Постанова № 77133109, 10.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції : Бабаєв А.І.

10 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2506/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Спаскіна О.А. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 30.05.2018 (11:17 год., повний текст складено 08.06.18) по справі № 820/2506/18

за позовом Такві Джоумессі ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

04 квітня 2018 року Такві Джоумессі ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту – ДМС України, перший відповідач), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту – ГУ ДМС України в Харківській області, другий відповідач), в якому, з підстав протиправності рішень, просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.03.2017 року №41-18;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 22.11.2017 року №260;

- зобов'язати Головне Управління ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно Такві Джоумессі ОСОБА_1.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 820/2506/18 адміністративний позов Такві Джоумессі ОСОБА_1 (61183, АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішень та зобов’язання вчинити певні дії задоволено.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України №41-18 від 14.03.2018 року.

Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №260 від 22.11.2017 року.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно Такві Джоумессі ОСОБА_1.

Перший відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального (ч.5 ст.5, ч.6 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”) та процесуального права (ст.ст.19, 77, 242 Кодексу адміністративного судочинства України), просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 820/2506/18 та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що надані позивачем документи не надали підстав стверджувати про наявність небезпеки для життя особисто заявникові, він не надав жодних доказів, які б свідчили про його переслідування на батьківщині за конвенційними ознаками. Доказом того, що заявник користується захистом країни своєї громадянської належності, свідчить факт наявності у заявника національного паспорту № 0182651, терміном дії до 03.09.2019. Аналіз матеріалів особової справи щодо оцінки тверджень заявника в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що заявник не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через вкрай небезпечну ситуацію в своїй країні внаслідок загальнопоширеного насильства та порушення прав людини в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, з його точки зору, а безперешкодно виїхав з ОСОБА_2 ОСОБА_3 19.04.2017 та в’їхав в Україну 20.04.2017. Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації щодо заявника. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов’язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був. Отже, немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. З огляду на вищевикладене стверджує, що заявник не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року, та немає підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

В надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві позивач просив суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що не погоджується з посиланням відповідача на очевидну необґрунтованість заяви, оскільки в заяві про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, а пізніше і в анкеті особи, яка звертається із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказував причини, через які не може та не бажає повертатися в країну своєї громадянської належності, у зв'язку з тим, що відбувається конфлікт, систематично порушуються права людини та відбувається протистояння між англомовною та франкомовною частинами країни, що підтверджується інформацією про країну походження.

Сторони в судове засідання, призначене на 10.10.2018, не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Такві Джоумессі ОСОБА_1, громадянин ОСОБА_3, 02.11.2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту, від 02.11.2017 року вказано, що причиною виїзду з ОСОБА_3 є конфлікт між англо- та франкомовною частинами ОСОБА_3, який почався в листопаді 2016 року.

Позивачем було отримано повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №63 від 22.11.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У вищевказаному повідомленні зазначено, що відповідно до частини 6 статті 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” Такві Джоумессі ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист. Підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначено наказ №260 від 22.11.2017.

Не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України, у якій просив скасувати наказ №260 від 22.11.2017 про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області направило до позивача повідомлення №17 від 29.03.2018, в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення №41-18 від 14.03.2018 про відхилення скарги позивача на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, вважаючи оскаржувані рішення протиправними, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація позивача щодо загострення конфлікту в ОСОБА_3 у листопаді 2016 року підтверджується інформацією, на яку посилається сам відповідач.

Оскільки відповідачі при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували інформацію про країну походження позивача, яка підтверджує небезпеку його повернення до країни громадянської належності, не дослідили в повному обсязі підстави та обставини, з яким ОСОБА_4 України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, є підстави дійти висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №260 від 22.11.2017 та рішення Державної міграційної служби України №41-18 від 14.03.2018 прийняті без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та підлягають скасуванню.

Враховуючи висновки суду про скасування оскаржуваних рішень та для належного захисту прав позивача, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно Такві Джоумессі ОСОБА_1.

З огляду на те, що відповідачами, як суб’єктами владних повноважень, не доведено правомірності прийнятих ними рішень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі по тексту - ОСОБА_4 № 3671-VI).

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Положеннями ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частинами 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній ОСОБА_2 Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

То ж, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Колегія суддів зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄС 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Приписами п.5 ст.4 ОСОБА_5 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином ОСОБА_2 ОСОБА_3 та вперше прибув до України з метою навчання 20.03.2015. За комп’ютерними обліками ГУ ДМС в Харківській області значиться громадянин ОСОБА_2 ОСОБА_3 Такві Джоумессі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який 07.04.2015 був документований посвідкою на тимчасове проживання В Україні серії ТР № 137763 терміном дії до 15.12.2016 за клопотанням ХНУРЕ та був зареєстрований за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_2, гурт.2.

13.11.2016 рішенням ГУ ДМС України в Харківській області вказана довідка була скасована в зв’язку з відрахуванням з ВНЗ, наказ № 1408 ст від 26.10.2016.

20.04.2017 позивач на підставі паспорта громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 № 0182651, виданого 05.09.2014, з терміном дії 03.09.2019 з метою навчання у Харківському національному університеті радіоелектроніки прибув до України.

27.10.2017 Шевченківським РВ у м. Харкові ГУ ДМС в Харківській області Такві Джоумессі ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення (серія ПР МХК № 119421) за порушення правил перебування іноземців в Україні (ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування 20.05.2017).

