Постанова № 77133071, 08.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції : Бондар С.О.

08 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1102/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду (м. Суми) від 15.05.2018 по справі № 818/1102/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання дії протиправною, зобов’язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі по тексту – ДКСУ, Казначейство, відповідач), в якому просив суд :

визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/673/17 та постанови Сумського окружного адміністративного суду в справі №818/673/17 від 07.06.2017;

зобов'язати Державну казначейську службу України вчинити певні дії по виконанню виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/673/17 та постанови Сумського окружного адміністративного суду в справі №818/673/17 від 07.06.2017;

стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 818/1102/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/673/17, виданого 03.11.2017 та постанови Сумського окружного адміністративного суду в справі №818/673/17 від 07.06.2017.

Зобов'язано Державну казначейську службу України вчинити дії по виконанню виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/673/17 виданого 03.11.2017 та постанови Сумського окружного адміністративного суду в справі №818/673/17 від 07.06.2017.

Стягнуто з Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код 37567646) на користь ОСОБА_1 (Сумська область, м. Конотоп, вул. Щаслива, 4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 1700 грн. (одна тисяча сімсот грн.).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 818/1102/18 скасувати в частині задоволення позову, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що казначейством подана до суду заява про зміну способу виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017. Згідно з листом Сумського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 вказана заява буде розглянута по суті після повернення адміністративної справи №818/673/17 із суду касаційної інстанції. Тому Казначейством відкладено безспірне списання коштів за виконавчим листом №818/673/17 на підставі підпункту 1 пункту 11 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі по тексту - Порядок). З посиланням на п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку стверджує, що чинним законодавством не встановлено строку виплати компенсації у зв’язку з порушенням терміну перерахування коштів за рішенням суду, оскільки перерахування може бути здійснено лише в порядку черговості надходження документів про стягнення коштів. Зазначив, що рішення суду по справі № 818/673/17 не виконано виключно у зв’язку з відсутністю бюджетних асигнувань по КПВК 3504030. Казначейство у відповідності до п.49 Порядку протягом 2017-2018 років неодноразово зверталося до Міністерства фінансів України із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПВК 3504030, в той же час, таких змін внесено не було. З огляду на викладене, вважає, що Казначейством вжито всіх необхідних заходів, визначених законом, що свідчить про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача. При цьому, про наявність заборгованості з виконання судових рішень свідчить зміст ст.19 Законів України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та «Про Державний бюджет України на 2018 рік», тому обставини наявності заборгованості не підлягають доказуванню, оскільки є загальновідомими. Вважає, що судом першої інстанції повторно ухвалено рішення з приводу відносин, які вже були предметом судового розгляду, в частині виплати компенсації, нарахованої рішенням Казначейства від 23.05.2017 № 41. Також, стверджує про відсутність у нього обов'язку відшкодовувати моральну шкоду, оскільки, на його думку, такий обов'язок лежить на Державі, а не на державному органі. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди, тому підстави для відшкодування такої шкоди відсутні.

Позивач в надісланому до суду письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Зазначив, що відповідачем наразі не виплачено позивачеві компенсацію за невиконання судового рішення, нараховану рішенням ДКСУ від 23.05.2017 №41 та присуджену позивачеві згідно з постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 по справі № 818/673/17, а також моральну шкоду в сумі 86040 грн, стягнуту на користь позивача згідно з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 по справі № 818/673/17. З посиланням на ст.ст.3, 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VІ стверджує, що виплату вищезазначених сум відповідач зобов’язаний був здійснити у тримісячний строк з дня надходження до Казначейства виконавчих документів, вказані норми виключень не містять. Однак, відповідачем цей строк пропущено, що є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача у спірних відносинах. Вважає, що затримка у виплаті коштів за судовим рішенням становить втручання у право на мирне володіння своїм майном та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та її основних свобод та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №818/673/17, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України задоволені в частині зобов’язання Державної казначейської служби України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання рішення Конотопського міськрайсуду від 13.09.2013 у справі №6а/577/108/13 (577/4572/13-а), нараховану рішенням Державної казначейської служби України від 23.05.2017 №41. В частині стягнення з Державної казначейської служби України на його користь моральної шкоди в сумі 86040 грн відмовлено (а.с.8-9).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 по справі №818/673/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 86040 грн. (а.с.11-15).

На виконання вказаної постанови, 03.11.2017 Сумський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №818/673/17 про стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 86040,00 грн. (а.с.10).

