Рішення № 77137612, 09.10.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26746/17-ц

Категорія 26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі - Чепізі Є. І.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Листопадової Н. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року позивач звернувся до суду із позовом про захист його прав як споживача, з врахуванням заяви про зменшення суми ціни позову від 07 травня 2018 року, стягнувши з відповідача суму у розмірі 99 237,84 доларів США вкладу, 2 642, 72 долари США - нараховані відсотки за період з 01 березня 2014 року по 29 жовтня 2014 року, 293, 18 доларів США - не нараховані відсотки за період з 30 жовтня 2014 року по 03 травня 2017 року, 10 доларів США - не нараховані відсотки за період з 04 травня 2017 року по 06 травня 20118 року, 29 529 723, 68 грн - пені у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року та 275 654, 24 грн - 3 % річних за період з 30 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року, у зв'язку із неповерненням грошових коштів за договором № SAMDN01000720210508, а також 56 453, 88 Євро - суму вкладу, 1 127, 53 Євро - нараховані відсотки за період з 01 березня 2014 року по 29 жовтня 2014 року, 1 418, 31 Євро - не нараховані відсотки за період з 30 жовтня 2014 року по 03 травня 2017 року, 5, 69 Євро - не нарахованої відсотки за період з 04 травня 2017 року по 06 травня 2018 року, 18 310 197, 41 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року, 187 698, 24 грн - 3 % річних за період з 30 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року, у зв'язку із неповерненням грошових коштів за договором № SAMDN01000720209840 /а. с. 2-5, 214-215/.

Ухвалою судді від 19 травня 2017 року у справі відкрито провадження /а. с. 38/.

На підставі норми пункту 9 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-IV у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (15 грудня 2017 року), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 квітня 2018 року представник відповідача подала до суду відзив на позов, у якому вона заперечувала позовні вимоги і просила відмовити у їх задоволенні, зазначаючи, що відокремлений підрозділ ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя, доступ до первинних документів (у тому числі оригіналів договорів та касових документів) клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на даний час є обмеженим, позивач не надав доказів укладення договорів та внесення грошових коштів на рахунок у банку ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», заперечувала застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» /а. с. 195-201/.

Також ухвалою суду від 05 квітня 2018 року суд задовольнив клопотання представника позивача про витребування у відповідача виписки про стан коштів позивача /а. с. 209-210/.

07 травня 2018 року представник позивача подав суду заяву про зменшення позовних вимог і просив стягнути з відповідача всього 104 383, 74 доларів США, 59 005, 41 Євро, 49 784 273, 57 грн., яка прийнята судом до розгляду, а також відповідь на відзив відповідача /а. с. 214-215, 216-224, 239/.

У підготовчому судовому засіданні 29 травня 2018 року суд, ухвалою, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу підготовчого судового засідання, задовольнив клопотання представника відповідача Листопадової Н. О. про надання додаткового часу на виконання вимог ухвали суду від 05 квітня 2018 року, постановленої на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу підготовчого судового засідання, мотивуючи його тим, що на даний час доступ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до первинних документів (оригіналів договорів та касових документів) клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є обмеженим, що ускладнює виконання ухвали /а. с. 226, 238/.

Ухвалою суду від 29 травня 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті /а. с. 241-242/.

16 серпня 2018 року представник відповідача подала до суду відзив (додаткові пояснення) на заяву про зменшення позовних вимог, який судом не приймається до розгляду, оскільки поданий з пропуском, встановленого строку, про поновлення якого стороною клопотання не було подано.

Оскільки позивач відмовився від позовних вимог у частині стягнення суми пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відгук представника відповідача на заяву про зменшення позовних вимог у цій частині, де остання просила застосувати строк позовної давності, судом не враховується при постановленні рішення.

10 серпня 2018 року стороною відповідача подано відзив на заяву про зменшення позовних вимог, у якій просив застосувати строк спеціальної позовної давності в один рік до заявленої позовної вимоги щодо стягнення пені, відповідно частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та змінити відповідача з ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» на його правонаступника - АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» /а. с. 156-158/.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, посилаючись на доводи у відзиві та запереченнях.

Суд, заслухавши обґрунтування та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що 30 вересня 2011 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000720209840 (вклад «Приват-вклад») на умовах сплати щомісячно 3% річних на суму вкладу 1 827, 22 Євро строком 12 місяців, для цілей якого відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2, та договір банківського вкладу № SAMDN01000720210508 (вклад «Приват-вклад») на умовах сплати щомісячно 4% річних на суму вкладу 5 757, 10 доларів США строком 12 місяців, для цілей якого відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 /а. с. 6, 7/.

Протягом дії договорів позивач поповнював свої вклади: на загальну суму у розмірі 56 453, 88 Євро та 99 237, 84 доларів США.

27 жовтня 2014 року позивач звернувся із заявою до відповідача про розірвання вищевказаних договорів банківських вкладів, повернення грошових коштів та нарахованих на них відсотків, яка залишилася не виконаною відповідачем /а. с. 8/.

