Вирок № 77144853, 03.10.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/890/18

Номер провадження 1-кп/530/86/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2018 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Должко С.Р.,

при секретарі Бедюх Н.І.,

з участю прокурора Чубенко А.І.,

потерпілого ОСОБА_1

захисника обвинуваченого Школьного В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків Полтавської області кримінальне провадження №12018170170000181 від 17.05.2018 року, відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, українця, громадянина України, освіта базова вища, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, не судимого, працюючого охоронцем ПП «Явір-2000», військовозобов'язаного, увчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296, ч.1 ст.122 КК України;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта базова загальна середня, неодруженого, не судимого, працюючого охоронцем ПП «Еверест», військовозобов'язаного у вчинені кримінального правопорушеня, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

17.05.2018 року, близько 15 год. 00 хв., ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, та знаходячись в приміщенні магазину фізичної особи-підприємця, ОСОБА_5, в АДРЕСА_3, за попередньою змовою із ОСОБА_4, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі загальноприйняті у суспільстві правила поведінки і норми моралі, маючи на меті протиставити себе загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві, намагаючись самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб і нахабно показуючи своє зневажливе ставлення до оточуючих, безпричинно розпочав конфлікт із ОСОБА_1, в ході якого руками виштовхав останнього з приміщення магазину на вулицю.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3, знаходячись біля будівлі вказаного магазину та, усвідомлюючи, що знаходиться в громадському місці, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно штовхнув ОСОБА_1 спиною на дерев'яну лавку, після чого схопив його лівою рукою за шию, а кулаком правої руки став наносити з достатньою силою прикладання численні удари в область голови ОСОБА_1, завдавши в такий спосіб не менше 10 ударів. В цей час, ОСОБА_4, своїми руками тримав за ноги ОСОБА_1, утримуючи його в лежачому положенні, не даючи змоги піднятися, та ображаючи його нецензурними словами із ОСОБА_3, на зауваження присутніх жінок, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, не реагував та прогнав їх до магазину, відпустивши тримати за ноги ОСОБА_1. В той момент ОСОБА_1 відштовхнув ОСОБА_3, який кулаком правої руки наносив йому удари в область голови, та перейшов через дорогу, де став, обіпершись тулубом об паркан із шифера, а голову прикривав руками.

Не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_3, виражаючись нецензурними словами в адресу ОСОБА_1, підбіг до нього та безпричинно став наносити удари кулаками рук в область голови, завдавши в такий спосіб не менше 5 ударів. Після чого, ОСОБА_4 підбіг до ОСОБА_1 та завдав йому удари ногою у взутті в область ніг та в обличчя. Хуліганські дії ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були припинені лише після втручання ОСОБА_7, яка стала робити їм зауваження щодо їх протиправних дій, у відповідь на які вони стали ображати ОСОБА_7 нецензурними словами та висловлювати в її адресу погрози фізичною розправою.

В результаті хуліганських дій ОСОБА_3 і ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_8 було завдано тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забиття м'яких тканин голови, обличчя, саден голови, параорбітальних гематом, розходжуючоїся косоокості, контузії очних яблук середнього ступеню, субкон'юктивального крововиливу, забиття поперекового відділу хребта та травматичного перелому 5-го зуба на верхній щелепі зліва з травматичним розривом судинно-нервового пучка, які згідно з висновком судово-медичної експертизи №152 від 20.06.2018 року в своїй сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями, які виразилися в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.296 ч.2 КК України.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразилися в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.296 ч.2 КК України.

Одночасно, 17.05.2018 року, близько 15 год. 00 хв., ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, та знаходячись поблизу будівлі магазину ФОП ОСОБА_5 в АДРЕСА_3, під час вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_1, умисно заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забиття м'яких тканин голови, обличчя, саден голови, параорбітальних гематом, розходжуючоїся косоокості, контузії очних яблук середнього ступеню, субкон'юктивального крововиливу, забиття поперекового відділу хребта та травматичного перелому 5-го зуба на верхній щелепі зліва з травматичним розривом судинно-нервового пучка, які згідно з висновком судово-медичної експертизи №152 від 20.06.2018 року в своїй сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями, які виразилися в умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, вичнив кримінальне правопорушення, передбачене ст.122 ч.1 КК України.