09.11.2017 ОСОБА_1 надіслав для виконання вказаний виконавчий лист та постанову суду для виконання до Державної казначейської служби України.

Вказана заява позивача разом з документами отримана Державною казначейською службою 15.11.2017.

Проте, Державна казначейська служба України, не виконуючи рішення суду, звернулася до Сумського окружного адміністративного суду 02.02.2018 із заявою про зміну способу виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду.

Листом від 07.02.2018 Сумський окружний адміністративний суд повідомив Державну казначейську службу України про те, що заява про зміну способу виконання постанови буде розглянута після повернення справи з касаційної інстанції (а.с.26).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 по справі №818/673/17 та виконавчого листа у справі №818/673/17, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про її оскарження, зобов’язання відповідача виконати вказане вище судове рішення та виконавчий лист, а також про стягнення з ДКСУ моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що тривалість виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 була надмірною і не відповідала положенням ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Крім того, за висновком суду першої інстанції, тривалим невиконанням судового рішення відповідач заподіяв ОСОБА_1 моральну шкоду, розмір якої судом оцінено у 1700 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ДКСУ моральної шкоди в розмірі 3300 грн. суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на встановлені у справі обставини та характер спірних відносин, моральна шкода підлягає відшкодуванню у межах одного прожиткового мінімуму (1700 грн).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі – Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Також вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби (державних виконавців та у передбачених цим Законом випадках приватних виконавців), визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Так, частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За приписами ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 №845 (далі – Порядок).

За визначенням п. 2 Порядку безспірне списання – операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі – органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з п.3 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

У відповідності до пп.пп.1, 4 п.11 Порядку відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі: звернення до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення про стягнення коштів чи зміни порядку і способу його виконання; у випадках, передбачених пунктами 31 і 49 цього Порядку.

Безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам здійснюються після усунення обставин, що були підставою для відкладення безспірного списання таких коштів.

У разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення про стягнення коштів або унеможливлюють його виконання, орган Казначейства може на підставі відповідного рішення органу, який видав виконавчий документ, здійснити відстрочку та/або розстрочку безспірного списання коштів і їх перерахування стягувачам у встановлений таким рішенням спосіб (п.12 Порядку).

Пунктом 47 Порядку встановлено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей (п.48 Порядку).

З огляду на наведене положення, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що тримісячний строк перерахування коштів не застосовується до спірних відносин щодо виплати компенсації.

Пунктом 50 Порядку передбачено, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Відповідно до п.49 Порядку у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчі документи по справі № 818/673/17 надійшли до відповідача 15.11.2017, однак, після спливу тримісячного строку Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 не виконані, що також підтверджується в апеляційній скарзі.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо виплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення безпосередньо в порядку черговості, оскільки законодавчі приписи, які встановлюють черговість виконання рішень, визначають порядок виконання саме судових рішень на підставі відповідних виконавчих документів, а не рішень Казначейства про виплату компенсації.

Наведений висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.09.2018 по справі № 815/5301/17.

Посилання Державної казначейської служби України на відкладення безспірного списання коштів за виконавчим листом №818/673/17 у зв'язку зі зверненням до суду із заявою про зміну способу виконання постанови, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки факт подання заяви про зміну способу виконання рішення суду не є підставою для невиконання постанови суду.

Крім того, виконавчі документи були отримані відповідачем 15.11.2017, а звернувся відповідач із заявою про зміну способу виконання рішення лише 02.02.2018.

Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, у відповідача було достатньо часу для належного виконання рішення суду.

Посилання відповідача на те, що ним вжито усіх необхідних заходів для виконання рішення суду, колегія суддів відхиляє.

Так, звернення до Міністерства фінансів України щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди. Завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових чи службових осіб», датовані 28.12.2017, 18.01.2018 та 02.03.2018, в той час як згідно з п.39 Порядку таке звернення повинно було бути подане у місячний строк з дня надходження виконавчих документів.

Водночас, пунктом 49 Порядку, на який відповідач також посилається в апеляційній скарзі, встановлено строк для подачі Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у разі необхідності додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень - протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів.