02.11.2017 позивач звернувся до Головного управління міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в разі повернення до батьківщини, йому буде загрожувати небезпека через мовний конфлікт в ОСОБА_2 ОСОБА_3, який розпочався у листопаді 2016 року. Під час сутичок, які відбувалось в той час урядовими військовими з франкомовної частини ОСОБА_3 25.02.2017 у місті Кумбе було вбито його брата. Позивач теж ледь не загинув, оскільки поліція та військові обстрілювали людей та жорстоко розганяли демонстрації англомовного населення, а тому вирішив їхати до України, де він буде у безпеці. Після отримання візи позивач виїхав з ОСОБА_3 до України для того, щоб захистити своє життя від військових та поліції, які переслідують усіх, хто виступає за права англомовної частини ОСОБА_3. В своїй заяві позивач також вказав, що раніше, в серпні 2016 року, шукав притулку в Бельгії, однак йому було відмовлено, запропоновано оскаржити рішення, на що позивач зазначив про відсутність причин неповернення до країни походження та виїхав до ОСОБА_3. Після приїзду на батьківщину, замовив візу та повернувся до України, оскільки в цій країні безпечно, і це був самий легкий шлях залишити країну походження.

На підтвердження обґрунтованості звернення за захистом в Україні заявником надано національний паспорт громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3, нотаріально засвідчений переклад національного паспорта № 0182651, нотаріально засвідчений переклад посвідчення водія (21.01.2014), протокол про адміністративне правопорушення від 27.10.2017.

22.11.2017 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 Такві Джоумессі ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв’язку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист».

На вказане рішення позивачем було подано скаргу, яку рішенням ДМС України від 14.03.2018 за № 41-18 відхилено.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, заявник прибув до України 20 квітня 2017 року з метою навчання. Протистояння між англофонами та франкофонами в ОСОБА_2 ОСОБА_3, зі слів позивача, розпочалося у листопаді 2016 року. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся лише 02 листопада 2017 року і тільки після складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення ПР МХК № 119421 за порушення правил перебування іноземців в Україні.

Колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги доводи апелянта, викладені в касаційній скарзі, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

При цьому, колегією враховано, що події, на які посилається позивач у своїй заяві, скерованій до другого відповідача, виникли не з кінця 2016 року, а значно раніше, що не завадило заявнику вільно залишати та повертатися до країни свого походження на підставі національного паспорту, офіційно перетинаючи кордон, за допомогою літака, декілька разів.

Так, вперше позивач прибув до України з метою навчання 20.03.2015, однак був відрахований 26.10.2016, в останній раз прибув 20.04.2017 також з метою навчання.

Крім того, в червні-липні 2016 року, як стверджує сам позивач він звертався до міграційної служби в Королівстві Бельгії після затримання його поліцією з огляду на закінчення дії шенгенської візи, та, як наслідок, втрати права легітимно знаходитися на території цієї країни.

Слід відмітити, що як в Україні, так і в Королівстві Бельгії зверненню до міграційних служб за захистом передувало затримання позивача у зв’язку з відсутністю законних підстав перебувати на території країн.

Тому, враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (02.11.2017) є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну (вперше - 20.03.2015, вдруге – 20.04.2017), колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Відповідно до п. 45, п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Однак, слід зауважити, що ситуація у країні походження не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, пунктом 37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН визначено, що оскільки побоювання суб’єктивні, це вносить суб’єктивний елемент у стан особи, яка звертається з проханням визнати її біженцем. Тому для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні його походження.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що інформація по країні походження не містить конкретних відомостей про утиски позивача, який, як зазначалось вище, не належить до певних політичної або соціальної групи.

Посилання позивача на неврахування відповідачами інформації по країні походження, з яким погодився суд першої інстанції, не спростовує вищевказаних обставин, не підтверджує загрози його життю в разі повернення на батьківщину через конфлікт між «англофонами» та «франкофонами», не свідчить про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

В протоколі співбесіди з позивачем від 17.11.2017 ним зазначено, що метою прибуття в Україну було навчання, а метою звернення до ГУ ДМС в Харківській області – отримання статусу біженця в зв’язку з проблемами в його країні походження та здійснення мети стати далекобійником.

На батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Події, на які посилається позивач в своїй заяві (проблема англомовної меншості) існують в країні з моменту створення держави в 1961 році.

Під час перебування в ОСОБА_2 ОСОБА_3 позивач ніколи не був заарештований чи затриманий з мотивів здійснення ним антиурядової діяльності (протокол співбесіди від 17.11.2017).

Колегія суддів зауважує, що обставини, вказані позивачем, з урахуванням виникнення їх у часі, та мотивів, якими при цьому керувався заявник, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні питання обґрунтованості побоювань заявника стати жертвою переслідувань з мотивів належності до певної соціальної групи, не було встановлено вищевказаних обставин та не надано їм належної оцінки. Також, не було взято до уваги те, що ні позивач, ні члени його родини ніколи не були членами політичних партій та релігійних, військових або громадських організацій.

Тому колегія суддів вважає, що ГУ ДМС України в Харківській області зроблено обґрунтований висновок, що основною метою звернення позивача до Головного управління міграційної служби в Харківській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець".

Враховуючи, що позивач не надав ані свідчень, ані документів на підтвердження фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, які є дискримінаційними, а відповідач не виявив таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що у Такві Джоумессі ОСОБА_1 не склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту”.

При цьому, відповідно до п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Згідно частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що заява позивача була очевидно необґрунтованою, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідачі, приймаючи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та відхиляючи скаргу позивача, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту”, з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність задоволення позову судом першої інстанції та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №260 від 22.11.2017 та рішення Державної міграційної служби України №41-18 від 14.03.2018.

Відповідно до ст.317 КАС України порушення норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 820/2506/18 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 820/2506/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позову Такві Джоумессі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя ОСОБА_6Судді ОСОБА_7 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 16.10.2018.