Виходячи з аналізу норм частини 1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).

Відповідно до ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частиною першою ст.23 КПК України встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.23 КПК України).

Зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд дослідив, проаналізував всі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, у відповідності критерію доведення ними обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, поза розумним сумнівом, що відповідає положенням ч. 2 ст. 17 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_3, свою вину увчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296, ч.1 ст.122 КК України визнав.Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_3, показав, що свою вину в інкримінуємих йому злочинах визнає в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку, а саме, що дійсно здійснив нанесення тілесних ушкодень потерпілому в присутності громадян, які робили зауваження. Просив суд призначити покарання згідно чинного законодавства, але не позбавляти волі. Цивівльний позов прокурора визнав частково. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 визнав частково.

Обвинувачений ОСОБА_4, свою вину увчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України визнав.Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_4, показав, що свою вину в інкримінуємому йому злочині визнає в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку, а саме, що дійсно здійснив нанесення тілесних ушкодень потерпілому в присутності громадян, які робили зауваження. Просив суд призначити покарання згідно чинного законодавства, але не позбавляти волі. Цивівльний позов прокурора визнав частково. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 визнав частково.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 підтвердив нанесення йому тілесних ушкоджень братами ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Просив суд призначити покарання згідно чинного законодавства. Цивільний позов свій та прокурора підтримав.

Прокурор в судовому засіданні, в зв'язку з тим, що обвинувачені вину у вчинених злочинах визнали повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_3, ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_1,а також дослідив матеріали, які є доказами по цивільних позовах прокурора та потерпілого ОСОБА_1 і характеризують ОСОБА_3, ОСОБА_4. Докази по справі не досліджувалися, в зв'язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

Зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, в силу вимог ч. 6 ст. 22 КПК України, суд дослідив докази, надані стороною обвинувачення, оскільки сторона захисту доказів суду не подавала. При цьому, сторони кримінального провадження та потерпілий не заперечували щодо закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

Враховуючи, що інших клопотань від учасників справи не поступало та вони їх не заявляли, суд за наслідком їх дослідження, вважає докази такими, що відповідають вимогам глави 4 параграфу 1 КПК України щодо їх належності та допустимості.

Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно тієї особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

При призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, форму вини, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів засудженим. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19.10.2006 року, суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість "будь - якого кримінального обвинувачення".

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 є щире каяття.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 є щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3, є вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного спяніння.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4, є вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного спяніння.

Згідно медичного висновку від 21.06.2018 року, ОСОБА_3 практично здоровий. По місцю проживання та роботи характеризується позитивно.

Згідно медичного висновку від 22.06.2018 року, ОСОБА_4 практично здоровий. По місцю проживання та роботи характеризується позитивно.

Згідно з положеннями ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Відповідно до висновку з досудової доповіді, складеної територіальним органом пробації за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_3 - 25.09.2018 року вбачається, що на думку органу пробації виконання покарання у громаді виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 - без ізоляції від суспільства (обмеження або позбавлення волі на певний строк або арешту) можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Відповідно до висновку з досудової доповіді, складеної територіальним органом пробації за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 - 25.09.2018 року вбачається, що на думку органу пробації виконання покарання у громаді виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 - без ізоляції від суспільства (обмеження або позбавлення волі на певний строк або арешту) можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, та того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 раніше не судимі, розкаялися у скоєному, ОСОБА_3 скоїв злочин передбачений ст. 296 ч 2, ст.122 ч 1 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до середньої тяжкості злочину; ОСОБА_4 скоїв злочин передбачений ст. 296 ч 2 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до середньої тяжкості злочину; вчинених злочинів, характеру і розміру завданих збитків, суспільної небезпеки скоєних злочинів, обставин справи та наслідків, а також особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, думки потерпілого, досудової доповіді з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинувачених,суд вважає, що виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати їм покарання, передбачене чинним законодавством.

На думку суду, призначення цього покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України.

Стосовно можливості та наявності повноважень суду щодо обрання того чи іншого виду покарання в межах альтернативної санкції закону про кримінальну відповідальність, суд, на підставі ст. 458 КПК України, керується висновками Верховного Суду України, зазначеними у постанові № 5 - 48к -13 від 23 січня 2014 року.