Розглянувши звернення позивача, ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» надав йому письмову відповідь, у якій, посилаючись на те, що вимушене припинення діяльності банку на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополь призвело до втрати можливості здійснювати банківську діяльність та незаконного вилучення майна банку, яке знаходилося на окупованій території, фактичної конфіскації частини його майнового комплексу, тому у банку відсутній доступ до первинної документації по зазначеним рахункам і надати будь-яку інформацію не представляється можливим /а. с. 9/.

Як вбачається з листа ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» від 30 березня 2018 року за № 20.1.0.0.0/7-20160313/625, адресований Раді з питань захисту прав споживачів фінансових послуг, у відповідь на їх звернення, банком було змінено рахунки обліку коштів клієнтів відповідно до норм, зазначених в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12 листопада 2003 року, із врахуванням того, що Правлінням НБУ було прийнято Постанову від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. На підставі вищевикладеного, у зв'язку із припиненням діяльності відокремлених підрозділів банку, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, банком було внесено зміни у порядок обліку грошових коштів по рахунках клієнтів Кримського регіонального управління і Севастопольської філії банку та грошові кошти стали обліковуватися на рахунок балансової групи 2903* /а. с. 57-58/.

Із змісту листа від 05 квітня 2017 року № Е.30.0.0.0/4-44076, направленого Головою Правління ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» до Першого заступника Міністра фінансів України вбачається, що банк володіє інформацією щодо обсягу суми зобов'язань, необхідної для повернення коштів громадянам України, які виїхали з окупованої території АР Крим, зберегли громадянство, зареєстровані та / або здійснюють в Україні відповідну економічну або іншу діяльність, а також стосовно способу ідентифікації таких осіб, яку банком передбачається проводити у повному обсязі у відділеннях банку за умови надання оригіналів документів, що підтверджують місце реєстрації та громадянство /а. с. 92-93/.

Згідно з нотаріально посвідченою довіреністю на представництво інтересів позивача від 10 червня 2017 року, він зареєстрований у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області /а. с. 59/.

Таким чином, для перевірки наявності відкритих на ім'я позивача рахунків та ідентифікації його особи у відділеннях об'єктивних перешкод не вбачається, відсутність, як наголошувалося стороною відповідача, первинної документації з відділень, розташованих на тимчасово окупованих територіях, не є достатньою підставою для відмови у видачі депозитних коштів та сум нарахованих процентів їх власнику.

Частиною першою ст. 1058 Цивільного кодексу України визначається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором (п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516.

Згідно п. 1.2. Положення від 03 грудня 2003 року № 516, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (абз. 2 п. 3.3. Положення від 03 грудня 2003 року № 516).

Частина перша ст. 1061 Цивільного кодексу України визначає, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Абзацом 1 п. 3.5. Положення від 03 грудня 2003 року № 516 встановлено, що проценти на банківський вклад (депозит) виплачуються вкладникові на його вимогу відповідно до строків, визначених у договорі банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до абз. 2 п. 1.6. Положення від 03 грудня 2003 року № 516, банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно із змістом статті 47 цього Закону встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать, зокрема, і розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто надавати послуги з розміщення банківського вкладу дозволяється лише юридичним особам. Зважаючи на вищевикладене, надання послуг з розміщення депозиту здійснює саме банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно із положенням, статутом, довіреністю, то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк (а не його структурна одиниця) має відповідати за зобов'язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Згідно з частиною першою ст. 1060 Цивільного кодексу України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої ст. 1060 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.

Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 01 червня 2016 року у справі № 2558цс15.

Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов'язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку.

Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини перша, друга статті 1067 Цивільного кодексу України ).

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 1070 Цивільного кодексу України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами частини першої, другої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, встановлені письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини другої ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.

Згідно закріплених положень у частині третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як визначено положеннями частини першої статті 13 ЦПК України.

Оскільки відповідач не виконав ухвалу суду про витребування доказів, а саме не надав договір, укладений сторонами, його доводи щодо недоведеності вимог позивача через відсутність договору не можуть бути прийнятими до уваги. Окрім того, наявність договірних відносин між ОСОБА_4 та банком підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи, а відповідачем у судовому порядку не спростовано доводи сторони позивача.

Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд застосовує до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з наведеного, суд застосовує для обчислення суми індексації грошового боргу та процентів положення статті 625 та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий представником позивача розрахунки грошових сум, суд приходить до висновку про його правильність у частині нарахувань 3 % річних, а оскільки сума пені значно перевищує розмір суми вкладу з 3-ма % річних, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України вважає за можливе зменшити її до суми 2 786 574 грн 96 коп. за вкладом у доларах США та 1 819 480 грн 19 коп. - за вкладом у Євро, що еквівалентно сумам вкладів за офіційним курсом Національного банку України, встановленим 09 жовтня 2018 року.

Відтак позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з пунктом 1 частини другої, шостої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а з врахування того, що в силу частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору в дохід держави.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-16, 526, 551, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067, 1070 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»,

ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_4 (зареєстр. АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 104 383, 74 долари США, три проценти річних в розмірі 275 654 грн 24 коп., пеню в розмірі 2 786 574 грн 96 коп., суму вкладу та відсотки в розмірі 59005,41 Євро, три проценти річних в розмірі 187 698 грн 24 коп., пеню в розмірі 1 819 480 грн 19 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір в розмірі 148 533 грн 70 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий І. В. Литвинова