Між тим, доказів звернення до Мінфіну з такими пропозиціями у встановлений Порядком строк відповідач не надав ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 (далі – Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

Відповідно до статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року). Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод"). У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Отже, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Також, в рішенні Європейського суду з прав людини "Гордєєви і Гурбик проти України" від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Відмовою протягом декількох років вжити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, у тому числі у справі "Кечко проти Україи" (рішення від 08.11.2005 року), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відтак доводи відповідача про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" не узгоджуються із правовою позицією Європейського суду з прав людини.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що в даному випадку тривалість виконання судового рішення була надмірною і не відповідала положенню статтю 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання протягом тривалого часу постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та виконавчого листа, виданого 03.11.2017 Сумським окружним адміністративним судом на виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 по справі № 818/673/17 та погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання вказаної бездіяльності Державної казначейської служби України протиправною та зобов’язання вчинити дії по виконанню постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та виконавчого листа, виданого 03.11.2017 Сумським окружним адміністративним судом.

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю Державної казначейської служби України як суб’єкта владних повноважень порушено його права, та посилається на усталену практику Європейського Суду з прав людини, який приймає рішення про стягнення на користь особи моральної шкоди у разі визнання факту порушення державою прав цієї особи.

Разом з тим, колегія суддів вказує, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім’ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров’я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди.

Не обґрунтовано і судом першої інстанції розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди – 1700 грн. (в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Сама по собі наявність практики Європейського Суду з прав людини щодо стягнення з держави на користь особи, що звертається до суду, моральної шкоди у розумінні ст.23 ЦК України не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1700 грн, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Крім того, відповідно до ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Крапівницький проти України” від 17.09.2002 року, відповідно до прецедентної практики Суд нагадує, що заявник, який отримує на внутрішньому рівні відшкодування шкоди за заявлене порушення Конвенції, більше не може вважатися "жертвою" порушення прав, передбачених Конвенцією, з боку однієї із договірних сторін ("Екле проти Німеччини" від 15.07.1982 року, серія А "51, стор. 30, § 66).

У цьому випадку Суд зауважує, що рішення Житомирського районного суду від 19.11.1998 року було повністю виконано і сума, визначена вищезгаданим судовим рішенням, була виплачена заявнику 8 червня 2001 року. Крім того, стосовно скарження заявника на надмірну тривалість виконання вищезгаданого рішення, Суд вважає, що приймаючи до уваги факти справи та загальну тривалість процедури загалом, два роки та сім місяців, ця тривалість не розглядатиметься яка така, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 § 1 Конвенції.

У зв’язку з вищенаведеним Суд вважає, що у розумінні статті 34 Конвенції заявник не може вважатися "жертвою" порушення прав щодо виконання рішення суду, оскільки воно було виконане під час подачі заяви до Суду. У цьому сенсі Суд вважає, що скарга є необґрунтованою в сенсі статті 35 § 3 Конвенції та має бути відхилена відповідно до статті 35 § 4.

Як встановлено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 по справі № 818/673/17, постанова Конотопського районного суду Сумської області по справі № 577/4572/13-а, на виконання якої видано виконавчий лист від 28.08.2013, пред’явлений ОСОБА_1 до виконання 15.10.2013, виконана 30.03.2017 шляхом перерахування коштів у розмірі 2095 грн. (зворотній бік а.с.11).

Рішенням ДКСУ від 23.05.2017 № 41 про нарахування компенсації за несвоєчасне перерахування коштів видано відповідачем добровільно на виконання вимог Порядку.

Вказане вище рішення ДКСУ від 23.05.2017 № 41 саме по собі має компенсаційний характер, проте, позивач бажає отримати компенсацію у вигляді моральної шкоди за невиконання даного рішення.

Колегія суддів вказує, що правовідносини щодо виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.07.2016, якою зобов’язано ДКСУ виплатити компенсацію в розмірі 2095 грн, нараховану згідно з рішенням ДКСУ від 23.05.2017 № 41, та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 про стягнення моральної шкоди в сумі 86040 грн по справі № 818/673/17 за невиконання цього рішення, також мають компенсаційний характер, є похідними від правовідносин по виконанню постанови Конотопського районного суду Сумської області по справі № 577/4572/13-а, оскільки виникли у зв’язку з бажанням позивача отримати компенсацію за тривале невиконання судового рішення по справі № 577/4572/13-а.

Незгода позивача з тим, коли відповідачем надано таку компенсацію, не спростовує факту виплати позивачеві разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік.

Отже, з урахуванням вищенаведеної позиції Європейського Суду з прав людини, доводи позивача про обов’язковість відшкодування на його користь моральної шкоди є помилковими.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого виходили позивач та суд виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства соціальної політики України моральної шкоди в сумі 1700 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.317 КАС України порушення норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку проте, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 818/1102/18 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 1700 грн з прийняттям у цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 818/1102/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 1700 грн.

Прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 1700 грн. - відмовити.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 818/1102/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 16.10.2018.