р. – 29505,27 грн. та відповідно заниження зобов’язання з військового збору у загальній сумі 6824,70 грн., у т.ч. за 2015р. – 4365,92 грн., 2016р. – 2458,78 грн.

Враховуючи зазначене в сукупності, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 15.05.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 є правомірними та відсутні підстави для їх скасування.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 31.03.2015р. по справі №21-15а15: "… для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. За відсутності ж факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів …".

Аналогічний висновок зроблено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 14.03.2017р. по справі №21-1513а16: "… господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. (…) Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій …".

Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 14.03.2017р. по справі №21-2239а16 дійшла до такого висновку: "… недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди …".

Як зазначено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 06.12.2016р. по справі №21-1440а16: "… Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. (…) недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди …".

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Приватного підприємства “Агроінтех 2012” (місцезнаходження: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Варненська, 33, офіс 2; код ЄДРПОУ 38184864) до Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.10.2018 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.