Рішення № 7713718, 01.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.10 Справа № 11/5.

За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Горлівка Донецької області

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Стаханов Луганської області

про стягнення 11711 грн. 52 коп.

суддя Москаленко М.О.

секретар судового засідання Краснопольська Т.Б.

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_3, довіреність № 217 від 01.02.2010;

від відповідача ОСОБА_4, дов. № 63 від 20.01.2009;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 11711 грн. 52 коп., що утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки товару №1746 від 30.06.2009.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на факт укладення з відповідачем договору поставки товару № 1746 від 30.06.2009 та факт поставки відповідачеві на підставі умов договору обумовленого ним товару за відповідними видатковими накладними. Поставлений товар відповідачем у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом.

Письмовим відзивом від 28.01.2010 на позовну заяву відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність факту підписання договору з позивачем, а також на те, що накладні на поставку товару, надані позивачем до матеріалів справи, не підписані постачальником та з боку отримувача товару підписані невідомими особами і, крім того, не містять печатки відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши присутніх в судових засіданнях у справі представників сторін, суд встановив такі фактичні обставини.

Як на підставу позовних вимог позивач у справі послався на укладений сторонами у справі договір поставки товару № 1746 від 30.06.2009 (далі за текстом договір) (а.с. 7-8), відповідно до умов пункту 1.1 якого позивач як Постачальник зобовязався передати у власність відповідача як Покупця, а останній зобовязався прийняти продукти харчування (товар) в асортименті, обсягах та за цінами відповідно до накладних, які є додатками до договору.

До матеріалів справи позивачем надано копію договору, який з боку відповідача не підписаний.

В судовому засіданні 01.02.2010 судом оглянуто оригінал вказаного договору та встановлено, що оригінал договору відповідачем не підписаний.

У підтвердження факту виконання зобовязань за укладеним з відповідачем договором позивачем до матеріалів справи надано видаткові наклдані на поставку товару (а.с. 10 12).

Вказані видаткові накладні з боку позивача ніким не підписані, а з боку відповідача підписані невідомими особами без відповідних документів у підтвердження повноважень на отримання товару.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з таких підстав.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Приписами ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Приписами ст. 205 Цивільного кодексу України вставлені вимоги до форми правочину та визначено, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності з приписами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 2 ст. 217 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Під підписанням правочину необхідно розуміти скріплення його тексту оригінальною позначкою, притаманною лише даній особі, яка має право на підписання угоди.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що договір поставки товару № 1746 від 30.06.2009 відповідачем не підписаний.

Належних доказів того, що даний договір укладався та виконувався його сторонами, позивачем у справі не надано.

З урахуванням викладеного вище суд доходить висновку про те, що зазначений договір не є укладеним, а тому не може породжувати як для позивача, так і для відповідача у справі ніяких прав та обовязків.

Підставою позовних вимог позивач визначив саме договір поставки товару № 1746 від 30.06.2009. Підстави позовних вимог позивачем під час судового розгляду справи не змінювалися.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного суд доходить висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, у задоволенні яких слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати на підставі приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у справі.

Під час звернення до суду з даним позовом позивачем квитанцією № 204 від 16.12.2009 сплачене державне мито у розмірі 117 грн. 00 коп., в той час як сплаті, виходячи з ціни позову, підлягало державне мито у розмірі 117 грн. 12 коп.

З урахуванням викладеного з позивача до Державного бюджету України слід стягнути недоплачене державне мито у розмірі 12 коп.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 78, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, у доход державного бюджету України рахунок 31118095700006, банк ГУ ДКУ в Луганській області, одержувач УДК у м. Луганську ГУ ДКУ в Луганській області, МФО 804013, ЄДРПОУ 24046582, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, державне мито у сумі 12 коп., видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання рішення 04.02.2010.

Суддя М.О. Москаленко