Зокрема, в ній Верховним Судом України сформульовано висновок щодо реалізації в судовій практиці поняття судової дискреції (судового розсуду), яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у пункті 77 рішення в справі "Довженко проти України" від 12 квітня 2012 року зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

У кримінальній справі прокурором заявлено цивільний позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди (т.1 а.с.45-49).

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно статті 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної і влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор наділений повноваженнями в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Статтею 127 Кримінального процесуального кодексу 'України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або (іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим ріщенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Стаття 128 КПК України передбачає, що цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Відповідно до ст.1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

У відповідності до ст.1190 ч.1 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Статтею 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначено, що фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигнованих на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм оборони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування; особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993.

Вказаним Порядком передбачено, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Визначенню суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання. Кошти, які підлягають стягненню, залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я,.

Фінансування Зіньківської ЦРЛ здійснюється за рахунок коштів Зіньківського районного бюджету Полтавської області (місцевий бюджеті).

Враховуючи, що Зіньківською ЦРЛ та фінансовим управлінням Зіньківської РДА, самостійно не були реалізовані повноваження щодо відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, даний позов пред'являється прокурором на захист інтересів держави, оскільки невідшкодування шкоди, заподіяної фінансовому управлінню Зіньківської районної державної адміністрації, на лікування особи, потерпілої від злочину, тягне за собою негативні наслідки у вигляді відсутності грошових коштів необхідних для придбання медичних препаратів, які потрібні для лікування, що у свою чергу зводить нанівець основну ціль державного чи комунального медичного закладу - надання безкоштовної медичної допомоги.

В зв'язку з цим позовні вимоги прокурора підлягають до задоволення.

У кримінальній справі потерпілим ОСОБА_1 заявлено цивільний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної і моральної шкоди (т.1 а.с.28-43).

Свої вимоги він обгрунтовує тим, що в результаті хуліганських дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримав середнього ступеня т яжкості тілесних ушкоджень тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні до 16 червня 2018 року. Після виписки знаходився на амбулаторному лікуванні, а коли вийшов на роботу, працював на посаді механіка компресорного цеху, то не зміг працювати на даній роботі за станом здоров'я після отриманих травм і вимушений був звільнитися за згодою сторін і стати на облік в центрі зайнятості. Тобто, в результаті даного злочину був позбавлений здоров'я і можливості далі працювати на своїй посаді та залишився без засобів на існування.

До цього часу проблеми зі здоров'ям, не мав змоги установити із-за відсутності коштів протез 5-го зуба, який котшує 13 000 гривень, адже ніде не працює, а тому включив цю суму в матеріальну шкоду. За період лікування ним було з атрачено на ліки, апарати медичного призначення, та проїзд до лікарні 16 641 гривню, які оцінює як матеріальну шкоду.

У відповідності до ст. 22 ЦК У країни, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Окрім фізичної та матеріальної шкоди, неправомірними суспільно- небезпечними діями обвинувачених йому також завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у житті потерпілого: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності; побоювання щодо майбутнього стану здоров'я, часткова втрата зору, втрата постійного місця роботи та стабільного заробітку.

В момент отримання тілесних ушкоджень, переніс значний фізичний біль, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров'я та життя, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ході нанесення тілесних ушкоджень кричали, погрожували розправою, принижували його супроводжуючи все це нецензурними висловами в його адресу.

В подальшому, був вимушений проходити стаціонарне лікування, витерплювати болісні лікувальні та діагностичні процедури, отримувати неприємне медикаментозне лікування. Впродовж всього періоду лікування почувався незручно, дискомфортно, з необхідністю пристосовуватися до негативних умов існування (ліжковий режим, гігієнічні проблеми, залежність від оточення). В період стаціонарного лікування потребував зовнішньої допомоги з боку близьких, з приводу чого почувався як джерело клопоту та обмежень для родичів.

Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення с ну, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, емоційна напруга, насторога, невпевненість в собі, відчуття власної трудової неповноцінності, тривога з приводу майбутнього.

Внаслідок обставин отримання тілесних ушкоджень, досі відчуваю почуття приниженої гідності, образи, досади, обурення поведінкою ОСОБА_3 та ОСОБА_11 були порушені актуальні життєві плани.

Дотепер продовжуються проблеми зі здоров'ям у вигляді періодичних болів, обмеження фізичної активності на найближчі роки, часткова утрата зору.

Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням … завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого… Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.

Ухвалюючи обвинувальний вирок …, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч.1 ст.129 КПК України).

За загальними правилами майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги, що полягають у відшкодуванні в майбутньому витрат на лікування зуба не відноситься до матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, так як, згідно даних чеків, данного лікування не відбулося.

Позивачем також не наданого доказів про обгрунтування суми 200000 гривень моральної шкоди.

При визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди суддя виходить з вимог ч.2 ст.23 ЦК України, якою передбачено, що моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

За загальними правилами відшкодування моральної шкоди, встановленими ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, суд враховує, що потерпілий поніс переживання фізичних незручностей, тимчасово порушив нормальні життєві зв'язки, а тому вважає за можливе позов про стягнення моральної шкоди задовольнити частково і стягнути з обвинувачених з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на його користь 40000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягає частковому задоволенню на загальну суму 43641 грн. 00 коп..

Підлягає стягненню судовий збір з ОСОБА_1, оскільки ч.5 ст.128 КПК України встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Нормами КПК України не врегульовані відносини щодо стягнення судового збору, тому суд вважає, що в цьому випадку вказані правовідносини повинні регулюватися нормами ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір».

Нормами ЦПК України встановлено, що при зверненні в суд позивач сплачує судовий збір (ст.133 ЦПК України).

Відповідно до п.2 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору, тому судовий збір повинен бути стягнутий з цивільного відповідача - обвинуваченого ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Пунктом 17 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що звільняються від сплати судового збору, в тому числі, засуджені до позбавлення волі на певний строк…., у разі відсутності на їх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

Обвинуваченими не надано суду доказів на підтвердження відсутності особового рахунку та коштів на ньому, достатніх для сплати судового збору, тому судовий збір за подання позову потерпілим майнового та немайнового характеру, підлягає стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в сумі, відповідно, 704,80 грн. та 1700 грн., а всього 2404,80 грн.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Речові докази по справі: відсутні.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що по справі не понесені процесуальні витрати на проведення експертиз у зв'язку із залученням стороною обвинувачення експертів спеціалізованої державної установи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст.296 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

ОСОБА_3визнати винним у вчинені злочину, передбаченого, ч.1 ст.122 КК України та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч.1 КК України остаточним покаранням ОСОБА_3за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки:

- не виїзджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

-періодично з'являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу не обирати.

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст.296 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:

- не виїзджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

-періодично з'являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

Стягти з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, працюючого охоронцем ПП «Явір-2000», код НОМЕР_1 солідарно на користь держави в особі Фінансового управління Зіньківської районної державної адміністрації (м.Зіньків, вул.Соборності, 2, Зіньківський район, Полтавська області, р/р 31415544016121, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38019788,) 7199 грн 47 копійок, витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Стягти з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, працюючого охоронцем ПП «Явір-2000», код НОМЕР_1 солідарно на користь держави судовий збір в сумі 2404,80 грн..

Стягти з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_1, працюючого охоронцем ПП «Еверест», код3015115133 солідарно на користь держави в особі Фінансового управління Зіньківської районної державної адміністрації (м.Зіньків, вул.Соборності, 2, Зіньківський район, Полтавська області, р/р 31415544016121, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38019788,) 7199 грн 47 копійок, витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину .

Стягти з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_1, працюючого охоронцем ПП «Еверест», код3015115133 солідарно на користь держави судовий збір в сумі 2404,80 грн..

Стягти з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, працюючого охоронцем ПП «Явір-2000», код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, жителя с. Пришиб, Шишацького району, Полтавської області солідарно 43641 (сорок три тисячі шістсот сорок одну) грн. 00 коп. в рахунок моральної та матеріальної шкоди.

Стягти з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_1, працюючого охоронцем ПП «Еверест», код3015115133 на користь ОСОБА_1, жителя с. Пришиб, Шишацького району, Полтавської області солідарно 43641 (сорок три тисячі шістсот сорок одну) грн. 00 коп. в рахунок моральної та матеріальної шкоди.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_10